Вкрадене свято: як СРСР привласнив американський День праці та чому дата тут ні до чого

1 травня – не радянське свято. Це американське.

1 травня 1886 року близько 40 тисяч робітників вийшли страйкувати на площу Хеймаркет у Чикаго. Вимагали восьмигодинний робочий день.

Після вибуху заарештували вісьмох людей. Усіх восьмеро засудили за змову – хоча суд відкрито визнав, що жоден із них особисто не кидав бомбу і, можливо, навіть не знав, хто це зробив.

Суд присяжних складався переважно з підприємців та їхніх клерків. Щонайменше один із присяжних був родичем загиблого поліцейського.

Вирок був передбачуваний.

11 листопада 1887 року повісили чотирьох. Незважаючи на масові протести в США, Франції, Нідерландах, Італії, Іспанії та Англії.

Один з них перед стратою сказав: "Настане день, коли наша мовчанка буде потужнішою за голоси, які ви зараз душите".

У 1893 році губернатор Іллінойсу помилував трьох ув’язнених, що вижили, і публічно назвав процес ганебно несправедливим. Через сім років після страти.

На II Паризькому конгресі 1889 року було вирішено щороку 1 травня проводити міжнародні демонстрації — в пам’ять про чиказькі події.

В Україні вперше це свято відзначили у Львові в 1890 році. Її організаторами стали польські, єврейські та українські активісти робітничих спільнот Львова: слюсарі, столярі, бляхарі, друкарі, щіткарі, кравці, шевці та інші люди фізичної праці. Серед присутніх був Іван Франко.

Ніяких червоних прапорів, ніяких портретів вождів. Просто люди, які хотіли восьмигодинний робочий день і заборону дитячої праці.

Більшовики прийшли пізніше. І перетворили чужий день боротьби на власний парад лояльності. Явка на демонстрації була обов’язковою.

Це було вже не свято і не боротьба за права трудящих, а просто примусова масовка.

Але сама дата тут ні при чому.

Зараз 1 травня відзначають як національне свято у 143 країнах світу. Більшість із них ніколи не були в СРСР.

Радянський Союз не придумав це свято. Він його вкрав і зіпсував.

Як і багато іншого.​​..