В Дніпровському районі німець подарував свій будинок переселенцям

В Сурсько-Литовській громаді Дніпровського району Едвард Боланд подарував свій будинок, в якому прожив більш ніж 20 років, родині з Донецької області. Журналістка "Відомо" дізналася всі детелі незвичної історії, яка сталася на Дніпропетровщині.

Одружився з українкою і залишився в Україні

Голова сільради Сурсько-Литовської громади Григорій Андрєєв вже 16 років на посаді. А з Едвардом Боландом знайомий ще довше. Він знав, що в селі мешкає німець, який одружився на місцевій жінці, але ніколи не стикався з ним наочно.

"Одного разу в нашому селі проходило свято, на "старий новий рік", і туди прийшов з родиною Едвард – донькою та жінкою Наташою. Там ми і познайомилися, - розповів Андрєєв, - справа в тому, що Едвард зовсім не знав нашу мову, а я трохи володію німецькою і ми поспілкувалися. І подружилися з тих часів".

А коли вже Григорій Дмитрович став головою сільради, то Едвард запропонував йому свої послуги. Здебільшого з благоустрою села.

"Сказав, що може якась допомога потрібна в нашому селі, то він завжди радий долучитися. Так і вийшло. В першому ж покосі трави в загальних місцях він взяв участь. І надалі ніколи не пропускав роботи. Приїжджав зі своєю мотокосою і міг цілий день працювати", - каже Андрєєв.

Більш за все голову сільради здивував один випадок. До 80-річчя перемоги над фашистською Німеччиною, Едвард зголосився взяти участь в ремонті та відновленні місцевих пам’ятників воїнам, загиблим у другу світову війну.

"Перш за все - в Новомиколаївці. Пробачте, я зараз розповім смішний випадок, але зрозумійте, що це просто гумор. Коли ми в Новомиколаївці відновлювали пам’ятник, ми, як завжди, спілкувалися з ним німецькою. А поруч зупинка маршрутки. А Едвард такий наполегливий у нас, гучний, і от каже – ти не правильно робиш, треба те-то й те, а потім це. Ну, процедуру заливки бетону, наприклад. А я ж своє доказую, мовляв, будеш в Німеччині так робити , а я буду робити так, як знаю, як мене батько навчив. Але все ж таки я дотримувався думки німця, тому що він був старший за мене майже на 10 років. Життєвий досвід у нього більше. Так от, коли ми розмовляли німецькою гучно, мешканці Новомиколаївки підходили і питали – а хто це з вами? А я кажу – та то ще полонені залишилися і відновлюють пам’ятники у нас в селі. Уявляете, деякі дорослі люди вірили в це! (сміється). Кажу – от зараз нам допоможе і ми відпустимо його додому. А якщо серйозно, то селяни сприймали ініціативу Едварда з відкритим ротом. Одночасно з вірою, бо ось же він, працює, і невірою, що таке може бути. Він допомагав з задоволенням. А також приходив на наші травневі свята, покладав до пам’ятників квіти", - згадує Григорій Дмитрович.

Передай будинок біженцям, але переконайся, що вони порядні люди

Згодом життя внесло, як то кажуть, свої корективи. Коли почалася повномасштабка, Едвард і Наталія Боланд не збиралися їхати в Німеччину. Але він захворів.

"Наші лікарі самі порекомендували зробити йому операцію в Німеччині. І він поїхав. Він там і застрахований , йому там, як пенсіонеру, все безкоштовно. Операція була дуже важка , але все пройшло успішно. Проте, лікарі заборонили йому віддалятися від медичного закладу, де він лікувався, більш ніж на тиждень, бо в нього була хімія, йому треба було знаходитися під наглядом лікарів. Він там і залишився. І будинок в Сурсько-Литовському ніхто не збирався продавати. Вони хотіли повернутися. Але Наташа прийняла рішення і переконала в ньому свого чоловіка. Мовляв, навряд ми повернемося і з будинком треба щось робити. Спочатку він був виставлений на продаж, але коли почалася навала біженців, Боланди зателефонували мені і запропонували , як другу – хочеш собі забирай, або знади людей і зроби добру справу. Передай будинок переселенцям, але переконайся, що люди, які втратили житло в зоні бойових дій, дійсно порядні", - розповів Андрєєв.

