"Якщо армія не має людей - країна не має майбутнього": інтерв’ю з комбатом батальйону БпЛА Олегом Тягнибоком

Дрони не воюють самі по собі - за кожним вильотом стоять підготовлені екіпажі, техніки, зв’язківці та аналітики, яких на фронті часто бракує. До Дня українського добровольця Олег Тягнибок - комбат батальйону безпілотних систем 128 окремої важкої механізованої бригади "Дике Поле” і політик - розповів журналістці "Відомо”, як дефіцит людей перевантажує тих, хто вже служить, чому ротації впираються у людський ресурс, та які міфи і фейки про службу найбільше шкодять обороні.

Якщо говорити конкретно про ваш батальйон – чи вистачає людей зараз? Якщо ні, то яка реальна ціна цього дефіциту?

Якщо говорити відверто – людей не вистачає. І це проблема не лише нашого батальйону, а загалом фронту. Підрозділи безпілотних систем ростуть, завдання стають складнішими, а кількість людей, які можуть ці завдання виконувати, не завжди встигає за цими потребами.

Реальна ціна дефіциту – це передусім перевантаження тих бійців, які вже воюють. Люди працюють у значно більшому темпі, ніж це мало б бути в нормальній системі ротацій. Це також втрата часу – бо коли екіпажів менше, ніж потрібно, ти не завжди можеш закрити всі напрямки, де потрібна розвідка або ударна робота.

І третє – це іноді втрата можливостей. Бо дрон – це лише інструмент. Якщо немає достатньо підготовлених екіпажів, то навіть найкраща техніка не працює на повну силу.

Чи є істотне поповнення у вашому батальйоні останнім часом і який приблизний відсоток добровольців і мобілізованих?

За останній рік поповнення є, і воно доволі різне. До нас приходять і добровольці, які свідомо шукають саме підрозділи БпЛА, і люди, яких направляє система мобілізації.

Якщо говорити дуже приблизно, то зараз у поповненні десь половина – це добровольці, які самі обрали службу, і приблизно половина – мобілізовані. Але важливий момент – значна частина мобілізованих теж швидко стає добровольцями за внутрішньою мотивацією. Людина приходить у підрозділ, бачить команду, бачить результат роботи – і починає працювати вже не "бо треба”, а "бо це моя війна”.

Як виглядає справедливість мобілізації очима фронту? Які нерівності (реальні чи уявні) найбільше демотивують тих, хто вже воює?

Найбільше демотивує відчуття, що тягар війни розподілений нерівномірно. Коли одні воюють третій чи четвертий рік без ротацій, а інші живуть так, ніби війни майже немає.

Інша проблема – це історії про "бронювання за знайомствами” або можливість уникнути служби через гроші чи зв’язки. Навіть якщо таких випадків не так багато, вони дуже сильно б’ють по моральному стану тих, хто на фронті.

Справедливість очима фронту дуже проста – країну мають захищати всі, відповідно до своїх можливостей.

Ви набираєте людей у високотехнологічний підрозділ БпЛА. Як часто до вас потрапляють люди, які "не на своєму місці” – і що з цим робити системно, щоб не ламати ні людину, ні підрозділ?

Такі випадки бувають регулярно. І це нормально – система мобілізації не завжди може одразу правильно визначити, де людина буде найефективнішою.

Наш підхід простий – ми намагаємося максимально швидко зрозуміти сильні сторони людини. Хтось добре літає, хтось краще працює з технікою, хтось – з аналітикою або зв’язком.

Системно це вирішується через нормальну систему тестування, підготовки і внутрішнього перерозподілу людей. Бо головне – знайти для людини місце, де вона буде корисною.

З вашого досвіду як командира батальйону і з того, що ви бачите в інформаційному полі, чому тема мобілізації та образ ТЦК для багатьох перетворилися на джерело страху і недовіри?

Тут є кілька причин. По-перше – потужна інформаційна війна, яку веде московія. Вони дуже активно розганяють будь-які негативні історії про мобілізацію.

