Директорка Павлоградської лікарні інтенсивного лікування Ірина Жицька: про новаторство, зарплати лікарів і унікальний досвід

Павлоградська лікарня інтенсивного лікування - багатопрофільний медичний заклад. Сюди приїжджають з сусідніх міст та сіл, аби отримати якісну допомогу. Лікарня забезпечує великий спектор як діагностичних, так і лікувальних послуг.

Медзаклад оснащений сучасним обладнанням. Тут працюють кваліфіковані фахівці, які впроваджують новітні медичні технології. Наприклад, малоінвазивні хірургічні втручання, що дозволяє ефективно лікувати пацієнтів з різними захворюваннями.

З 2019 року очолює медичний заклад Ірина Жицька, яка цього року перемогла у регіональному відборі в номінації "Новатор року”. Про рідний медзаклад і особливості його роботи під час війни Ірина розповіла "Відомо”.

-Що на сьогоднішній день представляє собою ваша лікарня інтенсивної терапії? Чим вона відрізняється від інших? Цікавить ваш погляд як керівника

- На сьогоднішній час наш заклад багатопрофільний, багатофункціональний. Тобто спектр медичної допомоги – це близько 24 пакетів медичних гарантій від Національної служби здоров'я України. На сьогоднішній день в Західно-Донбаському регіоні такий заклад лише один.

-Відділення інтервенційної кардіології – теж у вас єдине на Західному Донбасі. Що це і в чому його фішка, як прийнято говорити?

- Працюємо воно з початку війни. Навчали спеціалістів, отримували медичне обладнання з допомогою і обласної ради, і облдержадміністрації, і Міністерства охорони здоров'я. Також надав допомогу і виконком Павлоградської міськради. Тобто цю послугу ми достатньо довго так виношували, впроваджували, і зрештою досягли цього. Це не є ноу-хау, а це є та світова вимога по наданню допомоги хворим з гострим інфарктом міокарда, яка має функціонувати в кластерних закладах.

-Чи достатньо уваги приділяється міською радою потребам вашого медичного закладу? В технічному плані, матеріальному, чи задоволена потреба в ліках?

-На сьогоднішній ми відчуваємо підтримку на 100%. В цьому напрямку працює ціла команда - і мер міста Анатолій Вершина, і депутатський корпус. Ви ж розумієте, така лікарня не може функціонувати автономно і задовольняти свої потреби самостійно. І в цьому плані у нас фактично повне взаєморозуміння і всі наші ідеї, всі наші ноу-хау, всі наші потреби задовольняються. Підтримка дуже відчутна.

- Скільки б ми не говорили про якісь сучасні прилади чи обладнання, головним скарбом медичного закладу є лікарі. Ми всі знаємо, що у вас чудові лікарі, але також знаємо, що їх праця не завжди оцінена з точки зору соціальної захищеності. Як мотивувати в таких умовах лікарів і чи вистачає сьогодні персоналу лікарні?

- Лікарня забезпечена персоналом на 90%. Ще 10% ми шукаємо - нам потрібні лікарі-нейрохірурги, нам потрібні фізичні терапевти-ерготерапевти, нам потрібні лікарі невідкладних станів, тому що лікарня росте, зростає кількість населення, яке ми на сьогодні обстежуємо і обслуговуємо. Тому - так, потреба є. А от медичнми сестрами у нас забезпеченість стовідсоткова.

-А щодо ліків?

- Ліки у нас є. Придбані за кошти Національної служби здоров'я України, гуманітарна допомога, благодійні поставки, тобто, Ну і закуповуємо за рахунок коштів, отриманих за платні послуги.

-А що було мотивацією для вас, коли ви обирали для себе професію лікаря? Це був свідомий вибір? Хто на нього вплинув?

-Ви знаєте, це був свідомий вибір, тому що в мене є приємственність в цьому. Моя тітка, моя бабця - це люди, які мають великий стаж в медичній професії, люди, які надихали свого часу. Тому я більше ніким себе не бачила - тільки лікарем.

