"24 лютого всі наші пацієнти зібрали свої речі і пішли до військомату": госпіталь Дніпра до і після повномасштабного вторгнення

КП "Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни" свого часу був побудований для лікування ветеранів Другої світової війни. Пізніше тут лікування проходили "афганці" і "чорнобильці". Потім – учасники АТО. Проте в останні чотири роки переважна більшість пацієнтів – це військовослужбовці ЗСУ. Як змінилося життя закладу після повномасштабного вторгнення, журналістам "Відомо" розповів начальник госпіталю та завідуючі відділеннями.

В Німеччині нам сказали – нам є чому у вас, українців, вчитися

Напрямок роботи госпіталю ветеранів війни – це реабілітація, терапія, неврологія. Зараз тут є потужна фізіотерапевтична база, є водолікарня, працюють ерготерапевти , реабілітологи, терапевти, психологи, психіатри, неврологи, травматологи та інші спеціалісти, які надають допомогу військовим.

- "За час повномасштабного вторгнення, з 24 лютого 2022 року, більш ніж 15 тисяч бійців ЗСУ пройшли тут реабілітацію та лікування. Нам направляють з різних баз військових, які перенесли поранення, які потребують реабілітації. Майже два роки тому ми відкрили 15 паліативних ліжок. Беремо самих важких хлопців, які перенесли поранення не сумісні з життям, але вижили. Дивом вижили. І крім як дихати і ковтати, вони нічого не можуть. Вони потребують супер догляду. У нас встановлені функціональні ліжка з компресорами, з протипроліжними матрацами. Ми тут побудували спеціальну душову кімнату – куди можна завозити і мити паліативних хворих і ми це робимо для кожного хворого раз на тиждень мінімум. В жодному паліативі ніхто такого не робить. Крім того, ми там встановили камери спостереження. Цим відділенням ми пишаємося", - розповів начальник КП "Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни" Олексій Григорук.

Він додав, що в госпіталі є ще мобільна бригада, яка виїжджає до паліативних хворих додому або в інші заклади.

- "Ще ми відкрили так званий "стоматпакет" в тому році. Ми придбали суперсучасну стоматологічну італійську установку. Тому що майже кожному з бійців потрібно лікування зубів. Крім того, ми заключили договір з центром Superhumans (Нідерланди). Вони фінансують протезування наших бійців, які втратили ніжні кінцівки. За хлопцями з ампутацією приїжджає мікроавтобус, вранці відвозить їх на базу, там виготовляють протези, підганяють , а ми потім продовжуємо реабілітацію", - каже Григорук.

Начальник госпіталю розповів ще про один досвід в лікуванні бійців, який несподівано показав гарні результати. Це…арттерапія.

- "В нашому конференцзалі хто тільки не виступав! І діти з 28-ї школи, і приїжджав культурний десант Генадія Попенко. Рок-група з міста Синельникове, народні артисти Андрій і Тетяна Бабічі, артисти з Будинку органної музики , керівник Антон Чернета, театр Шевченка давав декілька разів вистави. Це дуже добре впливає на стан наших пацієнтів. За той час, поки триває концерт або вистава, вони розслабляються, перезавантажуються. Іноді буває дуже зворушливо, коли діти вручають смаколики кожному бійцю в руки – сльози на очах і в них, і у дітей, і у вчителів".

А ще на подвір’ї госпіталю побудували майданчик для гри в петанк. Це один з різновидів боулзу, метою якого є, стоячи всередині кола, кинути металеві кулі якмога ближче до маленької дерев’яної кулі.

- "Там є інклюзивний під’їзд, можна на візочку під’їхати і грати руками і теж таким чином емоціонально розслаблятися", - додає Григорук.

За ці чотири роки лікарі госпіталю декілька разів їздили стажуватися в Німеччину і Чехію. Дивилися, як там працюють ерготерапевти та реабілітологи. Проте, каже начальник госпіталю, в Німеччині сказали: "Це нам, німцям, є чому у вас, українців, вчитися".

Робота стала більш драматичною і важкою психологічно

Олена Привал, завідуюча реабілітаційним відділенням працює в госпіталі з 2016 року. Спочатку з військовими, які брали участь в АТО, а зараз з тими, хто бере участь в повномасштабній війні.

- "Чим мені запам’ятався день 24 лютого… Хлопці, які брали участь в АТО і проходили тоді у нас курс планової реабілітації повністю, всім відділенням зібралися - з різним станом здоров’я, з інвалідністю - забрали свої виписки і пішли у військомат. Відділення залишилося пустим. Повністю. Жодного пацієнту. Це було моторошно", - згадує Олена.

Вона каже, що в принципі, якщо порівняти роботу відділення до 22-го року і після початку повномасштабки, то нічого майже не змінилося.

- "Просто якщо до цього були планові реабілітації для ветеранів, то зараз до нас направляють діючих військовослужбовців, які безпосередньо знаходяться в бойових точках. Ми за кожного переживаємо, як за свого рідного, і потім їм телефонуємо, або слідкуємо за ними в соцмережах – якщо бачиш, що чоловік там є, то слава богу, живий. Вік різний – від 18 років до 60, але переживаєш абсолютно за кожного. І так добре, коли вони живі!" - каже Олена.

Проте Олена Решетняк, завідуюча терапевтичним відділенням зауважила, що робота усього медперсоналу після 22-го року стала більш драматичною і важкою психологічно.

- "Ми приймаємо в своєму терапевтичному відділенні хлопців з різними патологіями – після акуботравм, мінно-вибухових травм, після поранень, після операцій, з загостреннями – тобто спектр нашої діяльності значно розширився. Нам довелося швидко ставати і неврологами, і ортопедами , і хірургами , і психологами", - каже вона.

Ми попросили обох завідуючих відділеннями госпіталю згадати епізоди в роботі за ці чотири роки, які найбільш їм запам’яталися.

- "У нас був випадок, як у старому кіно про чотирьох танкістів і собаку. До відділення поступили чотири хлопця-танкіста – обгорілі самі і речі повністю обгоріли, соляркою пахнуть… І разом з ними був собака! Він біля госпіталю знаходився до тих пір, поки їх не виписали. Ми його кормили, доглядали за ним", - згадала Олена Привал.

А Олена Решетняк розповіла інший випадок, який вразив не тільки її, а весь персонал відділення:

- "На початку війни, весною, до нас поступив хлопець. Побитий-побитий. Звичайно, і з акуботравмою. Його згодом було переведено в психіатричну лікарню, бо його психологічний стан був дуже важкий. А потім ми дізналися, що він з тієї лікарні збіг! І з іншими хлопцями пробирався до Маріуполя, щоб допомогти бійцям, які знаходяться там…", - розповіла Олена.

А ще ми запитали, з яким настроєм персонал госпіталю зустрічає четверту річницю повномасштабного вторгнення.

- "З вірою в переможний мир, - сказав Олексій Григорук. - Щоб він скоріше настав. Але розуміємо, що не все залежить тільки від хлопців, які боронять Україну. Зараз дуже багато залежить від політиків. Віримо в те, що здоровий глузд переможе".