Історія як немедична реабілітація: десантники Січеславської бригади – у пошуках коріння ідентичності (ФОТО, ВІДЕО)

Вже рік у нашому регіоні активно діє Ветеранський хаб 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. За цей час для ветеранів цього славетного підрозділу та членів їхніх родин було організовано чимало пізнавальних зустрічей. Проте їхній останній захід став особливою сторінкою в історії хабу. Це була захоплива історико-краєзнавча подорож місцями, де століттями творилася історія української землі. Навіть примхи літньої погоди не змогли завадити десантникам та їхнім близьким провести день серед однодумців, насолодитися краєвидами Придніпров’я та доторкнутися до унікальних пам’яток минулого.

Організатори підготували насичену програму, що охопила п’ять унікальних локацій краю. Варто підкреслити, що командування бригади всебічно підтримує подібні ініціативи, розуміючи їхню важливість для адаптації військових.

Дорогами предків

Ідея поєднати подорож рідним краєм із глибоким зануренням у минуле виникла не випадково. Представник ветеранського хабу 25-ї ОПДБр Валерій Кас’яненко до війни займався археологією, тому чудово розуміє, який потужний терапевтичний та психологічний ефект має дослідження старовини.

"Сьогодні ми зібралися з метою проведення приємного вихідного з ветеранами нашої бригади, їхніми родинами та близькими, дехто приїхав із дітками. Ми хотіли, щоб цей день був максимально насиченим історичними фактами та цікавою краєзнавчою інформацією, щоб люди могли побачити знакові, дуже давні місця Солонянщини", – ділиться думками Валерій Кас’яненко.

Для організаторів подорожі звернення до археології та історії – це насамперед спроба поєднати якісний відпочинок із психологічним відновленням і захистом нашої ідентичності. В умовах війни, коли ворог цілеспрямовано нищить українські музеї, храми та пам’ятки архітектури, культурний фронт стає не менш важливим за лінію оборони. Валерій наголошує, що історична спадщина допомагає людині знайти тверду опору під ногами. Кожен із нас має потребу ідентифікувати себе з певною територією, родиною чи державою. У часи криз та пертурбацій пошук власного коріння стає тим рятівним колом, яке допомагає долати внутрішні страхи та відчуття ізоляції.

Світовий досвід уже давно довів ефективність залучення колишніх військових до історичних проєктів. Зокрема, у Великій Британії за підтримки Міністерства оборони успішно діє програма немедичної реабілітації, де ветерани разом із науковцями та психологами беруть участь в археологічних розкопках. Сьогодні цей досвід переймає й Україна завдяки Міжнародному проєкту "AMPHORA-Україна", який започаткувала ВГО "Спілка Археологів України" у співпраці з британськими дослідниками Вінчестерського та Борнмутського університетів (керівник проекту – археолог Сергій Тараненко).

Ветеранський хаб Січеславської бригади вже активно вивчає ці практики й планує наступний масштабний крок. Валерій Кас’яненко розповів про унікальну археологічно-відновлювальну експедицію, яка згодом відбудеться в одному з найкрасивіших куточків нашої країни – у Кременці на Тернопільщині. Це буде не звичайна екскурсія, а повноцінний науковий проєкт під егідою Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника та у рамках співпраці з "AMPHORA-Україна". Ветерани, члени їхніх родин, а також сім'ї полонених, зниклих безвісти та загиблих воїнів зможуть працювати пліч-о-пліч з археологами, допомагаючи науці та відкриваючи нові джерела інформації, які потім стануть основою для книг та монографій.

Окрім реабілітації, у цієї справи є ще один надзвичайно важливий вимір, про який професійні військові знають краще за інших. Країна вже зіткнулася з важким викликом репатріації тіл та пошуку загиблих героїв.

"Після закінчення бойових дій ми все одно постанемо перед цією проблемою на десятиліття. Свого часу я сам брав участь в офіційній пошуковій діяльності за матеріалами Другої світової війни. Навіть через вісімдесят років ми знаходили рештки людей, ідентифікували їх за ДНК і знаходили родичів. Коли наші ветерани матимуть досвід роботи на розкопках, хтось із них у перспективі захоче долучитися до таких пошукових груп, щоб повернути додому своїх побратимів. Можливо, для них це стане внутрішньою потребою справедливості, адже війна не закінчується, поки останній солдат не буде похований із повагою та гідністю", – підсумовує Валерій Кас’яненко.

