Слабкі люди створюють важкі часи: як Європа повторює помилки минулого

Важкі часи породжують сильних людей. Сильні люди створюють добрі часи. Добрі часи породжують слабких людей. А слабкі люди створюють важкі часи.

Ця фраза, що стала популярною завдяки Майклу Хопфу, відображає ідею, давність якої простягається аж до Ібн Хальдуна.

Нині західна цивілізація перебуває на останній стадії цього історичного циклу.

Європейці, які були протягом останніх 500 (а той й 2500) років найбільш енергійними, кмітливими, брутальними, вдумливими, затятими, жорстокими, винахідливими, згуртованими, безстрашними, проникливими завойовниками, сенсотворцями, першовідкривачами, мандрівниками, винахідниками, вченими й митцями, врешті створивши нинішній світ в тому вигляді, в якому він існує, -- ці європейці втрачають продуктивність, інноваційність та готовність захищати свій світ.

Американці, які створили найсильнішу державу планети й найбільш інноваційну економіку та перебудували під себе світовий порядок, – ці американці заходилися руйнувати власні державні інституції та світовий порядок, позбавлятися союзників і партнерів по всьому світу та відступати з усіх форпостів, відмовляючись від ролі, яка принесла їм гроші, славу й владу.

Вхід західної цивілізації до останньої частини історичного циклу робить нашестя варварів практично невідворотним.

Історія доводить, що сам по собі занепад чеснот не призводить до занепаду цивілізації. Потрібен ще один фактор: поширення технологій на варварські терени, що межують із цивілізацією. Лише тоді, коли варвари отримують доступ до цих технологій, вони здатні кинути виклик старим гегемонам.

Цей момент настав.

В момент, коли варвари на порозі, виявляється одна неприємна річ. Виявляється, що немає ніяких загальнолюдських цінностей, а є цінності тієї цивілізації, до якої ти належиш. І люди твоєї цивілізації обирають, чи їх захищати, чи опустити руки.

Україні потрібна Європа просто тому, що інакше Україна не встоїть. Тому ми є нині більшими європейцями (й більшими єврооптимістами), ніж значна частина європейців. Ми або разом вигрібемо, або разом потонемо.

Сьогодні Європа потенційно загрожена з трьох сторін – схід, південний схід, південь. Якби європейці мали стратегічне мислення, вони би терміново зайнялися убезпеченням себе принаймні зі сходу, де вже палає, щоб мати шанси потім дати собі раду з двома іншими викликами. Війну на два (і тим більше три) фронти Європа не витягне.

Колись Юваль Ной Гарарі самовпевнено написав, що людство подолало три найбільші лиха – епідемії, війни та голод, їх тепер ніколи не буде. Ковід та російське вторгнення спростували два, на черзі третє – настане день, коли мільйони голодних африканців відділятиме від європейських запасів їжі лише Середземне море, а наше зерно не зможе їх врятувати, бо Чорне море буде закрито.

Тут би мав бути якийсь глибокодумний висновок, але його нема. Натомість скажу так, як чув у маршрутках: Якщо третя світова, краще жити в Україні, бо тут принаймні знають, що робити.

Моя мрія (скоріше за все, нереальна, але мріяти не заборониш), щоб Україна була як Іспанія у другій чверті ХХ сторіччя: у 1930-і в Іспанії було пекло, а решта насолоджувалися спокійним життям. Настали 1940-і, і пекло було по всій Європі, а в Іспанії було безхмарне небо. Можливо, це станеться з нами, коли почнеться, але нам для того треба ще чимало зробити.