Помилка американців полягає в тому, що "віддавши" Росії 20% Донецької області, буде остаточно поставлена крапка у війні

Логіка американців полягає в тому, що "віддавши" Росії 20% Донецької області, буде остаточно поставлена крапка у війні. Схожість цього сценарію з "Судетами-2" настільки очевидна нам, наскільки неочевидна американцям, які в команді Уїткоффа готують програми "ефективної співпраці" з Росією. Це з тієї ж серії, що коли запрацюють спільні українсько-американські підприємства по видобутку мінералів, путін не буде їх бомбити.

Зараз американці знову вперлись в нереалістичну модель. Їх підхід грунтується на часових рамках. Мовляв, просуваючись нинішніми темпами, Росія все одно захопить цю частину Донецької області десь за 12 місяців. А якщо ще й не продавати Україні зброю, то й раніше - за 7-8. І американців у позаофіційних консультаціях ніяк не можна переконати, що війна - це не лінійна формула, тут все можливо. Як зі знаком плюс, так і знаком мінус. Ще невідомо, на чию сторону прилетить "чорний лебідь".

Навіть якщо теоретично розглядати черговий лаг в рік, треба розуміти, що ми нестимемо великі втрати, але Росія нестиме як наступаюча сторона їх в рази більші. Війна на виснаження і полягає в тому, хто протримається бодай на день довше.

Наступний - 2026 рік - дійсно може стати ключем до розвʼязання конфлікту. Бо він крім військової компоненти зачепить ще й політичну (в багатьох країнах), геополітичну та економічну сфери. А ще й американські вибори до Конгресу пускатимуть вібрації в різні напрямки, бо для Білого Дому буде важливо цю внутрішню баталію не програти.

В чому помилка американців, яка проглядається вже зараз - що вони свято вірять в те, що путін віддасть наказ зупинятися на кордоні Донецької області, як в разі (гіпотетичного, а не реалістичного) відходу українських Збройних Сил, так і у разі тактичного успіху Росії.

Ця віра частини команди Трампа, помножена на бажання оточення привезти в Кремль нову кнопку "перегрузка" і зажити "звичним життям" з Росією, - базується на абсолютному небажанні зрозуміти "корінну природу" війни. Бо вона не за території, а за третій полюс глобального впливу, яку виторговує у США мʼясними штурмами Кремль.

Чи потрібне глобальне посилення Росії Штатам на перспективу? Чи потрібне воно Китаю? У вибудованій новій моделі G-2, третій точно зайвий. Це і має бути нашим аргументом для цих двох протилежних полюсів. Тому працювати треба з обома, граючи на їх геополітичних забаганках.

У цьому і має полягати тактика наступного року, який так само викристалізує поляризацію двох найбільших економік світу.

А що Росія? Ця імперія дійсно має шанс як ніколи піти у вічність. Свого часу колишній радник путіна Сурков написав, що в нинішніх російських успіхах "нам главное - не надорваться". Щиро бажаю їм це наступного року зробити з великим тріском. Шанси є.

Джерело – Facebook Віктора Шлінчака