Хірург з Павлограда Віктор Браславець: про 50 років порятунку людей, самолікування і реформу медицини (ФОТО)

За плечима у завідуючого хірургічним відділенням Павлоградської лікарні інтенсивного лікування Віктора Браславця майже 50 років стажу, за цей час проведено чимало операцій, та збережені тисячі життів людей. Цього року він став переможцем регіонального відбору в номінації "Кращий лікар"

Він бачить як медицина йде вперед, бачить кожну нову розробку, та опановує новітні технології. Це приклад того, як професія є частиною життя. Особливо, коли поряд колетив, який став другою родиною. Про свою роботу і розвиток медицини він розповів в інтерв'ю "Відомо".

- Почнемо з філософського питання. Хірург – це професія чи все ж таки покликання?

-Хірургія на сьогоднішній день - це перш за все професія. Покликання має кожна людина, і вона до чогось має схильність, до чогось йде. На сьогоднішній день хірургія – це перш за все професія. Це однозначно. І всі, хто присвятив себе хірургії, я думаю, що так і вважають.

-Скажіть, стати лікарем – це було для вас свідоме рішення чи так розпорядився випадок?

- По закінченні середньої школи у мене не було іншої думки та цілі, ніж йти навчатися до медичного вишу. Це, мабуть, свідоме рішення, яке було аргументоване і порадами рідних, що майже 100% вплинуло на його прийняття. І в далекому 1980 році я став студентом Дніпропетровського медичного інституту.

-Пам'ятаєте свою першу операцію? Чи сильно хвилювалися? Які емоції зараз переживаєте, коли підходите до операційного столу?

- Хірург, коли бере в руки скальпель, коли підходить до операційного столу, завжди хвилюється, у нього завжди емоції, у нього завжди підвищена доля відповідальності за пацієнта, який перебуває перед ним.

Я дуже добре пам'ятаю своє перше оперативне втручання. Це було в далекому 1980 році, коли я був ще лікарем-інтерном у місті Павлограді, чергував по хірургічному відділенні, що обслуговувало і надавало хірургічну допомогу всьому 100-тисячному місту.

І от вночі надходить, як зараз пам'ятаю, молода дівчина, близько 20 років, з діагнозом гострий апендицит. Я подивився раз, подивився два, в голові зважив всі "за" і "проти", прокрутив всі симптоми. Виставив діагноз гострий апендицит і показання для оперативного втручання.

Зі мною була чергова операційна медсестра. Вона, мабуть, побачила, що я хвилююся, що це буде моє перше самостійне оперативне втручання. З лікарями я оперував, але самостійно це було вперше. Вона мені каже: "Віктор Михайлович, ви не хвилюйтеся, якщо що, я вам допоможу”.

І так оперативне втручання вночі пройшло, можна сказати, "на ура". Нам легко вдалося знайти патологію і видалити червоподібний паросток. Операція пройшла успішно, хвора на шосту добу виписалась додому. І я вдячний тому випадку, я вдячний тій операційній сестрі за підтримку - перш за все, моральну.

Я розумів, що я роблю, як роблю, я це все прекрасно знав. Але коли поряд досвідчений медпрацівник - операційна сестра, це окрилює лікаря, дає йому ще більші сили для роботи.

- У вас майже 50 років трудового стажа. Як за цей час змінилася хірургія? Чи був період, коли ваша професія зазнала революційних змін?

- Я давно вже працюю в хірургії, і на сьогоднішній день не тільки хірургічна професія, а й вся медицина зробила дуже великий ривок вперед.

Це перш за все новітні технології у лікуванні хворих хірургічного профілю. На сьогоднішній день широко застосовується в хірургічній діяльності мініінвазивні технології при будь-якій локалізації, в тому числі і в нас, в місті Павлоград.

Ми оперуємо протягом останніх 15 років з допомогою лапароскопічного обладнання. Це оперативні втручання при жовчокамяній хворобі, при гострому холіцисциті, при апендициті, при гострому деструктивному панкреатиті, при інших захворюваннях органів черевної порожнини, при гінекологічних захворюваннях у жінок.

Ці методики, і ці технології – революція в медицині. І якби у нас була можливість, якби було ще більше надсучасного обладнання, ми б у змозі були виконувати більш складніші оперативні втручання з допомогою цього обладнання та з допомогою мініінвазивних технологій.

-Скажіть, якою була ваша найдовша операція і скільки в середньому доводиться стояти за операційним столом?

