Булінг на Дніпропетровщині: цифри, факти і що радять психологи

Знущання в школах чи у просто у компанії дітей і підлітків часто залишаються поза увагою батьків і педагогів, адже жертви бояться розповісти про свої страждання, як і свідки – так за фасадом зразкової освіти ховається серйозна проблема булінгу, яка завдає шкоди дітям та підліткам. Дніпропетровщина в цьому плані не виключення.

Більше того, діти іноді провокують булінг дорослих з числа тих, хто опинився у складній життєвій ситуації. Останній приклад, коли 11-річний підліток у Дніпрі заради хайпу у соцмережах і задля розваги вдарив безхатченка.

Хоча діти зазвичай влаштовують булінг одноліткам, а на передодні нового навчального року, коли багато хто вчитиметься офлайн, проблема є актуальною.

Знущання в школах: зафіксовані випадки булінгу – це лише верхівка айсбергу

За даними аналітичної системи Opendata, у 2025 році в Україні фіксують понад 30 випадків булінгу щомісяця, що в 1,5 раза більше, ніж у попередньому році. Більше половини адміністративних протоколів складають на малолітніх школярів та підлітків віком від 14 до 16 років.

Дніпропетровщина є лідером за кількістю зафіксованих випадків булінгу. Як повідомив "Відомо" начальник Управління превентивної діяльності ГУНП в Дніпропетровській області Сергій Мороз, у першому півріччі 2025 року в Україні зафіксовано 127 звернень з первинною кваліфікацією "булінг", з них 57 – у місті Дніпро. Для порівняння, за весь 2024 рік таких звернень було 186, з них 71 – у Дніпрі. Проте з усієї кількості повідомлень в 2024 році підтверджено лише 10 випадків булінгу, а в першому півріччі 2025 року жодне звернення об’єктивно не підтвердилося. Однією з причин є те, що для визнання булінгу необхідна систематичність, тоді як більшість повідомлень стосувалися поодиноких конфліктів, які поліція кваліфікувала як "дрібне хуліганство".

Чому так мало скарг підтверджується? Чи означає це, що діти вигадують знущання? Навряд чи. Найчастіше жертви не можуть надати докази, адже булінг часто відбувається приховано. Уявіть: поліція приїжджає до школи, а діти, на яких поскаржилися, поводяться зразково, заперечуючи будь-які звинувачення. Класний керівник, прагнучи уникнути скандалу, може стверджувати, що в класі все гаразд. Батьки дітей, які чинять булінг, часто відмовляються визнавати провину своїх дітей, заявляючи: "Моя дитина не могла такого зробити!" У результаті поліція може зробити висновок, що булінгу немає.

Іноді проблема замовчується самими освітянами. Керівники шкіл, знаючи про випадки булінгу, можуть не повідомляти про них батьків чи поліцію, щоб уникнути розголосу. Це підтверджує статистика з Opendata.

Нещодавно вми розповідали про шокуючі випадки булінгу в Дніпропетровській області, і для деяких наших читачів, особливо батьків, це стало справжнім одкровенням: невже такі жахи дійсно відбуваються, а ми про це нічого не знаємо?

Згідно із Законом України "Про освіту", булінг визначається як діяння учасників освітнього процесу, що включають психологічне, фізичне, економічне чи сексуальне насильство, яке повторюється та завдає шкоди жертві. Простими словами, булінг у школах – це коли одна дитина чи група дітей систематично дражнять, залякують або б’ють іншу дитину. Окрім того, булінг може включати цькування вчителя над учнем, яке виражається в систематичному приниженні перед однокласниками.

Жертви часто почуваються безпорадними, бояться розповідати про знущання, тому дорослі можуть навіть не здогадуватися про проблему. У деяких випадках булінг закінчується трагедією – у новинах з’являються повідомлення про самогубства дітей, і дорослі дивуються: "Чому дитина так вчинила? У неї ж усе було добре!" Проте за цим може стояти нестерпний булінг, про який ніхто не знав. Гучний випадок у селищі Солоне Дніпропетровської області сколихнув країну: хлопчика зв’язали, зняли з нього білизну, записали це на відео та виклали в інтернет. Лише після розголосу про цей інцидент стало відомо про булінг. А скільки подібних історій залишаються прихованими?

А в ЮНІСЕФ стверджують: 67% підлітків в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з булінгом. Ці дані – довоєнні, і є підстави говорити, що під час війни статистика стала ще гіршою.

Отже, навіть попри труднощі виявити реальну статистику, кількість зафіксованих випадків зростає. Але, як повідомив "Відомо" психолог, керівник психологічно-тренінгової групи "Аніма" Олександр Мирошниченко, "зростання звернень не обов’язково означає збільшення випадків. Можливо, люди просто почали частіше повідомляти про цю проблему. Вона існує давно, має глибинний характер, і її масштаби не завжди усвідомлювали батьки та педагоги. Однак саме життя спонукає суспільство приділяти їй значно більше уваги".

