Директор музею ім. Яворницького: "Ми відкрили нове поселення доби неоліту біля Нехворощанського монастиря"

Ця пам'ятка є унікальною: тут збереглися культурні шари від доби неоліту до знахідок XVII-XIX століть. Свого часу монастир мав тісний зв'язок із Запорозькою Січчю – його ченцями нерідко ставали колишні запорозькі козаки, а сама обитель слугувала форпостом із вагомим військовим значенням.

Цьогоріч до складу експедиції увійшли археологи та студенти провідних вишів регіону: ДНУ ім. Олеся Гончара, НТУ "Дніпровська політехніка" та Університету митної справи та фінансів. Координували й модерували науковий процес фахівці Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького.

Особливою та надзвичайно важливою сторінкою польового сезону стала участь у розкопках ветеранів та родин військовослужбовців 25-ї Окремої Січеславської повітряно-десантної бригади. Такий формат реалізовано в межах міжнародного проєкту "AMPHORA-Україна". Спільна праця на свіжому повітрі, занурення в прадавню історію, нові знання та підтримка допомагають нашим Захисникам поступово відновлюватися та повертатися до цивільного життя.

Про перебіг польових робіт, унікальні знахідки, боротьбу з "чорними археологами" та синергію військових і науковців в ексклюзивному інтерв’ю для "Відомо" розповів керівник експедиції, директор ДІМ ім. Д.І. Яворницького, кандидат історичних наук Олександр Старік.

"Відомо": Олександре Володимировичу, ви ж не вперше виїжджаєте на розкопки в район Нехворощанського монастиря?

Олександр Старік: Так, для нас це вже четвертий виїзд. По суті, робота розпочиналася з невеликої розвідки силами відділу археології нашого музею, а останні три роки йдуть повноцінні й масштабні розкопки.

Якщо раніше це була розвідка шляхом шурфування, то зараз ми досліджуємо безпосередньо територію монастиря – причому не лише всередині, а й ззовні. Наприклад, цього року ми вийшли за межі монастирського комплексу. Головна мета полягала в тому, щоб вивчити так званий форштадт: подивитися, які там могли бути майстерні чи господарчі будівлі. Ми спеціально відступили певну відстань від воріт, адже території безпосередньо перед фортечними валами зазвичай не забудовували з міркувань оборони. Почали працювати за межами валів – і отримали надзвичайно цікаву інформацію.

Ми відкрили нову пам'ятку, про існування якої раніше лише здогадувалися. Тепер можемо чітко стверджувати: перед нами поселення доби неоліту та енеоліту. Воно надзвичайно цікаве через своє розташування та переплетення культурних традицій на межі степу й лісостепу.

"Відомо": Хто фінансував вашу експедицію цього року?

Олександр Старік: Дослідження фінансує громадська організація "Ноосфера". Вони мають спеціальну програму, пов'язану з вивченням пам'ятки за допомогою неінвазивних методів - тобто із застосуванням сучасних технічних пристроїв і приладів. Завдяки цій підтримці студенти молодь три тижні мала змогу працювати на розкопках. У нас були представники Університету митної справи та фінансів, студенти спеціальності "Історія та археологія" НТУ "Дніпровська політехніка" та Дніпровського національного університету.

"Відомо": Для студентів участь у такій експедиції – це обов’язкова навчальна практика чи власне бажання?

Олександр Старік: Це виключно добровольці, і таких вмотивованих хлопців та дівчат у нас багато. Були й ті, хто приїжджає вже не вперше, і близько 7–8 людей, які долучилися вперше. Для новачків ми за традицією провели урочисту посвяту в археологи.

"Відомо": А що особисто для вас означає участь у польових розкопках?

Олександр Старік: Для мене це перш за все можливість попрацювати на природі й повністю присвятити час улюбленій справі, адже в кабінетній роботі в місті цього так бракує.

"Відомо": Хто входив до наукового ядра експедиції, крім студентства?

Олександр Старік: Базовий склад – це науковці відділу археології Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького: Катерина Мусієнко, Ярослав Гураль та Сергій Сосновський. Ярослав і Сергій працюють у музеї не так давно, але активно здобувають польовий досвід. До речі, Сергій Сосновський цього року отримав свій перший кваліфікаційний документ – те, що раніше називалося "відкритим листом" на проведення археологічних досліджень. Це важливе фахове визнання, адже спеціалістів, які мають право проводити такі роботи згідно з офіційним документом, в Україні не так багато.

"Відомо": Цього року до експедиції доєдналися ветерани та родини військовослужбовців. Коли надійшла пропозиція від 25-ї бригади, чи були у вас якісь сумніви та як ви оцінюєте таке "поповнення"?