- Сьогодні важко мабуть згадати тривалість оперативних втручань, але в хірургії органів черевної порожнини в невідкладній і плановій хірургії в наших умовах це оперативні втручання тривалістю від півтори до трьох-чотирьох годин.

Більш складні оперативні втручання, що тривають по сім-вісім годин, це оперативні втручання, які проводяться у спеціалізованих лікарнях, у спеціалізованих відділеннях хірургії, що займаються більш вузькою спеціалізацією, ніж загальна хірургія.

-Чи були у вас в вашій кар'єрі пацієнти з курйозними випадками?

-Кожний хірургічний випадок не схожий на попередній. І будь-яке оперативне втручання, чи з приводу апендицита, чи защемленої грижі, чи то інша травма - це все потребує від хірурга, від операційної бригади максимум уваги, максимум знань, максимум організації роботи операційної бригади.

Курйозні випадки - їх було дуже багато, це перш за все травми. Я пам'ятаю, багато років назад, коли взимку у нас ще було багато снігу в місті, і дітлахи каталися на санчатах. Тоді привезли хлопчика, я вже не пам'ятаю, років 12-14, з проникаючим пораненням - гострою палицею в печінку, з кровотечею в червну порожнину.

Ми його взяли терміново в операційну з цією палицею, яка була в передній черевній стінці і проникла в черевну порожнину. І тільки після того, як ми розкрили черевну порожнину, ми зрозуміли, що воно проникає в саму печінку, кровотеча внутрішньочеревна, тільки під час операції ми прибрали цей гострий предмет, котрий травмував печінку.

Дитина на 10 добу була виписана додому. Таких випадків дуже і дуже багато, їх всіх не перерахувати і не згадати.

-А з якою своєю операцією ви пишаєтесь найбільше?

-За той період, коли я працюю з 1980 року, після закінчення медичного інституту, я виконував в середньому 200 оперативних втручань протягом кожного року. Зараз трошки менше. Оскільки штат хірургічного відділення значно розширюється. Якщо раніше у нас лікарів-хірургів було 3-5, і ще чергові лікарі, тот зараз близько 15 лікарів, котрі працюють як в день, так і бригада хірургів, яка чергує цілодобово.

І от оперативні втручання, вони всі самі по собі цікаві, вони одне на одне не схожі. І кожне оперативне втручання приносить задоволення. Принаймні мені.

-Скажіть, чи погоджуєтесь ви з поширеною думкою, що різати – це вже останній вихід, коли консервативні методи лікування вже вичерпані. Чи це просто міф?

-Кажуть, що хірург, перш за все, з гордістю відноситься до тих випадків, до тих пацієнтів, яких він не прооперував.

Так, хірургія – це крайній випадок, коли можна допомогти пацієнту. Коли є вихід і оперативне втручання можна відтермінувати або взагалі його не виконувати, то це набагато краще, перш за все, для пацієнта.

Однак у кожного методу лікування є свої показання - як абсолютні, так і відповідні. І тому, перш ніж пацієнт повинен погодитися на оперативне втручання, перш ніж лікар-хірург запропонує йому цей метод лікування, він повинен зважити всі за і проти.

І якщо в цьому є нагальна необхідність - запропонувати операцію, але якщо можна обійтись без неї, то це буде краще.

-Ми знаємо, що медицина прогресує у плані методів лікування технічного оснащення, але прогресують і хвороби, стають більш безжальними. Які хвороби лікувати найскладніше з точки зору хірурга?

- На сьогоднішній день, перелік тих захворювань, якими займається загальна хірургія, дуже великий. Найбільш складними у плані лікування хворих з загальнохірургічного профілю - це, перш за все, ускладнення виразкової хвороби шлунку і дванадцятипалої кишки. Адже це кровотечі, це перфорації, їхні перфорації, тобто прорив виразки у вільну черевну порожнину. Це інші ускладнення.

Ці ускладнення потребують дуже серйозних і професійних знань лікаря, який займається цією патологією.

Якщо раніше ми хворих з виразковою хворобою з кровотечами оперували більш широко, то на сьогоднішній день доступні методи консервативної зупинки кровотечі. Це і аргоноплазмова коагуляція, це і гідравлічна тампонада, це кліпування судин в самій виразці.

Тобто, медицина також завдяки новітнім технологіям пішла вперед. Складно, і дуже затратно лікувати хворих із тяжкими захворюваннями підшлункової залози, з так званими гострими панкреатитами, що супроводжуються частковим або повним омертвінням підшлункової залози. Ця патологія дуже серйозна. Вона потребує своєчасного дообстеження, лікування, оперативного втручання.