Булінг в школах: що кажуть психологи?

Чи помічали ви, що діти інколи здаються жорстокішими за дорослих? Але чому так стається? Психологи пояснюють, що булінг в школах має свої причини.

По-перше, підлітки часто змагаються за "місце під сонцем". У цьому віці важливо бути визнаним у своїй групі друзів, і деколи це призводить до конфліктів. Хтось хоче виглядати крутішим чи сильнішим, і булінг стає способом показати свою "владу".

По-друге, не всі діти вміють співчувати чи правильно спілкуватися. Якщо підліток не знає, як вирішити конфлікт словами, він може вдатися до образ чи навіть фізичної агресії, щоб "довести свою правоту" або відчути себе впевненіше.

Ще одна причина – невпевненість в собі. Деякі підлітки, які почуваються слабкими чи мають низьку самооцінку, можуть ображати інших, щоб приховати власні комплекси. Це ніби спосіб сказати: "Я не такий вже й поганий, якщо можу показати владу над кимось".

Також булінг часто пов’язаний із тим, що діти бачать удома. Якщо в сім’ї є насильство чи грубе поводження, дитина може повторювати таку поведінку в школі, бо для неї це здається нормальним.

Нарешті, підлітки можуть чіплятися до тих, хто "не такий, як усі". Хтось виглядає інакше чи просто виділяється – і це може викликати агресію, бо відмінності інколи сприймаються як загроза.

Булінг – це не просто "дитячі пустощі". Це проблема, яка часто починається з того, що діти ще не вміють справлятися зі своїми емоціями чи ситуаціями. Розуміння цих причин – перший крок до того, щоб допомогти дітям бути добрішими одне до одного.

Психолог Олександр Мирошниченко в ексклюзивному коментарі "Відомо" пояснив, що булінг часто пов’язаний з глибинними психологічними процесами, зокрема з поняттям "тіні" в юнгіанській психології. Тінь – це частина підсвідомості, куди ми витісняємо свої невизнані, заборонені або нереалізовані бажання і потреби. Багато наших дій і думок визначаються не логікою, а ірраціональними, так званими токсичними установками, як їх називає популярна психологія. Це переконання, які формуються в дитинстві, наприклад, стереотипи на кшталт "хлопчики не плачуть" чи "дівчатка мають бути тихими".

Такі установки змушують людей придушувати свої природні риси, як-от емоційність чи інтроверсію. Коли вони бачать ці риси в інших, це викликає агресію, бо людина несвідомо проектує свою "тінь" на інших. Тобто булінг, за словами психолога, – це часто боротьба з інакшістю, з тим, що виходить за рамки стереотипних "норм".

Але є важливий каталізатор для булінгу – війна. Дитячий психолог Олена Свириденко заявила нашому виданню: "Війна створює атмосферу тривожності, страху та нестабільності, що позначається на психоемоційному стані дітей. Вони чують риторику агресії не лише в контексті війни, але й в суспільстві загалом – у дискусіях про національності, релігії, політичні погляди. Діти вбирають цю агресію, адже вони живуть в суспільстві, де конфлікти та ворожнеча часто стають нормою. Наприклад, ми бачимо, як у школах зростає кількість випадків булінгу, спрямованих на дітей з інших регіонів або тих, хто має інакші культурні особливості. Діти копіюють поведінку дорослих, і коли суспільство просякнуте ворожістю, це відображається на їхніх стосунках".

Психологи і педагоги наполягають, що для вирішення проблеми булінгу треба комплексний підхід: тут і шкільні програми, і психологічна допомога, які націлені на формування світогляду та самопізнання, і реакція від батьків. Але для того, щоб ця робота була проведена, треба спочатку визнати, що проблема є, і що вона масштабна. Бо багато батьків або взагалі не знають про неї, або вважають її перебільшеною, або ж спираються на стереотипи: "Діти завжди б’ються й лаються між собою – і нічого: я так зростав, мільйони так зростали, і нормально, ніхто не помер".

Олександр Мирошниченко вважає, що ключ до вирішення проблеми булінгу – відкрита комунікація в сім’ї, але часто батьки не вміють "просто поговорити", особливо з підлітками, які замикаються, бо не звикли, що їх слухають: "Дитина закрилася, вона не реагує, вона нічого не розповідає". Через зайнятість роботою чи побутом батьки ігнорують, висміюють або знецінюють спроби дитини відкритися, що призводить до втрати довіри: "Дитина зрозуміла, що якщо зараз батькам щось розкажу, мене або висміють, або вилають, або проігнорують". У таких сім’ях бракує навичок щирої розмови, адже "дитина не бачила, як це ротом розмовляти, вухами слухати". Щоб змінити ситуацію, Мирошниченко радить батькам вчитися спілкуватися, слухати та поважати думку дитини: "Потрібно вчитися розмовляти, слухати, відгукуватися на потреби, цінувати".

