Ворожа міна позбавила ноги: у Дніпрі борються за життя захисника з Нікополя (ВІДЕО)

Потужний вибух ворожої міни на передовій залишив бійця з Нікополя без ноги, але бойові друзі не дали йому померти. Нині Василь лежить у дніпровській лікарні, згадуючи жахіття війни та щодня чекає на дзвінок від дружини та дітей. Лікарі борються за його життя, а сам він не втрачає віру. Його історія - це біль, любов і надія, яка сильніша за війну. Про це, з посиланням на Генерального директора Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова Сергія Риженка, передає "Відомо".

У лікарні імені Мечникова борються за життя 42-річного Василя, мешканця Нікополя, учасника бойових дій на сході України. Трагічний випадок стався 23 травня на Донеччині. Під час ворожого обстрілу поряд із Василем розірвалася міна, калібром 80 мм. Вибух був настільки потужним, що Василь втратив ноги. Проте, завдяки оперативності та самовідданості його бойових товаришів, Василь залишився живим.

Друзі негайно наклали на рану джгут, що зупинило критичну крововтрату, та організували термінову евакуацію до Дніпра. Шлях до порятунку був тернистим. У лікарні Мечникова Василю провели складну операцію, під час якої знадобилося переливання 2,5 літрів крові – показник, який говорить про великий обсяг отриманих травм.

Нині, незважаючи на перенесений шок та найважчий фізичний стан, Василь демонструє неймовірну силу духу. У його пам'яті зняли жахи вибуху, але він не зламаний. Його думки постійно звернені до сім'ї – коханої дружини Євгенії, дочки Юлії та сина Дмитра. Щодня, за допомогою телефону, він підтримує зв'язок із рідними, поділяючись надією на швидке повернення додому до Нікополя.

Дружина, у свою чергу, регулярно дзвонить йому, розповідаючи про повсякденне життя, намагаючись підтримувати в ньому бойовий дух та віру у майбутнє.

Навіть у стінах лікарні, під крапельницями, Василь мріє про просте – прогулянку у дворі, про можливість подихати свіжим повітрям та відчути тепло літнього сонця. Це прагнення звичайного життя – яскраве свідчення його стійкості і неймовірного бажання жити повноцінним життям, попри жахи війни.

Медики відзначають не лише фізичну мужність бійця, а й його разючу душевну фортецю. Василь став свідком абсолютного жаху, став жертвою війни, але не втратив надії. Його душа прагне повернутися до обіймів сім'ї, відчути тепло рідних, поринути у світ, де немає місця смерті та руйнувань. Всі ці бажання, як і інші прості людські потреби, залишаються заручниками війни, яка захлеснула його життя.

Лікарі роблять все можливе, щоб допомогти Василеві відновитися та скоріше повернутися додому.