Таким чином, уся логіка подібних подорожей тримається на трьох важливих напрямках, які гаряче підтримує командування бригади: психологічне відновлення ветеранів, збереження культурної спадщини та напрацювання практичного досвіду польової роботи, який буде життєво необхідним у майбутньому.

Іспит зливою та перевірка на згуртованість

Провідником у таємниці минулого для учасників екскурсії став Кирило Габор – молодий і талановитий історик, краєзнавець та науковий співробітник КЗК "Музей історії" Солонянської селищної ради, який наразі закінчує навчання на історичному факультеті ДНУ імені Олеся Гончара. Попри молодий вік, він вже добре відомий у регіоні своїми резонансними знахідками та вмінням перетворювати сухі наукові факти на живі, захопливі розповіді.

Першою точкою на маршруті мандрівників став легендарний Аполлонівський палеовулкан, розташований на березі річки Мокра Сура. Для більшості присутніх стало справжнім відкриттям, що всього за півсотні кілометрів від обласного центру міститься один із найдавніших згаслих вулканів нашої планети, вік якого перевищує три мільярди років. Екскурсовод розповів, що ця природна пам’ятка утворилася в архейську еру, коли на Землі лише зароджувалися перші ознаки життя. Хоча первинна структура палеовулкану через поважний вік не збереглася в ідеальному стані, уважні мандрівники змогли розгледіти фрагменти колишнього жерла та місця зіткнення давніх лавових потоків.

Саме на цій локації мандрівникам вирішила влаштувати іспит погода. Якщо з обласного центру автобус виїжджав під променями яскравого сонця, то біля вулкана небо миттєво затягло важкими хмарами й ринула рясна злива. Грунтові дороги миттєво перетворилися на слизьку багнюку, і на одному зі складних підйомів екскурсійний автобус буквально загруз.

Проте там, де звичайні туристи могли б піддатися розпачу, воїни-десантники продемонстрували свій фірмовий бійцівський характер. Щойно дощ трохи вщух, чоловіки дружно взялися до справи. Спільними зусиллями, підтримуючи один одного жартами та посмішками, вони швидко виштовхали важкий транспорт на тверду поверхню. Цей незапланований "позашляховий квест" не лише не зіпсував настрій, а навпаки – додав поїздці здорового екстриму, повернув десантникам відчуття рідного побратимського плеча та викликав купу позитивних емоцій навіть попри забруднене взуття та мокрий одяг.

Венеціанська архітектура та "Бергманістан" у серці степу

Очистившись від багнюки, мандрівники вирушили до селища Солоне, де на них чекала справжня архітектурна перлина краю — Садиба Бергманів. Сьогодні в цій ошатній будівлі початку двадцятого століття розташовані історичний музей та місцева бібліотека, а колись вона була центром величезного та прогресивного господарства.

Кирило Габор детально познайомив екскурсантів із дивовижною та трагічною долею господарів цього маєтку. Брати Герман та Абрам Бергмани були німцями-менонітами, які прибули на Січеславщину зі Східної Пруссії в середині дев'ятнадцятого століття. Через свої релігійні переконання меноніти сповідували суворий пацифізм і принципове ненасильництво, тому вимушені були шукати нову домівку, щоб уникнути військової служби на батьківщині під час тамтешніх воєн. Викупивши тутешні землі, брати заснували успішну колонію, яку в народі лагідно називали Бергманістаном. Герман Бергман згодом став почесним громадянином Катеринослава, обирався до міської думи й навіть допомагав видатному історику Дмитру Яворницькому збирати кам’яні баби для його знаменитої колекції.