Олександр Старік: А які можуть бути сумніви? У мене та в колег їх не виникало взагалі. Можливо, десь на початкових етапах обговорення хтось і висловлював побоювання: мовляв, у хлопців травми, контузії, ПТСР, ми не знаємо, як вони поводитимуться. Але ми чудово розуміли кілька важливих речей. По-перше, з військовими працюють професійні психологи. По-друге, це наші Захисники. Чекати від них якогось негативу ми просто не мали права. До нас приїхали надзвичайно вмотивовані люди – їх ніхто не змушував брати участь у цих реабілітаційних розкопках, це було їхнє власне бажання.

Ми побачили з яким азартом та зацікавленістю вони працюють. Для нас це глибоко символічно: ми досліджуємо наших предків, які освоювали цю землю століття тому, а хлопці зараз воюють за те, щоб на цій землі продовжували жити їхні нащадки. Ніхто не має права плюндрувати чи спотворювати нашу історію. Інтеграція в колектив пройшла легко й органічно. Польові умови для військових – річ звична. Приємно, що вони швидко знайшли спільну мову зі студентською молоддю. Спільна праця над вивченням таких пам'яток неймовірно об'єднує. Вона дає усвідомлення, наскільки глибинною є наша державність і за що саме ми сьогодні боремося.

"Відомо": Більшість людей сприймає археологію як суцільну романтику. Наскільки цей образ відповідає дійсності?

Олександр Старік: Коли ми сидимо в таборі на березі мальовничого озера, під затінком дерев, спілкуємося й обідаємо на свіжому повітрі - це дійсно виглядає дуже романтично. Але коли ти копаєш у лісі, де повно кропиви та комарів, коли годинами вручну перебираєш ґрунт або працюєш лопатою під пекучим сонцем у відкритому полі - романтика дещо розвіюється. Це важка, виснажлива фізична праця. Проте ми завжди їдемо в експедиції з ентузіазмом та надією. Ти ніколи не знаєш, що саме відкриється під наступним ударом лопати, і це відчуття пошуку захоплює найбільше.

"Відомо": Чи можна під час подібної експедиції розраховувати на гучну сенсацію?

Олександр Старік: Не всі розуміють, що для науковця сенсацією може стати навіть невеликий новий елемент орнаменту на кераміці чи цікава форма посуду, яку вдається зібрати з фрагментів. У науковому світі це вже маленьке відкриття.

Те, що ми виявили нове поселення епохи неоліту – це вже повноцінне наукове відкриття для Приорілля. Воно потребує взяття на офіційний облік, встановлення меж та державної охорони. Тут існувало багатошарове поселення, адже людям завжди подобалася ця місцевість: чудова річка Оріль, піщані дюни, сприятливий клімат. Ми бачимо, як наші предки обживали цю територію, починаючи з V тисячоліття до нашої ери (неоліт), далі через добу бронзи та доби раннього заліза і аж до козацької доби. Тобто тут укладена історія нашого краю за сім тисячоліть.

"Відомо": Пересічна людина, подивившись на ваші знахідки, може спитати: "І що цікавого в цих уламках, черепках та кістках?"

Олександр Старік: Не погоджуся, далеко не кожна людина так каже. Навіть серед місцевих мешканців є різні погляди. Одні приходять і питають: "Нащо вам ці черепки, де монети і чому ви не копаєте кургани?". А інші чудово розуміють важливість нашої роботи для історії їхнього рідного краю. До речі, була ідея зробити з Нехворощанського монастиря потужний "туристичний магніт". Війна тимчасово призупинила ці плани, але дослідження тривають. Що більше ми відкриваємо, то більше нових горизонтів з'являється для громади. Це залучення туристів, освітні проекти, культурні події.

Під час цієї експедиції місцева громада запросила нас на День села в Гупалівці. Ми облаштували окремий стіл, показували знахідки, спілкувалися. Люди підходили, впізнавали речі й казали: "О, ми подібні монети чи кераміку теж знаходили!". Так ми долучаємо місцевих до збереження спадщини.

Якщо говорити про самі знахідки: торік ми працювали в рові Нехворощанського монастиря й робили розріз оборонного валу. У рів свого часу скидали чимало побутового непотребу, тож ми отримали багатий матеріал ранньомодерної, козацької доби XVII-XVIII століть. A якщо копати методично й заглиблюватися на два метри, відкриваються значно давніші пласти. Це особливо важливо, адже верхній шар монастиря протягом багатьох десятиліть, на жаль, активно грабувався так званими "чорними археологами", хоча ми вважаємо їх просто грабіжниками.

"Відомо": Зі сторони здається, що викопати знахідку – це найпростіше, а от систематизувати, дати їй оцінку та датування – найскладніше?

Олександр Старік: Відкопати – це лише перший етап. Далі починається камеральна обробка та введення матеріалу в науковий обіг. Знахідки треба помити, зачистити, склеїти, провести первинну реставрацію. Потім іде пошук аналогій, систематизація, написання детального наукового звіту і, зрештою, наукової статті.