По-друге – є і наші внутрішні проблеми. Будь-які випадки грубості, непрофесійності або несправедливості миттєво стають вірусними і формують загальну картину. Навіть якщо це поодинокі історії.

Якщо дивитися з вашої командирської практики: наскільки поповнення підрозділів впливає на можливість будувати нормальну систему ротацій?

Ротації прямо залежать від кількості людей. Якщо армія має достатній людський ресурс, тоді можна планувати чіткіші цикли служби і відпочинку.

Зараз проблема в тому, що багато підрозділів просто не мають ким замінити людей. Тому питання мобілізації – це фактично питання виживання системи ротацій.

Як би ви пояснили цивільному в Дніпрі одну просту думку: "мобілізація – це не про покарання, а про шанс вижити всім”?

Я б сказав дуже просто. Якщо армія не має людей – країна не має майбутнього.

Мобілізація – це не кара і не чиясь примха. Це спосіб зробити так, щоб війну не воювала одна невелика частина суспільства, а щоб вона була спільною відповідальністю. І чим чесніше ми це розподілимо, тим більше шансів, що країна вистоїть.

Наразі мобілізація програє війну в соцмережах і загалом в інформаційному полі.

Ви як командир, знаєте "чим живе” кожен боєць вашого батальйону, на вашу думку, які міфи або фейки про мобілізацію і службу найбільше шкодять обороні і як їх "гасити”?

Перший міф – що мобілізованих масово кидають на фронт без підготовки. Насправді система підготовки існує, хоча її потрібно покращувати.

Другий – що людина повністю втрачає контроль над своїм життям. У багатьох підрозділах, особливо технічних, є можливість розвитку, навчання і нормальної служби.

І третій – що армія це лише "гарматне м’ясо”. Сучасна війна дуже технологічна, і роль фахівців тут колосальна.

Гасити ці міфи можна лише правдою – показувати реальні історії підрозділів і людей.

Які цивільні професії ви найохочіше забрали б у БпЛА?

Передусім це ІТ-спеціалісти, інженери, електронщики. Люди, які розуміють техніку і програмування.

Дуже потрібні також аналітики даних, картографи, фахівці зв’язку. Бо сучасна війна – це величезний потік інформації, який потрібно швидко обробляти.

І навіть геймери або люди, які працювали з симуляторами – іноді дуже швидко освоюють управління дронами.

Ваш особливий кут зору як політика і військового: що найважче прийняти, коли переходиш із політики в армію?

Найважче – це відчуття ціни часу. У політиці рішення можуть обговорюватися роками. На війні іноді одна помилка або затримка вартує людських життів.

І друге – це розуміння масштабу людського ресурсу, який потрібен для оборони країни. Коли ти на фронті, ти набагато чіткіше бачиш, що війна – це не лише техніка і зброя, а передусім люди.

Назвіть 3 речі, які на вашу думку, цивільні можуть зробити вже зараз, щоб допомогти мобілізації працювати без ненависті?

Перше – не поширювати неперевірені історії і паніку в соцмережах.

Друге – підтримувати своїх знайомих або родичів, які служать. Це дуже впливає на моральний стан.

І третє – чесно ставитися до власного обов’язку перед країною. Бо мобілізація – це не лише про державу, це про відповідальність суспільства.

Які наразі люди потрібні вам в батальйон і що б ви могли їм запропонувати?

Нам зараз найбільше потрібні оператори БпЛА, інженери, техніки, фахівці зі зв’язку, аналітики та люди, які готові працювати з сучасними технологіями.

Зі свого боку ми можемо запропонувати дуже професійне середовище, реальне навчання, роботу з сучасною технікою і команду, де кожен розуміє, заради чого він тут.

І головне – можливість робити справді важливу роботу для оборони країни. Бо війна майбутнього багато в чому вирішується саме в небі, через безпілотні системи.

Принагідно вітаємо усіх причетних з Днем Українського Добровольця!

Перемога буде!
москва впаде!