-Ви приймаєте у себе хворих не тільки з Павлограда. Звідки до вас їдуть за кваліфікованою допомогою і скільки таких людей приблизно?

-Це приблизно десь 350-360 тисяч на рік. Це мешканці Західно-Донбаського регіону і плюс внутрішньо переміщенні особи.

-Не можу не спитати, як змінилася ваша робота через війну? Оскільки ви у вирі подій, то добре знаєте, чи погіршується ситуація із захворюваністю?

- Ви знаєте, можу точно сказати, що більше стало людей, які потребують допомоги від лікарів-психотерапевтів, клінічних психологів. Тобто, на сьогодні війна - це дуже велика стресова ситуація, в якій перебуває фактично все населення нашої країни. І, як розумієте, стреси призводять до захворювань. Це інсульти, інфаркти. Я не можу сказати, що це велике зростання, але воно є. Люди звертаються, і вік тих, хто потребує допомоги, меншає.

-Одним із доробків медреформи є телемедицина. Чи насправді вона ефективна?

-Так, ефективна. У нас працював комплекс телемедичний. Він існує ще з 2002 року. Ми працювали з лікарнею Мечнікова, з Києвом також. Це обладнання вже пройшло заміну. На сьогодні у нас у відділеннях анестезіології і реанімації є комплекс телемедичний, який був поставлений для надання потреб допомоги дітям. Педіатрична допомога, анестезіологічна допомога, і допомога в стаціонарних відділеннях, якщо це потрібно.

-Ви перемогли у регіональному відборі конкурсу "Новатор року". Новаторство і медицина – дехто може сказати, що ці поняття несумісні. Можете пояснити, що вкладаєте ви в це поняття, як це реалізується у медичному закладі?

- Новаторство може бути різним. Хтось винаходить машину часу, хтось може величезне зробити відкриття в якійсь сфері науки. У нас новаторство і медицина – це, як правило, новітні методи обстеження, лікування. Коли м починаємо робити те, чого не робили раніше. У моєму випадку це коли ти береш маленький заклад, а це було 5 років назад, і який виконував якісь свої функції в медичній сфері. І за оці 5 років модернізуєш його. І це не моя заслуга, в заслуга мого колективу, бо ми всі мріяли про це, ми дуже багато говорили про це, щоб зробити наш заклад достатньо потужним, максимально конкурентоспроможним в медичній сфері. І завдяки моїм лікарям, моїм медичним сестрам, людям, нашим пацієнтам, нам вдалося зробити цю мрію реальністю. Тобто із невеликої лікарні зробити надсучасний медичний заклад високого рівня. Ми приймаємо міжнародні організації, ми дуже тісно співпрацюємо з лікарнями в області, багато навчаємося. Наші лікарі їздять за кордон на сьогоднішній час, навчаються самі і навчають інших, хто приїжджають до нас. Тобто нам є чим пишатися на сьогодні і я думаю, що це є новаторство. У цій реформі, яка достатньо жорстка, іі має плюси і мінуси, як будь-яка реформа, ми дуже намагаємось отримати позитивні моменти і нівелювати негативні.

-Ендопротезування. Цим теж відомий ваш медичний заклад. Яких успіхів лікарня досягла в цьому напрямку?

- Ми займаємось ендопротезуванням вже, мабуть, більше 10 років. До цього року Національна служба здоров'я оплачувала саму процедуру оперативного втручання, перебування хворого в стаціонарних умовах, ліки, які він отримував на етапі ендопротизування, на лікувально-діагностичному етапі ендопротезування. Але все, що стосувалося металу, хворий закуповував сам. Тобто, ендопротези хворі закуповували і в лікарні вже їх ставили. Це великі кошти. Одна конструкція металу могла коштувати від 60 до 150 тисяч грн. На даний момент Міністерство охорони здоров'я закупило ендопротези і ми вже почали їх отримувати централізовано. Наша лікарня ставить кольшові і колінні суглоби. З початку року ми вже провели близько 20 ендопротезувань, всі вони успішні, всі люди реабілітовані і слава Богу в усіх все закінчилось позитивно. Наші пацієнти ходять, працюють, живуть повноцінним життям. Днями ми отримали розподіл і ще 8 ендопротезів кульшових. У нас існує електронна черга, де хворі можуть записуватись, ми підбираємо ці протези і працюємо в цьому напрямку. Це дуже таке велике діло, тому що ви розумієте, що зараз люди ще в період війни, коли і так матеріально дуже страждають, то ще і коли ти не можеш ходити і не можеш купити цей суглоб, то це дуже-дуже погано. На сьогодні, дай Бог, все буде. І далі ми працюємо, розвиваємось, навчаємось і будемо цим займатися.