Інші патології, в зв'язку з тим, що хворі на сьогоднішній день все частіше і частіше надходять в занедбаних, запізнілих випадках, з розвитком ознак запалення черевини, таких хворих також доводиться важко лікувати і затратно.

Доводиться робити неодноразові санації, тобто повторні оперативні втручання.

-Наше здоров'я залежить у тому часі від нашого способу життя. Люди часто не йдуть до лікаря, коли їм стає зле, а чекають до останнього, а потім вже моляться на хірурга. Чи є у вас поради, коли слід звертатися до лікаря?

- З кожним днем, особливо зараз, під час війни, протягом останніх років, я не можу сказати, яка в цьому причина, пацієнти дуже запізніло звертаються за медичною допомогою. Вони займаються самолікуванням, вони слухають рекомендації сусідів, людей котрі далекі від медицини. І надходять до хірургів у занедбаних, запізнілих випадках.

Ми раніше проводили санітарно-просвітницьку роботу серед населення, якою займалися сімейні лікарі, дільничні лікарі і лікарі вузьких спеціальностей. Ми ходили по школах, по дитячих садочках, по підприємствах, де проводили санітарно-просвітницьку роботу, і це давало результати.

Люди, почувши і прослухавши поради лікаря-спеціаліста, зверталися вчасно. На сьогоднішній день пацієнт може сидіти день, два, три вдома, приймати знеболюючі препарати, що абсолютно протипоказані при болях в животі, тим паче при гострих хірургічних захворюваннях, і з'явитися до лікаря в крайньому випадку.

Що б я порекомендував? Перш за все, при появі незрозумілих болей в животі, вони повинні обов'язково звернутися до медичного працівника.

Хто б це не був, чи це фельдшер швидкої допомоги, чи це сімейний лікар, а при незрозумілих болях в черевній порожнині, обов'язково огляд хірурга в день захворювання.

У нас в місті цілодобово працює бригада лікарів-хірургів, які узмозі оглянути пацієнтів, які звертаються або самостійно, або направлені від сімейного лікаря, або по швидкій допомозі, в приймальне відділення нашої лікарні.

І перш за все, запорука успіху одужання пацієнта - своєчасне звернення за допомогою. Не нехтуйте, будь ласка, цими порадами.

-Чи часто вам доводиться виправляти наслідки самолікування людей?

- Я не можу сказати, що ми часто виправляємо наслідки самолікування, але трапляється. Пацієнтка, яка 5 діб самостійно лікувала і поступила з ускладненим перебігом гострого апендициту, на сьогоднішній день лежить в лікарні.

Таких випадків дуже і дуже багато. І останнім часом кількість їх збільшилася. Люди мотивуються тим, що в поліклініці велика черга до сімейного лікаря чи до спеціаліста, їм немає коли чекати, і вони лікуються самі, а потім трапляється біда.

-Ви працюєте в сучасній лікарні. Чи можете ви сказати, що забезпечені усім, що потрібно для ефективної роботи?

- Я пам'ятаю початок своєї трудової діяльності у місті Павлоград, в нашій лікарні, і пам'ятаю те обладнання, яке було, ту лікарню, і яка вона стала сьогодні.

Наша лікарня інтенсивного лікування, наше хірургічне відділення – це лікарня сучасного, можна сказати, європейського рівня. Наше обладнання на сьогоднішній день – це сучасний ангіограф, це комп'ютерний томограф, не один, а два, це магнітно-резонансний томограф, декілька сучасних ультразвукових апаратів преміум класу, ендоскопічне обладнання, лапароскопічні стійки, яких ми маємо три, артроскопічна стійка, мініінвазивні оперативні втручання у лор-відділенні.

Рівень допомоги, на сьогоднішній день, який надається у нашій лікарні, він дуже і дуже високий. Але якщо б ми мали ще більш широкий перелік того ж лапароскопічного обладнання, ми здатні були виконувати ще більший об'єм втручань з допомогою мініінвазивних технологій.

-Скажіть, наскільки для хірурга важливий колектив, в якому доводиться працювати? І що можете сказати про своїх колег з лікарні? Про професійний рівень, людські якості, наприклад?

-Я особисто завдячую цій лікарні, де працюю, тому колективу, який очолюю понад 30 років.

