"Не нашкодь": чому державний інтерес має стояти вище за антикорупційний фанатизм

НЕ НАШКОДЬ

Хотів був написати для вас заохочення донатити і далі на нашу "птахоферму", бо ми зібрали тільки третину потрібної суми…

Але в країні коїться щось не те. І тому маю тут викласти свою позицію щодо скандалу з FirePoint. Як правнику тут нема що коментувати, бо злив у пресу розшифровок чи "розшифровок" чиїхось розмов – це або кримінальний злочин (порушення таємниці слідства) або фейк, який став основною зброєю доби постправди.

Тому спробуємо подивитись на скандал, який вирує у ЗМІ та соцмережах під державницьким кутом зору. Медики за більш як 12 років, від того, як моя доля несподівано переплелася з їхньою на Майдані, мене навчили дуже мудрої заповіді: "Не нашкодь!". Бо чи варто вирізати навіть злоякісну пухлину, якщо пацієнт помре на столі?

Повторюсь, жодних юридичних доказів причетності FairPoint до Міндіча чи до корупції суспільство наразі не почуло. Але вже зірваний великий контракт компанії з данськими контрагентами (співпадіння?). А значить менше інвестицій, менше ракет і дронів, менше палатиме у волога в тилу. Але припустимо, що все що озвучив Михайло Ткач, правда. Що це означає?

Під моральним кутом зору, корупція гидка. Крапка. Але політика, а особливо геополітика, в усі віки була дуже далекою від моралі. Ба більше, коли мораль та християнські ідеали святості пробували поєднати з політикою та державним примусом, виходила "Свята інквізиція".

А з геополітичної точки зору це означає, що завдяки Міндичу і вкраденим з бюджету грошам, ми маємо один з найуспішніших ракетних проєктів. А Україна повертається до елітного клуба розробників власних крилатих (а невдовзі – й балістичних) ракет. Бо під економічним кутом зору корупція згідна, коли за вкрадені гроші купують маєтки в Монако, і нерідко корисна, коли ці гроші ре-інвестуються в національне (особливо – високотехнологічне) виробництво. Так, приміром, Південна Корея за кілька десятків років прорвалася з третього світу в перший. Бо у випадку такого виду корупції питання стоїть не про фінансову кровотечу країни, а про більшу (чи меншу) ефективність приватного сектору порівняно з державним.

Чи заважає корупція економічному зростанню? Історія переконливо свідчить: як мінімум, далеко не завжди. Великобританія розцвіла і стала світовою імперією, коли міністерськими посадами відверто торгували. Коли парламент 1730 року звинуватив першого прем'єр-міністра Великобританії Роберта Волпола в корупції, він з готовністю визнав, що нажив на посаді великі статки та запитав: "Займаючи впродовж майже 20 років урядові посади, невже ж хтось очікував, що я не збільшу мої активи?" Після цього розслідування сер Волпол ще 11 років працював прем'єр-міністром Його Величності.

США стала світовою економічною потугою наприкінці 19 століття, коли "барони-розбійники" (вони ж індустріалісти) купували політиків та суддів гуртом і вроздріб. І тільки згодом, коли Америка стала одною з найбагатших держав світу, корупцію вдалося приборкати, але не перемогти остаточно. Історики США наводять навіть розцінки на голоси конгресменів з обох партій з групи Black Horse Cavalry: $1000 за голос за законопроекти, що стосувались залізниць, і до $5000 за особливо важливі законопроекти. Саме в цей час темпи економічного зростання в США були одними з найвищих у світі…

Індонезія за 30 років правління вкрай корумпованого Мохамеда Сухарто (який за різними оцінками привласнив від 15 до 35 млрд доларів) ВВП на душу населення (в постійних цінах) виріс утричі. "Азійські тигри" другої половини 20 століття (напевно окрім Сінгапуру) ніколи не були серед найменш корумпованих країн.

Всі наведені приклади аж ніяк не є виправданням корупції як такої. Вони лише доводять правильність тези, що між рівнем корупції та темпами економічного зростання немає прямої кореляції. І в пріоритетах бідної країни зростання добробуту громадян має завжди стояти вище боротьби з корупцією. Як слушно стверджує Кембриджський професор економіки Ха-Джун Чанґ, "історія свідчить, що на ранніх стадіях економічного розвитку корупцію важко контролювати. Той факт, що сьогодні серед дуже бідних країн немає жодної некорумпованої, спонукає до висновку, що спочатку країна має піднятись над абсолютною бідністю і лише потім вона може суттєво зменшити корумпованість системи".

У своїй чудовій книжці "Bad Samaritans: The Myth of Free Trade and the Secret History of Capitalism" Ха-Джун Чанґ, який не тільки з книжок знає, як Південна Корея проривалась з третього світу в перший, переконливо доводить, що боротьба з корупцією не є рецептом економічного зростання. Радше навпаки: спочатку країні слід накачати свої економічні м'язи, суттєво збільшити рівень добробуту власних громадян – і тоді в неї з'явиться достатньо можливостей та інструментів для ефективної боротьби з корупцією.

Саме цієї істини не розуміють наші антикорупційні зелоти. І тому вони прагнуть перетворити Україну не на Південну Корею, а на європейський аналог Перу, де 6 років тому на той час чинному президенту Мартіну Віскаррі, який прийшов до влади під гаслами боротьби з корупцією, оголошують імпічмент за обвинуваченнями в корупційних діяннях; де експрезидент Алан Гарсія пускає собі кулю в лоба, коли поліція приходить арештовувати його за отримання хабарів; де ще один експрезидент Ольянта Умала – чекає у в'язниці на судовий вирок за корупційними звинуваченнями; де інший експрезидент Алехандро Толедо був 2019-го арештований в США на запит перуанського суду, який визнав його винним в отриманні хабарів; а ще один ексочільник держави Альберто Фухіморі вже більше 10 років відбуває покарання за злочини проти людяності та корупційні злочини. От тільки перуанці від такої ефективної боротьби з корупцією (про яку можуть тільки мріяти у найсміливіших снах вітчизняні антикорупціонери) не стали ані заможнішими, ані щасливішими. Хіба що прославились 6 років тому на весь світ, коли за тиждень поміняли трьох очільників держави…

І тому дуже хочеться, аби завзято воюючи з корупцією, наші інфантильні "антикорупціонери" не перемогли… Україну. І хоч іноді згадували мудру заповідь медиків "Не нашкодь!" перед тим, як оприлюднювати нові "зливи".