Отже, Боланди залишилися в Німеччині, живуть зараз в місті Штадтхаген, а в їхньому будинку в Сурсько-Литовському мешкає родина Бабочкових.

"Ми приїхали з маленького містечка Торецька Донецької області. Наше місто було на лінії розмежування ще з 14-го року. Але життя було більш-менш спокійне. Ми будували своє майбутнє, робили ремонти. Коли почалися повномасштабні бойові дії у 22-му році, ми були вимушені виїхати своєю сім’єю – я, чоловік, моя донька та батько чоловіка. Випадково ми попали в село Сурсько-Литовське, тут в батьків наших друзів була дача. Спочатку ми не розуміли, що буде далі. Сподівалися, що скоро все вгомониться і ми поїдемо додому. Бо в 15-му року було вже таке – ми виїжджали, перечекали і повернулися додому. Але цього разу все сталося набагато жорсткіше – наше містечко почали повністю стирати з мапи України. Наразі воно знищено", - каже Вікторія Бабочкова.

Спочатку Вікторія кожен день ходила в Будинок культури, де був шелтер. Допомагала людям, які були вимушені тікати від смерті. Крім того, вона вирішила зайнятися улюбленою справою і відволікти людей від напруги:

"Я почала вести заняття з фітнесу. Колись в Торецьку це було моє хоббі – фітнес-студія, де я вела групу. А через півроку в Сурсько-Литовському Будинку культури мені запропонували роботу – прибиральницею. І я з задоволенням погодилася, бо треба було себе кудись дівати. Щодо житла, то ми стикнулися з проблемами. Зимою на дачі жити було неможливо, бо вона, така, тільки на літній час. І ми почали думати, що ж нам робити далі і де шукати житло. Це було важко, бо людей багато їхало. Одного разу я прихожу в клуб і кажу – ну все, мені треба виїжджати, мої сестри в Києві, мабуть, ми поїдемо до них. І тут мені розповіли, що є один будинок, можна його орендувати. Ми погодилися і залишилися в селі. Далі мені запропонували піти працювати до працівником в службу соцзахисту, а згодом – в ЦНАПі. Я досі тут працюю", - розповіла нам Вікторія.

"Мені завжди здавалося, що ми, як людину покинули цей будинок"

Будинок Боландів голова сільради Григорій Андрєєв вирішив передати саме родині Бабочкових.

"Вікторія – молода спеціалістка, яка прийшла працювати в ЦНАП нашої громади. Я дізнався про історію її родини і запропонував цей будинок. Через поручительство, яке дали господарі дому Наталя і Едвард Боланд. Підготували нотаріально документи і власниками дому стали ВПО. Знаєте, світ все ж таки не без добрих людей. Я згадую розповіді мого батька про війну 41-45 року, про історію села. Виявилося, що у нас в селі багато німців мешкало, які потім переїхали в Німеччину. Але всі між собою дружили, находили спільну мову. Якщо люди справжні, будь якої національності, то вони завжди допоможуть нужденним. Ми дуже вдячні Едварду і Наталії Боландам", - каже Андрєєв.

Журналістці "Відомо вдалося поспілкуватися і з родиною Боландів. Попри відключення світла і поганий інтернет, Наталія Боланд, розповіла, чи задоволена тим, як склалася доля їх будинку.

"Ми дуже довольні і дуже вдячні!, - емоційно відповіла Наталя. - Тому що ми так переживали, мені завжди здавалося, що ми, як людину покинули цей будинок! І ми так раді, що там зараз мешкають хороші люди, що він не одиноким залишився цей будинок. Мій чоловік стільки в нього вклався - з душею і любов’ю. У на там так все було гарно. Знаєте, нам так зараз не вистачає Дніпропетровщини, так села не вистачає, ви собі не уявляєте…".