Ресурс — найсильнішим: чому доля війни вирішується в землянках, а не у кулуарних переговорах Вашингтона й Москви

Просто хочу нагадати.

Всі ці угоди Трампа з Путіним, санкційні поступки, мишине вовтузення зі Старлінком – дрібниці на фоні величної битви, котра розгортається на землі.

Допоки Україна зберігає здатність до стрімких наступальних операцій, всі успіхи РФ – це будинок, що будується на піску і обов’язково впаде у слушний момент, за відповідних погодних умов.

5-хвилинки дружби з США, тимчасово взяті посадки чи налякані пробками на київских мостах нардепи з вулиці Грушевського – все це дуже умовно, примарно і тимчасово. Багато разів ця воістину великомасштабна війна показувала, що українські війська можуть в потрібну мить зводити нанівець тривалі зусилля свого противника.

Раджу ще раз зосередитися на творах Вівальді:

– Третій корпус разом з приданими підрозділами звільнив 277 км²,

– завдав ворогові 8 тис. людських втрат,

– стабілізував фронт нарешті своєї ділянки,

– Збережено ключові логістичні шляхи, зірвано оточення Слов’янсько-Краматорської агломерації, послаблено тиск на Куп’янськ-Вузловий.

Україна знов і знову показує, що вона здатна перемагати Росію. І ніякі сепаратні домовленості Вашингтона з Москвою це не скасують.

І ще одне, дуже важливе.

В черговий раз нагадаю військово-політичному керівництву, що найбільш успішним підрозділам слід давати найбільше ресурсу. Найбільш талановитим командирам слід давати найбільше повноважень.

Тоді слідом за "Вівальді" для окупантів лунатимуть й інші класики.