Булінг: а яка відповідальність, або чому батьки не хочуть визнавати?

Інша проблема полягає в тому, що іноді дитина є не жертвою булінгу, а агресором. Однак, коли ця інформація доходить до батьків, вони часто відмовляються її визнавати, заявляючи: "Моя дитина не могла такого зробити". Деякі навіть доходять до абсурду, звинувачуючи жертву в наклепі чи провокації, щоб уникнути правди або відповідальності. "Якщо аналізувати випадки булінгу, – каже Алла Бойко з ювенальної превенції поліції, – то іноді є неадекватна поведінка батьків винних дітей. Вони байдуже до цього ставляться і не роблять нічого, аби це усунути".

В Україні булінг регулюється Законом України "Про освіту" та Кодексом про адміністративні правопорушення. Штрафи за булінг становлять від 850 до 1700 грн або громадські роботи на 20-40 годин. За повторні випадки чи груповий булінг штрафи зростають до 1700-3400 грн, а роботи – до 40-60 годин. За дітей до 16 років штрафи сплачують батьки. Керівники шкіл, які не повідомили про булінг, можуть бути оштрафовані на 850-1700 грн. У серйозних випадках, якщо завдано шкоди здоров’ю, булінг може тягнути кримінальну відповідальність. Однак ці штрафи часто не відповідають завданій шкоді.

Поліція Дніпропетровської області активно працює над профілактикою булінгу. Як зазначено у відповіді на запит видання "Відомо", ювенальні поліцейські проводять лекції, інтерактивні заняття, тренінги та правопросвітницькі заходи в школах, спрямовані на формування толерантного середовища, розвиток навичок ненасильницького спілкування та інформування про відповідальність за булінг. Особлива увага приділяється роботі з дітьми групи ризику та індивідуальним бесідам з учасниками конфліктів. Поліцейські співпрацюють з педагогами, психологами та службами в справах дітей для раннього виявлення фактів цькування, їх документування та запобігання повторним випадкам.

Для боротьби з кібербулінгом у Дніпропетровській області освітяни співпрацюють з кіберполіцією. У деяких школах регіону працюють інспектори служби освітньої безпеки, які оперативно реагують на випадки цькування.

А психологи знову ж акцентують увагу на те, що батьки повинні знайти підхід до дитини: за словами Олександра Мирошниченка, багато з них відмовляються визнавати, що їхня дитина може бути агресором і вчиняти булінг, через ідеалізоване сприйняття: "Я народила дитину, це моя намистинка, моя найкраща". Вони не хочуть бачити проблему, адже це викликає дискомфорт і змушує змінювати звичний спосіб життя: "Це дисонанс, який змусить їх ворушитися. Але якщо не хочеш, якщо тобі комфортно жити в ілюзії, що все добре?" Часто дитина для таких батьків – не об’єкт любові, а спосіб реалізувати власні амбіції: "Для них дитина – це відпрацювання чергового соціального стереотипу". Психолог наголошує, що потрібно допомогти батькам зрозуміти: їхня дитина не "исчадие ада", а її поведінку, навіть негативну, можна скоригувати, якщо вчасно визнати проблему і діяти: "Так буває, що навіть хороші люди чинять погані вчинки".

Рекомендації батькам

Щоб виявити булінг, якщо дитина боїться скаржитися, звертайте увагу на зміни в її поведінці: замкнутість, тривожність, уникнення школи, проблеми зі сном, втрата апетиту чи пошкоджені речі. Делікатно розмовляйте з дитиною, створюючи атмосферу довіри, та перевіряйте її онлайн-активність, адже кібербулінг у соціальних мережах стає дедалі поширенішим.

Якщо ви підозрюєте булінг, підтримайте дитину: вислухайте без звинувачень і запевніть, що вона не винна. Зберіть докази – запишіть розповіді, сфотографуйте синці чи листування. Поговоріть з класним керівником або директором школи, вимагаючи розслідування. У разі серйозного булінгу зверніться до поліції за номером 102 або до ювенальної превенції. Для психологічної підтримки зверніться до шкільного психолога чи приватного фахівця.

На сайті Уповноваженого з прав людини опубліковані контакти, куди повідомити про булінг:

– Дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12.00 до 16.00);

– Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116 000;

– Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 800 500 335;

– Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103;

– Національна поліція України 102;

– "Гаряча лінія" з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей 1547

Булінг у Дніпропетровській області залишається серйозною проблемою, яка часто залишається прихованою через страх жертв, брак доказів і небажання деяких батьків і навіть освітян визнавати проблему. Статистика свідчить про зростання випадків цькування, зокрема в школах, де фіксуються фізичні, психологічні та кіберзнущання. Недостатня реакція системи освіти, низькі штрафи та байдужість окремих батьків ускладнюють боротьбу з цим явищем. Лише спільними зусиллями батьків, освітян, правоохоронців і громади можна створити безпечне середовище для дітей.