Археологи можуть працювати на одній пам'ятці десятиліттями, щоб скласти повну картину історичної спадкоємності. Ми працюємо тут кілька років, і пазл поступово складається: у нас є неолітичні поховання, поселення доби бронзи, козацькі матеріали XVIII століття та поховання XIX століття. Потрібно попрацювати тут ще кілька років, щоб отримати цілісну візію.

"Відомо": Яка подальша доля ваших знахідок?

Олександр Старік: Основна та найцінніша частина передається до фондів Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Якщо речі мають масовий характер і не становлять високої музейної цінності, ми передаємо їх до місцевих шкіл та краєзнавчих музеїв, щоб діти могли наочно доторкнутися до археології.

"Відомо": Цього року ви також фіксували й зачищали старі розкопи "чорних археологів". Навіщо витрачати час на місця, які вже пограбовані?

Олександр Старік: Якщо ми виявляємо грабіжницький розкоп, то згідно з дозвільними документами маємо право його зафіксувати, зачистити й обстежити відвали, повідомивши про це органи охорони культурної спадщини. Законодавство вимагає від нас спеціальних кваліфікаційних документів від Інституту археології та дозволів від Мінкульту на кожен тип робіт, що іноді дещо уповільнює оперативне реагування.

Що стосується самих місць: грабіжників цікавлять насамперед дорогоцінні метали, які можна виявити металошукачем. У лісі ми працювали на великому грабіжницькому розкопі. Швидше за все, там щось запеленгували приладом і викопали величезну яму. Але в її відвалах ми знаходимо кістки тварин, фрагменти кераміки та посуду доби бронзи – те, що "шукачі скарбів" просто викинули як мотлох.

Наше завдання – врятувати наукову інформацію. Кожна знахідка фіксується в польовому описі. За кістками остеологи визначають види й вік тварин, за домішками в глині та орнаментом кераміки ми відновлюємо технології та культурні зв'язки тогочасного населення. Ця інформація поповнить науковий звіт і стане основою для нових статей.

"Відомо": Тобто місяць активних польових розкопок забезпечує науковців роботою на цілий рік?

Олександр Старік: Ми – музейні археологи. Це означає, що ми не лише обробляємо літні матеріали та пишемо статті. Паралельно ми проводимо екскурсії, створюємо нові виставкові проєкти, працюємо з відвідувачами. Робота дуже різноманітна.

"Відомо": Чим саме Нехворощанський монастир так приваблює науковців?

Олександр Старік: Це один із небагатьох козацьких монастирів в Україні, який досліджується офіційно й системно. Попри те, що його грабували десятиліттями, масштабні наукові розкопки розпочала саме наша експедиція.

Будь-яка інформація звідси – на вагу золота. Ми вже маємо застібки від книжок XVII століття, колекцію монет, елементи зброї, кераміку. Коли ми робили розріз оборонного валу, то досліджували фортифікаційні технології. Залучили фахівців з НТУ "Дніпровська політехніка", які провели аналіз ґрунту й органічних решток у валу. З'ясувалася цікава річ: на відміну від інших монастирів-фортець, де вали укріплювали дерев'яними зрубами (клітями) з землею або камінням, тут вал був зведений із нарізаного болотистого ґрунту, який, імовірно, ущільнювали гужовим транспортом. Для XVII–XVIII століть він виявився відносно невисоким, але виконував свої функції.

"Відомо": Підсумовуючи: ви вважаєте цьогорічну експедицію вдалою?

Олександр Старік: Повністю. Головний результат – підтвердження існування та вивчення нового поселення доби неоліту на дюнах. Ми знайшли кремінні знаряддя праці та фрагменти посуду з багатим орнаментом, який покривав майже всі стінки судин. Цей орнамент відображає взаємодію різних етнічних груп на межі культур. Цілих посудин того періоду майже не буває, але нам уже вдається вимальовувати профілі окремих глеків.

Це поселення має отримати офіційний охоронний статус, бути поставлене на державний облік із чітко визначеними межами. Приорілля – це унікальний полікультурний та поліетнічний регіон, дослідження якого дає надзвичайні результати. Тому ми обов'язково повернемося сюди в наступних сезонах.

ДОВІДКА

Старік Олександр Володимирович. Директор Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького. Кандидат історичних наук.

Нагороджений подяками і грамотами Дніпропетровської міської ради, обласної державної адміністрації.

В музеї працює з 2002 року. Закінчив Дніпропетровський національний університет, історичний факультет, у 2008 році захистив дисертацію з теми: "Меморіальні та культові пам’ятки запорізького козацтва на території Південної України”. З 2000 р. – учасник, а з 2005 р. керівник археологічних експедицій. Займається вивченням археологічних пам’яток запорозького козацтва. Брав участь у складанні каталогу козацьких реліквій ДІМ.