Колектив хірургічного відділення – це високопрофесіональний колектив людей. Він поєднує як молодих, тільки що закінчивших інтернатуру і медичні вузи, лікарів, так і лікарів-хірургів більш досвідчених.

Дуже підготовлений середній медичний персонал, що виконує свою роботу і є запорукою успіху, перш за все, одужання пацієнтів, перебігу післяопераційного періоду, після тих оперативних втручань, які виконані професіонально бригадою хірургів.

Мої хірурги – це багатство лікарні, це моє багатство, це моя мрія, що на сьогодні я можу сказати, що моя хірургічна доля щаслива. Я працюю в дуже доброму колективі хірургів.

-Хто сьогодні частіше потрапляє на оперативні стіл? Діти, люди середнього віку, пенсіонери? І чи змінився з роками середній вік ваших пацієнтів?

-Хворі з гострою хірургічною патологією - в будь-якому віці вона є. Якщо раніше, наприклад, ми на рік оперували близько 200-250 пацієнтів з гострим апендицитом будь-якого віку, то на сьогоднішній день кількість цих хворих значно зменшилась. Якщо на рік їх проходить 80-90, то це вже високий показник.

Хворих із гострим запаленням жовчного міхура значно побільшало, як і кількість оперативних втручань. Це теж пов'язано із більш сучасною діагностикою захворюванням жовчного міхура.

Якщо раніше наша діагностика ґрунтувалася спочатку на УЗД, то зараз і комп'ютерна томографія, і ультразвукове обстеження, і клінічна картина стала виявляти набагато більше хворих із захворюваннями жовчовивідних шляхів. Відповідно,кількість оперативних втручань значно збільшилась.

Людей похилого віку на сьогоднішній день більше надходить. Тому що в працездатному віці, люди, мабуть, не наскільки турбуються про своє здоров'я, вони турбуються про те, як прогодувати сім'ю, як обробити ділянку на городі, як збудувати будинок, поки ти працездатний.

А коли людина стає старшою, вона більше звертає уваги на свої проблеми. І проблеми, перш за все, зі здоров'ям.

- Людей вашої професії надзвичайно поважають. Але будемо відверті, не завжди з боку держави їхня праця оцінена гідно. Яку внутрішню мотивацію знаходите для себе, щоб далі виконувати роботу?

-На жаль, це не тільки стосується хірургії, а й всієї медицини. Той відсоток державного внутрішнього валопродукту, він на медицину виділяється близько 3.5% в нашій країні.

Це найнижчий рівень відрахувань на медицину в європейських країнах. І заробітна плата лікарів бажає бути кращою. Але завдяки інтенсивності нашої праці, завдяки новим реформам в системі оплати, завдяки новим відносинам з Національною службою здоров'я України, лікарня має можливість преміювати як середніх медичних працівників, так і лікарів.

І завдяки цьому, завдяки адміністрації, яка спроможна це робити, ми працюємо і далі. Хоча ентузіазму у молодих лікарів набагато менше, ніж було раніше.

-Початок війни. Що він змінив у роботі лікарні і у вашій роботі особисто?

- Вже більше, ніж три роки у нас триває повномасштабна війна. На сьогоднішній день ми перебуваємо за 90 кілометрів від лінії фронту.

На початку війни у нас були створені бригади лікарів - як хірургів, так і по всіх спеціальностях, для того, щоб ми могли своєчасно, в разі необхідності, надавати допомогу і працювати в ургентному режимі, не виходячи з приміщення лікарні.

На сьогоднішній день ситуація стабілізувалася тим, що бригади, які чергують в лікарні, здатні надати ту допомогу, якої потребують люди.

Хоч ми і є переднім краєм медичної допомоги, складні випадки - вони надходять до лікарень над кластерного рівня, більш спеціалізовані.

Тяжкі трами - вони поступають до нас. І ми в змозі надати ту допомогу, яка необхідна цій категорії постраждалих.

У нас є бригади хірургів, медичних сестер, операційних сестер, чергового обладнання, діагностичних апаратури для того, щоб ми змогли надавати цю допомогу в будь-яку хвилину дня і ночі.

-Скільки ви плануєте ще оперувати і чи є у вас заповітна мрія?

- Я вже працюю багато, за своє життя, я бачив пацієнтів різного профілю, різної важкості, і бачив, і брав участь, і особисто оперував різні операційні втручання.

Моя мрія - працювати. Тому що хірургія – це мій дім, це моє життя. Мої колеги – це мої однодумці, з якими хочу ще працювати.