Дитяче та доросле мислення в політиці: чому пошук "месії" завжди призводить до розчарування

Дитяче мислення ділить світ на хороших і поганих. Хороших треба винагородити, поганих покарати. Все дуже просто. В цьому світі немає напівтонів — ти або за Порошенка, або за Зеленського, або хитре стерво, що вичікує, на чий бік пристати.

Доросле мислення оцінює не людей, а їхні вчинки. Одна й та сама людина здатна на різні вчинки, і за хороші вона варта винагороди, а за погані має бути покарана. Людина, яка зробила чимало хороших вчинків, може вчинити й погані, і навпаки. Тож оцінювати її треба по сукупності вчинків, і погані вчинки перекреслюють хороші лише в тому випадку, коли вони є аж надто поганими (наприклад, кримінальними злочинами).

1. Корупція

В питаннях корупції дитяче мислення вірить, що треба просто знайти, схопити і покарати всіх корупціонерів, тобто поганих людей. А на посади призначити хороших, некорумпованих.

Доросле мислення розуміє, що корупція є системою, яка поглинає й розбещує майже всіх, а люди з твердими моральними принципами в цю систему просто не підуть. Тому доросле мислення, не заперечуючи необхідності покарання, фокусується на зміні системи: на прозорих процедурах, на балансах й обмеженнях, на зменшенні залежності від людських рішень, на ширшому розподілі влади й відповідальності.

2. Вибори

В питаннях виборів дитяче мислення вірить, що треба просто обрати хорошу людину. Дитяче мислення постійно шукає чергового месію, але постійно розчаровується і шукає знову. Один сумнівний вчинок, одна неправильно потиснута рука, фото з поганцем чи невдала фраза — і наступний кандидат у месії відправляється за попередніми, а пошуки продовжуються.

Доросле мислення розуміє, що месії немає. Що Зеленський, який став обличчям українського спротиву й забезпечив країні безпрецедентну міжнародну підтримку, — це той самий Зеленський, який розвів навколо себе гниле корупційне болото. Що в першій двадцятці кандидатів у президенти не знайдеться жодної людини, яка була би білою й пухнастою. Тож доросле мислення фокусується не на особі кандидата, а на тому, яке майбутнє можна з ним чи з нею побудувати; на тому, яку команду кандидат приведе із собою; на тому, які компетенції він чи вона має для своєї роботи.

Діти виростають, але, як свідчать дослідження, у переважній більшості випадків залишаються в рамках дитячого мислення. За оптимістичними оцінками, дорослого мислення досягають 30% дорослих; песимісти говорять радше про 20% у країнах того рівня розвитку, що й Україна; але тут нема суперечності, бо перша цифра відображає нормальні умови, друга — умови хронічного стресу, що вимикає доросле мислення.

Коли відкриваєш Фейсбук, хочеться зустріти тут самих лише дорослих. На жаль, це неможливо, так само як і коли сідаєш у маршрутку. Тут мало що можна вдіяти, за одним винятком. Десь 5% людей мають спроможність, потенціал перейти до дорослого мислення. Можливо, саме заради них варто працювати.

Цей пост написаний навздогін вчорашній дискусії про післявоєнні вибори. Дитяче мислення переконане, що знає хорошу людину, варту того, щоб віддати за неї свій голос. Тому невеликі порушення (та навіть і великі) варті того, щоб ця людина отримала владу, бо це всіх нас врятує.

Доросле мислення розуміє, що легітимність майбутнього президента значною мірою визначає, що він чи вона робитиме, на які зміни отримає суспільний карт-бланш. Слабкий президент, обраний з порушенням процедур та сумнівним визнанням, не зможе змінити майбутнє на краще, навіть коли сьогодні виглядає справжнім месією. Ця людина вимушено сфокусується передусім на посиленні власної влади, а "родову травму" порушення закону компенсуватиме ще більшими порушеннями. В результаті всі ті, хто вчора був у захваті, вже завтра будуть розчаровані.

Пам’ятаймо це в подальших обговореннях.

P.S. Якщо хочете зберегти віру в людей, не читайте коментарі.