У Дніпрі залишається багато центрів політичного тяжіння

Якщо якогось політичного процесу на Дніпропетровщині непомітно – то, можливо, його й немає. Є певні рухи з боку певних політичних гравців. Але невідомо, яка ситуація з виборами. Бо як тільки почнеться хвиля виборів – відразу ж хтось активізується. Але зараз системної діяльності не бачу не від кого.

Є "мочилово" один одного від потенційних опонентів. Виливають бруд – зараз тем багато, постійно знаходяться нові. Але системної роботи не помітно.

Зараз ми ще не знаємо, якими будуть політичні проєкти майбутнього. Існує та кланова структура, яка були у Дніпрі постійно. Але не зрозуміло, якими будуть альянси: кого та з ким. Потенційно у нас є чинна міська влада на чолі з Філатовим та його оточенням. Є групи впливу – та сама "Громадська сила", "Слуги народу", навіть "Європейська солідарність". Незрозуміло, куди піде вся та купа депутатського корпусу, яка була з опзж.

Також незрозумілий формат, пов'язаний з Петровським: там теж є певні амбіції. Залишаються ще й олігархи. Є Пінчук, який може виступити зі своїм проєктом. Нікуди не поділася група Приват, незважаючи на те, о Коломойський зараз в суді.

Тобто у нас дуже барвисте політичне поле. І на відміну від того ж Харкова, Одеси, Києва чи Львова, де влада більш-менш монополізована, в Дніпрі це було постійно. Дніпро позитивно відрізнявся тим, що тут було багато різних центрів тяжіння. І вони були змушені шукати альянси, домовлятися якимось чином. Система противаг та стримання завжди працювала в Дніпрі. Монополізації влади у нас не було.

В залежності від ситуації на фронті, місцевому політикумі та національному рівні можливі комбінації. Є впливові клани та гравці. І як вони будуть комбінуватися та створювати політичні проєкти буде залежати від ситуації.

Здорова конкуренція політичних сил між собою повинна допомагати оборонній спроможності регіону. Дивимося, як "Сталевий фронт" Ахметова щось зробив, "Європейська солідарність" здійснила, місто передає допомогу… Чинна влада на відміну від інших гравців достатньо жорстко обмежена законодавством. В їхні повноваження не входить фінансування чи підтримка буди-яких збройних формувань – це виключно державні повноваження. І витрачені гроші можуть бути підставою для слідства про нецільове використання місцевих коштів. Тому у місцевої влади гірше становище у порівнянні з тими, хто не при владі.

Мери – достатньо самостійні фігури. А якщо у населеному пункті створена військово-цивільна адміністрація, то вони взагалі мають підпорядкування тільки до президента. У воєнний стан дуже обмежені можливості місцевих демократій. І міські ради теж знаходяться у постійному конкуруванні з військовими адміністраціями. А це практично феодалізм. Тобто, військова адміністрація населеного пункту підпорядкована тільки по виконавчій вертикалі тим, хто її створив – до президента. Там немає підзвітності виборцю, абсолютно різні доцільності і так далі.

А мери, селищні та сільські голови – як феодали у середньовіччі. Немає можливості проводити вибори чи референдуми. Дуже обмежені громадські збори та все, що пов’язано з місцевими ініціативами, громадськими слуханнями, петиціями і так далі. Тобто з інструментів місцевої демократії на територіях, де є ВЦА, практично нічого не працює. І до якої політичної сили приналежні мери, також може мати латентний вплив. Від виборців вони не залежать – тут у них карт-бланш. Але можуть залежати від політичної сили, яка їх свого часу номінувала.

Тобто в умовах воєнного часу є конкуренція у повноваженнях між ВЦА і органами місцевого самоврядування. І вони постійно знаходяться у конфлікті. Бо місцеве самоврядування намагає на орієнтацію на запит від виборців. А військова адміністрація виходить з питань військової безпеки. Це різні підходи. І тут можливі непопулярні рішення – до них руки розв’язані.