Парадокс рейтингів: чому корупційні скандали не обвалюють довіру до Зеленського

Дивлюсь на критичний ажіотаж у стрічці Фейсбуку щодо рейтингів довіри до Президента Зеленського за даними нещодавнього опитування КМІС (Київського міжнародного інституту соціології).

Як же це так? Такі гучні корупційні скандали, а довіра до Президента Зеленського практично не знижується. Замість того, щоб розібратися в складному політичному парадоксі (далеко не єдиному в українській політиці), починаються традиційні звинувачення: продажні соціологи, куплені опитування. Всім цим хейтерам раджу подивитися на передвиборні опитування 2019 року, коли і КМІС та інші провідні соціологічні центри критикували так саме. Але результати виборів показали, що українські соціологи працювали професійно.

На результати будь яких соціологічних опитувань я теж дивлюсь достатньо критично. Як кажуть: довіряй, але перевіряй. Один з моїх професійних принципів – треба брати до уваги не якесь одне дослідження, а опитування всіх провідних соціологічних центрів (якщо вони є наявними на даний момент). Треба їх порівнювати і виділяти спільні тенденції, навіть якщо конкретні кількісні результати можуть відрізнятися.

Також зазначу, що відмінності в результатах опитувань часто густо обумовлені суто методичними обставинами (особливості і надійність вибірки, методи опитування, рівень статистичної похибки, тощо), а не маніпуляціями з даними опитувань. Відверто зазначу, іноді є проблема програмування опитування замовником. Той же КМІС в своїх прес-релізах чесно попереджає, коли є замовник того чи іншого дослідження (до речі, не всі соціологічні центри роблять так саме чесно). І тоді до тих даних дійсно треба ставитись з пересторогою, тому що замовник ставить свої запитання, і це може впливати на результати опитування. В опитуванні про довіру Президенту Зеленському виконавчий директор КМІС Антон Грушецький підкреслив, що КМІС за власною ініціативою додав запитання про довіру Президенту В. Зеленському. З точки зору дослідників це було логічно, саме в цей період закінчився ажіотаж навколо М.Федорова і розпочався скандал навколо розслідування НАБУ "Форест Гамп" (опитування проводилось 21 серпня-10 вересня 2026 року). Дійсно, для соціологів було цікаво (для політологів також) розібратись в реакції громадської думки на нову політичну ситуацію.

А далі починається суто політико-психологічна реакція. Якщо результати опитувань не збігаються з очікуваннями конкретних людей, то вони цим опитуванням не довіряють. Відзначу, що є і суто політтехнологічна реакція – на результати опитувань, які не відповідають вашим інтересам, треба реагувати агресивно критично, їх треба спростовувати і не визнавати.

Щодо рейтингів довіри до Президента Зеленського. В чому тут парадокс ситуації, особливо в сприйнятті соціологічних даних? Перш за все в тому, що недооцінюється амбівалентність, неоднозначність думок респондентів.

Наведу конкретний приклад. Це результати опитування іншого соціологічного центру, але вони є дуже показовими. Опитування соціологічного центру "Рейтинг" наприкінці липня, в розпалі ажіотажу навколо звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони України показало, що 72% респондентів засуджують це звільнення, але одночасно 59% опитаних продовжують довіряти Президенту Зеленському, який звільнив М.Федорова з цієї посади. Тобто чимало респондентів одночасно і засуджували звільнення Федорова, і продовжували довіряти Президенту Зеленському. Нібито нонсенс. Ні! Це типова ситуація. Я можу навести чимало подібних парадоксальних прикладів політичної амбівалентності в ставленні до політичних партій, державних інституцій і політичних лідерів.

Інший приклад. І це вже професійний аналіз КМІСу. Вони ще в травні цього року зафіксували що в Україні існує попит на кардинальну зміну політичної влади, але … після завершення війни. Головним чином це стосується саме зміни Президента України. За цим дослідженням КМІСу навіть чимало людей, які довіряють Президенту Зеленському (але "скоріше", тобто частково), вважають, що Україна потребує зміни Президента, однак лише після завершення війни. І зміну Президента України після війни, за опитуванням КМІСу в травні 2026 року, підтримували дві третини респондентів. Мені відомі дані опитування і наприкінці липня 2026 року. Тоді 27% респондентів підтримували зміну Президента України вже зараз, а 47% вважали, що це треба зробити лише після завершення війни.

Коли йдеться про 54% довіри до Президента Зеленського (за даними останнього опитування КМІС), то треба брати до уваги, що значна частина цих людей не повністю довіряє Президенту Зеленському. Серед 54%, які довіряють В. Зеленському, 18% "повністю" йому довіряють, а решта 36% довіряють "скоріше". І тут зверну увагу на тенденцію. В травні 2026 року за даними КМІС Президенту Зеленському довіряли 61% респондентів (зараз 54%). Тоді повністю довіряли 33%, а решта 28% довіряли "скоріше". Бачите, як суттєво змінився баланс між тими, хто довіряє повністю, і хто довіряє "скоріше". Частка тих, хто довіряє Володимиру Зеленському повністю, скоротилася майже вдвічі, а частка тих, хто довіряє "скоріше" збільшилась на 8%. А частина респондентів (8%) взагалі втратила довіру до Президента Зеленського. І це наслідок і критичного сприйняття звільнення Федорова (ставлення до якого, до речі, почало суттєво охолоджуватись), і нового корупційного скандалу.