-Павлоград – районний центр. Він, можливо, не має таких можливостей, як великі міста. Чи відповідає спектр медичних послуг, який надається людям у місті, їхнім реальним потребам?

- З початку 2012 року, коли тільки планували медреформу, мова йшла про формування госпітальних округів. І в цих госпітальних округах мала бути кластерна лікарня, кластерний заклад, який мав відповідати відповідним вимогам, мав би в наявності необхідну кількість лікарів відповідний перелік медичної допомоги, який повинен був надавати. Ми стали таким кластерним закладом, який пропонує 24 пакетм медичних гарантій, і фактично забезпечив на 100% рівень вторинної допомоги. Третинна допомога – це вже обласні центри. Ми дуже вдячні, тому що ми дуже активно працюємо з лікарнею Мечнікова, ми працюємо з 4-ю міською лікарнею міста Дніпра, з 16-ою міською лікарнею міста Дніпра. Це такі наші центри, куди ми скеровуємо хворих за пакетами, яких у нас немає.

- Свого часу ви були головним кардіологом міста. Наскільки сьогодні хвороби серця в нашій країні і в Павлограді є загрозою?

- Вони є загрозою зараз по всій країні. Це те, що я казала, це стресові ситуації, це стосується не тільки цивільних, це і військових стосується, і на сьогоднішній час вік інфарктів помолодшав.

-Ви казали, що здоров'я на 50% залежить від власного вибору людини, способу життя, на 20% від стану зовнішнього середовища, ще на 20% від соціально-економічних факторів і на 10% від організації медичної допомоги. Чи змінилася ваша думка? І чому саме так?

-Ви знаєте, ні. Мабуть, це буде не так само в процентах, яких ви зараз назвали, але фактично так. По-перше, це залежить від людини, від способу життя, від соціально-економічних проблем, і тільки 10% від медичної допомоги. До будь-якої хвороби ми маємо прийти. І ми йдемо до неї не за день, не за годину, не за місяць, а декілька років. І якщо ми правильно проживаємо своє життя, проживаємо свої дні, то хвороби йдуть далі, і далі, і далі. Ну, на сьогодні, коли в країні вже четвертий рік війна, то як ми хочемо, щоб люди наші сприймали все? Дається взнаки не тільки страх перед війною, а й соціально-економічні проблеми, які виникають перед кожною сім'єю.

-Медична реформа, вже про неї багато говорили. Чи відбувається ця реформа реально, чи є якісь плоди від неї зараз? Можливо, щось треба змінити?

-Ви знаєте, з приводу цього питання можна дуже довго дискутувати, і ми спілкуємось і в медичній сфері, ми спілкуємось і з представниками національної служби, з представниками Міністерства охорони здоров'я. В закладі ми часто, фактично, бачимо цих людей. Скажу так - є плюси, є мінуси, і великі плюси, і великі мінуси, і все це ми бачимо. І кожен лікар може це оцінювати ситуацію по-різному. Але як керівник я хочу сказати, що плюси є, і це великі плюси. Що стосується негативу, який трапляється, то ми це переживемо і далі будемо працювати по-іншому, але маємо це пережити. Це ж нове для нас, зовсім нове.