Внесок Бергманів у розвиток Солоного важко переоцінити. Вони збудували тут сучасний цегляний завод, відкрили першу цегляну школу та земську лікарню, вивели нові породи худоби й за власні кошти проклали бруківку, яка на довгі роки забезпечила селу чудову інфраструктуру. З історією родини пов’язаний і один надзвичайно цікавий, майже анекдотичний випадок. Брати погодилися повністю профінансувати ремонт та розбудову місцевої православної церкви, але висунули громаді сувору умову: закрити в Солоному абсолютно всі шинки на шість років. Мета була простою – відучити людей від оковитої та спонукати до продуктивної праці. І це спрацювало – селяни позакривали шинки, стали значно менше споживати алкогольні напої і село почало процвітати. Ще цікавий факт: коли в 1894 році через неврожай у багатьох губерніях панував суворий голод, Солоне не постраждало, адже німецькі підприємці заздалегідь забезпечили селян запасами зерна та м’яса.

Будівля садиби, зведена в 1902 році в неоготичному стилі з елементами венеціанської архітектури, дивом уціліла під час буревіїв двадцятого століття. Сама ж родина Бергманів зазнала страшної трагедії під час Жовтневого перевороту та громадянської війни. Брати Бергмани а також більшість членів цієї великої родини загинули від рук "червоних". Лише частині їх родичів вдалося евакуюватися через Крим до Канади, де їхні нащадки живуть і донині.

Окрему цікавість у десантників викликала розповідь про часи Другої світової війни. Під час німецької окупації до садиби приїздили закордонні археологи, викликані спеціальною езотеричною організацією "Аненербе", створеною за наказом Гітлера для пошуку священних реліквій та виправдання окупації через пошук давнього німецького коріння. Вони проводили в цих краях масштабні розкопки, але, так нічого й не знайшовши, а у 1943-му році поспіхом залишили селище.

На знак поваги до історії та гостинності музею, воїни-десантники зробили закладу особливий подарунок. Прямо на порозі старовинної садиби вони розписалися на прапорі своєї бригади й передали його до фондів. Відтепер музейна експозиція Солоного поповнилася унікальним сучасним експонатом, що символізує незламність українського війська.

Від залізної доби до таємниць прадавніх кромлехів

Наступним етапом подорожі стало Готське городище Башмачка. Ця археологічна пам'ятка національного значення є одним із трьох унікальних укріплених поселень черняхівської культури залізної доби, виявлених в Україні. Масштаби старовинних валів дозволяють науковцям припускати, що колись це городище слугувало резиденцією могутнього місцевого вождя, адже поруч на могильнику дослідники відкопали багате курганне поховання так званого "князівського" рангу.

Не менш емоційним було відвідування місця ймовірної загибелі легендарного київського князя Святослава Хороброго. На цій особливій історичній локації біля дніпровських порогів мандрівники змогли на повну силу відчути живий, майже фізичний зв’язок поколінь українських воїнів — від давньоруських дружинників до сучасних десантників, які сьогодні боронять ту саму землю.

Фінальною і, мабуть, найтаємничішою точкою маршруту став знаменитий Микільський кромлех, відомий також у деяких джерелах як "Храм семи врат". Вік цієї мегалітичної споруди сягає понад чотири тисячі років і бере свій початок ще з епохи бронзи. Свого часу цю дивовижну конструкцію з величезних каменів виявив та докладно описав у своїх наукових працях видатний історик Дмитро Яворницький, який проводив тут розкопки. Кирило Габор розвіяв чимало сучасних міфів навколо цієї локації, пояснивши її цілком практичне історичне призначення. Близько десяти століть тому тут існував великий земляний курган. Для того щоб після потужних злив чи танення зимових снігів насип не розповзався і не втрачав форми, давні кочові племена виклали навколо нього своєрідний кам’яний фундамент у вигляді кола. Самі ж масивні брили округлої форми кочівники з величезними зусиллями діставали безпосередньо з розбурханих дніпровських порогів.

Заряд енергії для нових звершень

Повертаючись додому, втомлені, але неймовірно щасливі мандрівники навперебій ділилися враженнями у колі побратимів. Учасники щиро дякували організаторам за високий рівень підготовки, а Кирилу Габору – за глибоку, емоційну та далеку від сухого академізму екскурсію. Кожен зміг переконатися, що подібні мандрівки дають колосальний заряд позитивної енергії, позбавляють відчуття самотності та наочно доводять просту істину: разом ми – величезна і незламна сила. Попереду на ветеранів та їхні родини чекають нові дороги, нові археологічні відкриття та нові мандрівки, які допомагають міцніше триматися за своє коріння і впевнено дивитися у майбутнє.