Російський президент продовжує буквально жити війною й не збирається її закінчувати

Поява Путіна із багатогодинними відповідями на питання журналістів й "звичайних росіян" під час "прямої лінії" знову продемонстрували, що російський президент продовжує буквально жити війною й не збирається її закінчувати.

Навіть під час цієї прямої лінії росіяни запитували у Путіна, чому весь час їхнє телебачення говорить про Україну, а не про Росію. І Путін погодився, що треба завершувати. Але от тільки незрозуміло що – війну чи пропаганду.

Але мене під час цієї зустрічі із журналістами цікавило зовсім інше питання: на що все ж таки розраховують у Сполучених Штатах, коли сподіваються "вивести" російського президента на якусь мирну угоду? Адже досі ані у висловлюваннях Путіна, ані у коментарях інших російських чиновників не було помічено навіть натяку на готовність завершити війну. Так, про капітуляцію говорили. Європі війною погрожували. Але ж це – зовсім не мир. Навіть коли мова зайшла про українські вибори – а Путін весь час говорить про "нелегітимність" українського президента – російський президент обіцяв подумати, може на один день – день виборів – припинити обстріли України. Тобто як бачимо в якихось реальних виборах у сусідній країні Путін не зацікавлений. А у капітуляції і "визволенні російських земель" – зацікавлений. І цього не приховує.

Так, я можу уявити, що у неформальному спілкуванні зі Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером Путін не розмовляє гаслами. Він, як досвідчений чекіст і маніпулятор, може говорити із американськими співрозмовниками про те, що вони бажають почути. Зараз ми вже знаємо, що Путін сам шукав контактів із Віткоффом і навіть підключив до посередництва саудівського принца Мухаммеда. Чому саме Віткоффа? Можливо, саме тому, що російський президент зрозумів, як і про що говорити із цим давнім товаришем Дональда Трампа і як отримати контакт із самим Трампом не за допомоги чергового чиновника, а саме за сприяння довіреної особи?

Отже, про що Путін реально може годинами говорити зі своїми американськими гостями? Про війну? Звісно, ні. Про економіку. Путін здатний малювати перед Віткоффом і Кушнером переконливо картини економічного співробітництва. Після війни. Але так війна починає виглядати лише неприємними обставинами, які заважають до цього співробітництва перейти. І починається тиск вже не на Росію, а на Україну, яка своєю "впертістю" заважає перейти до захопливих оборудок. А от не було б такої "впертості" – не було проблем.

Це непоганий розрахунок, але якщо подивитися реально: а чого Путін досяг? Хіба йому вдалося зупинити санкції проти своїх головних "гаманців" – "Лукойла" та "Роснєфті"? Ні, не вдалося. Санкції запроваджені й вже діють, що примушує обмежити обсяги закупівлі й перероблення російської нафти навіть у таких країнах, як Китай і Індія.

Хіба Путіну вдалося запобігти виділенню європейських грошей для України. Так, остаточній конфіскації російських активів на європейських рахунках він запобіг – і у цьому був, очевидно, зацікавлений сам Дональд Трамп, чомусь переконаний, що конфіскація російських активів заважатиме реалізації його мирного плану. Але європейці вирішили виділити власні гроші, що позбавило Москву сподівань, що українська економіка зруйнується у наступному році.

День, який продемонструє небажання Путіна погоджуватися на мир, обовʼязково прийде, як би російський президент не тягнув час. Так, і він, і Трамп бажають появи повноцінної мирної угоди. Але от тільки Трамп прагне, щоб вона зʼявилася якнайшвидше, а Путін готовий тягнути час ну, скажімо, до січня 2029 року, до останнього дня Трампа в Овальному кабінеті.

Тому конфлікт виглядає неминучим. Залишилося тільки дізнатися, як відреагує на крах своїх ілюзій і підступність Путіна сам Трамп.

Джерело – Facebook Віталій Портникова