Багатьох дивує, чому не має обвалів рейтингів Зеленського після корупційних скандалів. Обвали були, зокрема після оголошення матеріалів операції НАБУ "Мідас" в листопаді минулого року. За даними того ж КМІС, тоді рейтинг довіри до Президента Зеленського впав на 10%. Але вже наприкінці листопада і на початку грудня минулого року через публічну протидію мирному плану Трампа Володимир Зеленський швидко компенсував ці втрати. І за останній рік такі коливання відбувались вже декілька раз, вже з меншою амплітудою. Тут ще спрацьовує ефект повторення. Чим частіше відбуваються такі скандали, тим менше вони впливають. До них починають звикати.

Також треба розуміти, що ці скандали по різному впливають на різні групи українців в залежності від їх ставлення до Президента Зеленського. Ті, хто повністю довіряє Володимиру Зеленському, як правило взагалі не сприймають критику на його адресу, вважають всі ці розслідування підступними атаками політичних ворогів Президента України. Найбільш активно на ці розслідування реагують ті, хто і так не довіряє Володимиру Зеленському.

Падіння рейтингів довіри до Президента Зеленського може відбуватись перш за все серед тих, хто лише частково ("скоріше") довіряє Володимиру Зеленському. І схоже, що у представників цієї групи людей ще не відбулось кардинальної зміни ставлення до Володимира Зеленського. Скоріше за все, вони не хочуть політичної дестабілізації під час війни. Вони не довіряють Президенту Зеленському повністю саме внаслідок його внутрішньополітичних помилок і корупційних проблем. Але вони все ж таки зберігають до нього часткову довіру, перш за все за його зовнішньополітичну активність і рішучість в протидії російській агресії. На мій погляд, зміна ставлення цих людей до Президента Зеленського відбудеться вже після завершення війни, коли кардинально зміниться політичний порядок денний в країні.

Зверну увагу ще на один цікавий феномен. Українці більш чутливо реагують на персональні кадрові рішення Президента Зеленського, ніж на корупційні скандали. Найбільше падіння рейтингу довіри до Президента Зеленського за час повномасштабної війни з Росією відбулось з грудня 2023 року до травня 2024 року – з 77% до 59%, тобто на 18%. І це було пов’язано і з звільненням Валерія Залужного з посади главкома ЗСУ. Скандал із звільненням М.Федорова з посади міністра оборони збив рейтинг довіри до Президента Зеленського на 6% (з 61% до 55%).

Це не означає, що українців не чіпляє тема корупції. Чіпляє, але вони сприймають її або абстрактно, або, частіше за все, через політичний фокус. Корупційні скандали вони переважно сприймають як політичні розборки. І саме тому більшість активних прихильників Президента Зеленського на ці скандали або взагалі не реагують (не довіряють критиці на адресу Президента України), або реагують із запізненням, по мірі накопичення токсичності. І це поступовий перехід – від повної довіри до довіри часткової ("довіряю скоріше"). І лише в самому фіналі – недовіра. В абсолютній більшості випадків не виникає раптова і одномоментна недовіра до того, кому ти раніше довіряв повністю.

Коли ми говоримо про дослідження громадської думки, то також треба мати на увазі складні методичні і методологічні проблеми загальнонаціональних опитувань під час війни. Тектонічні міграційні процеси, пов’язані з великою війною, суттєво деформували соціально-демографічну структуру українського суспільства. А це ламає традиційні моделі статистичної вибірки, якими користуються наші соціологічні центри. Ще одна проблема полягає в тому, що більша частина суспільства зараз не дуже схильна відповідати на запитання соціологів (в силу різних причин), особливо коли йдеться про політику і війну.

Це не означає, що соціологічні опитування втрачають сенс. Ні, вони фіксують загальні тенденції і коливання громадської думки, які проявляються у активної і відкритої частини нашого суспільства. Однак не треба абсолютизувати конкретні дані окремих опитувань.

Є зауваження і щодо телефонних опитувань. Так сталося, що я декілька раз ставав респондентом в таких опитуваннях. Пару раз я відповів (було цікаво і корисно відчути себе саме в ролі респондента). А потім дивлюсь, що до мене періодично стали звертатися в таких опитуваннях. А це значить, що мене внесли в базу даних як абонента, готового до участі в таких опитуваннях. І якщо такі бази даних є сталими і не дуже оновлюються, то вони теж можуть провокувати ефект відсутності суттєвих змін в процесі соціологічних опитувань.

Фінальні зауваження стосуються проблеми політичного хейту в соціальних мережах. Критики Зеленського не сприймають інформацію, яка не відповідає їх очікуванням. Точно також прихильникам Зеленського не подобається інформація про те, наприклад, що Валерій Залужний за даними різних опитувань перемагає в другому турі президентських виборів. А в таборі опозиції ви легко знайдете закиди і щодо Залужного або Федорова, я вже не кажу про Порошенка або інших менш рейтингових політиків. Це закономірна ситуація. Нема і не може бути політиків, які подобаються всім. Але не треба плутати своє особисте ставлення до конкретних політиків з станом громадської думки.