Кейс Єрмака: анатомія політичної самотності в залі суду

А мені по-людськи Єрмака шкода. Загалом я дуже емпатична людина. Минулого тижня, коли я їхав на тренінг від The Aspen Institute Kyiv треба було опитати знайомих, колег і друзів про слабкі сторони. І більшість написало, що емпатія - це моя вразлива сторона. Бо коли ти керуєш колективом, у свідомості багатьох треба бути максимально жорстким. Бо сядуть на голову. Але мої робочі кейси кажуть, що успішність проектів можна вибудовувати і по-іншому. Без інтриг, підстав, на конструктиві. Не скажу, що всі це оцінювали. Різні ситуації були.

Але за останні 30 років коло моїх друзів майже не змінилося. Як і телефон. І ким би я не був - чи керівником холдингу, чи керівником аналітичного центру, чи не керівником, люди, з якими я спілкуюся десятиліттями, досі не викреслили мій номер, як і я їх. Бо легко набити телефонну книжку, коли ти начальник, але так само легко її обнулити. Бо загалом влада - це не про людяність. Я бачив багато політичних тварин, які думали, що вхопили Бога за бороду, - і це навічно. І що вимушені попутники будуть здавати за тебе кров, коли ти будеш і в біді, і в радості. Так не працює.

В історії з Єрмаком ми побачили, як виглядає політична самотність. Коли підтримати тебе приходять не люди, які вчора набивалися в друзі, бо ти мав силу і владу, а ще більш зашкварені особи, які роблять телевізійну картинку ще більш підкреслено жалюгідною.

До Єрмака як політика, звісно, у мене інше ставлення. Він точно не мій герой. Багато чув, багато бачив, багато його методів і прийомів роботи неприйнятні. А от щодо людської трагедії сантименти є. І от ця картинка з суду - ще одне нагадування багатьом у владі, що все в цьому житті скороминуче. А от цінності - в тому числі і ті, які так широко обговорюються а Аспені - вони вічні. Бо в будь якій ситуації треба залишатися тим, ким ти прийшов в цей світ - людиною