Відчути у відомому несподіване: у Кривому Розі пройшла виставка "Кривий ландшафт. Усвідомлення" (ФОТО, ВІДЕО)

В одному з укриттів Кривого Рогу 24 січня пройшла друга частина виставки "Кривий ландшафт", під назвою "Кривий ландшафт. Усвідомлення", передає "Відомо".

У цьому епізоді виставки були представлені роботи: Оксани Жарун з Кривого Рогу, Ренати Асанової з Києва та Іллі Левченка також із Києва.

Усвідомлення — це друга серія із трьох проєктів, яка пояснює, що процес потребує зусилля. Це не про констатацію, не про зручну версію, не про міфотворення чи афірмації. Це про готовність зіткнутися із реальністю, її обставинами та історією, відмовившись від оцінок заздалегідь.

Мисткиня Оксана Жарун представила роботу "Сніданок чемпіонів", у якій використала епоксидну смолу та три види індустріального пилу, а саме: вугільний, коксовий та графітовий.

Зазначимо, що експонат створено у діалозі з однойменним романом Курта Воннеґута, у якому індустріальне місто постає простором застою, фальшивих "памʼяток" та людей зведених до функцій механізму. У цьому контексті Мідленд-Сіті можна співвіднести з Кривим Рогом — містом з недиверсифікованою економікою, що досі залежна від важкої промисловості.

"Ілюзія стабільності індустріального світу руйнується, так само як і формула "промисловість нас годує", ставлячи під питання безперервність довгої історії видобутку та перероблення. Робота зосереджується на темі пасивності та делегування відповідальності системі, яка обіцяє стабільність в обмін на свободу вибору. Цей мотив перегукується з подіями роману, де ключовий злам настає в момент, коли персонаж повірив у можливість свободи — навіть у межах антиутопічної реальності", — говорить про свою роботу Оксана Жарун.

Киянка Рената Асанова представила на виставці у Кривому Розі "Кривий ландшафт. Усвідомлення" одразу три роботи.

Надихнувшись ландшафтом Кривого Рогу, мисткиня створила два полотна з використанням олії, акрилу та вугілля — "Відвал" і "Проростання". Адже Ренату дуже вразило те, що вона побачила відновлення природи на старому відвалі у місті.

У своїй роботі "Щось як цінність" дівчина використала сланцевий обʼєкт, гравіювання та інсталяція з порід каменю. У цій роботі Рената спробувала подивитися на породи не тільки як на ресурс, а як на присутність.

"Ця робота — спроба подивитися на породи не тільки як на ресурс, а як на присутність. І, можливо, провести паралель із людиною: з тим, як легко ми самі починаємо сприймати себе і одне одного лише через функцію, користь, продуктивність. Каміння лежить поруч, не вимагаючи пояснень, і пропонує інший ритм погляду — повільний, уважний, не інструментальний. Бачити цінність у камінні, яке нічого не обіцяє і нічого не дає, означає дозволити собі дивитися на світ не тільки через ефективність і результат. Це спосіб на мить вийти з логіки видобутку — не лише щодо матеріалів, а й щодо людей і самих себе. У цьому сенсі каміння — не мета, а медіатор. Воно дуже зручне для цього, бо максимально "непояснюване" і мовчазне. Воно не просить уваги і не намагається бути цінним. Уся цінність виникає в момент зупинки і уважності. Бачити таку цінність у камінні — це тренувати здатність бути поруч, а не користуватися; дозволяти собі повільність у світі прискорення", — ділиться своїми міркуваннями Рената Асанова.

Ще одним експонатом стала інсталяція "Рекультивація", де мисткиня поєднала кераміку, поливи та локальні геологічні породи. Ці матеріали формують просторове середовище і своєрідний "відвал", з якого керамічні обʼєкти ніби проростають.

Митець з Києва Ілля Левченко під час огляду карʼєру Південного ГЗК був вражений почутою "симфонією праці" та вирішив створити інсталяцію з аудіозаписом у Кривому Розі.

Свист повітря, що передує руху велетенських машин, зі звуків потягів, скрипів металу, вібрацій землі, до яких звикли криворіжці — для киянина став доволі моторошним на тлі війни. Тож Ілля вирішив накласти цей звук на сторінку у книзі Валерія Ламаха "Книга схем", де зображене керамічне панно "Симфонія праці".

Митець вважає, що війна змінює акустичний досвід.

"Під час огляду карʼєру Південного гірничо-збагачувального комбінату в Кривбасі екскурсовод попросив нас затихнути, аби почути "симфонію праці". Майже щодня о 12:00 у Кривому Розі чути канонаду, яка сповіщає про підриви родовищ. Сповіщення про виїзд БелА3у нагадує повітряну тривогу. Вибухи на родовищі — звуки роботи протиповітряної оборони або віддалених влучань. Стає зрозумілим, що війна змінює акустичний досвід. Водночас містяни і, зокрема, працівники карʼєру ПівдГЗК називають його серцем Кривбасу. Підриви надр вони порівнюють із серцебиттям, а ландшафтний рисунок карʼєру — із формою серця. Для багатьох ці звуки є заспокійливими: вони означають, що "серце" бʼється", — ділиться враженнями Ілля Левченко.