Колись ми були державними підприємствами, тепер стали комунальнми, некомерційнми, але при цьому ми маємо і кошти, ми фактично заробляємо кошти. Або через співпрацю з НСЗУ, виконуючи договори, або завдяки платним послугам. Тобто, спочатку, так, ламався якийсь досвід, який в тебе раніше був, але в цьому є плюси. Можу сказати, в чому: це наші заробітні плати. Якщо лікарі отримували по 6 тисяч гривень на місяць, і вони просто масово виїжджали, то на сьогодні у нас приходять молоді спеціалісти, і середня заробітна плата достатньо прийнятна і у лікарів і у медичних медсестер.

Упродовж трьох років, заробітна плата у нас 20 тисяч, але у нас є преміальні, і лікарі отримують десь у середньому 30-40 тисяч гривень на місяць. Так, це невелика зарплата, якщо брати за європейськими міркам і навантаженням на лікарів. І заробітні плати в інших сферах набагато більші, але ми стараємось і плануємо, що заробітні плати в медиків будуть вищими. Плюс премії. Вже понад три роки премії сягають від 12 до 20 тисяч у лікарів і від 10 до 18 тисяч у медичних сестер. Це залежить від того, як ми спрацювали. Тому ми дуже зацікавлені у тому, щоб до нас йшли люди, щоб ми могли працювати. Дякуючи нашим Збройним силам, ми на своїх робочих місцях, працюємо і живемо в своїх домівках.

- Крім того, що ви директорка лікарні, ви ще депутат Павлоградської міської ради. Чому ви вирішили піти в депутати і чи допомагає це вирішувати проблеми лікарні? Скажімо так, чи є для міської влади розвиток медицини у місті пріоритетом? Як ви це відчуваєте і що можна було б ще змінити для поліпшення справ?

-Ви знаєте, хотілося мені спочатку, дуже хотілося, і я це зробила, коли я стала депутатом. І фактично мої виборці - це були медичні працівники і наші пацієнти. Бо ми ж ми вибираємо людину, якій довіряємо, яку ми вже з якихось сторін пізнали. І на той період були запеклі дебати. Мені хотілося донести до депутатського корпусу, наскільки медицина важлива. Мені дуже пощастило, бо у нас міський голова - така людина, яка дуже багато сама навчається. І в його оточенні люди, які з ним працюють, всі намагаються також тримати високу планку.

Я була за кордоном у лікарнях, я була в лікарнях міста Києва, міста Запоріжжя, міста Харків, міста Львів, і багато чого побачила, щоб можна було співставити з тим, що було в нашій маленькій лікарні. І коли на початку каденції я доносила все це до колег-депутатів, розповідала, як воно має бути, не всі були згодні з цим. І коли формувались кластерні заклади - це була теж боротьба, бо інші лікарні мабуть теж хотіли такий статус мати. І я дуже вдячна депутатському корпусу, що вони підтримали нас, і регулярно відвідують лікарню. а ми показуємо як працюємо.

Місто виділяє достатньо коштів на лікарню. У нас багато відділень зроблено за кошти місцевого бюджету. Я вам скажу, не в кожному місті так ставляться до медиків. Кожного року у Павлограді проходить конкурс, коли визначають найкращого лікаря. Це теж фінансується міською владою. Тож не можу сказати, що наші лікарі і наші медичні сестри обділені чи не почуті. До нас дослухаються. і якщо у нас є потреба в обладнанні - це питання вирішується. Теж саме і по будівельних роботах. У нас хірургічне відділення не ремонтувалося з 1981-го року. А зараз у нас вже зроблений повністю операційний блок, і планується вже доробити цей ремонт до кінця року всього відділення. І це все кошти місцевого бюджету. Тому лікарі у Павлограді - дуже-дуже-дуже поважні люди, і за це велика вдячність.

-Можливо, банальне питання, але чи вистачає в житті часу на щось, крім роботи? І чи є у вас якась заповітна мрія?

- Не можу сказати що щось таке, що потребує окремого часу. Є сім'я, є діти, і я дуже стараюся приділяти цьому увагу, але на сьогодні робота виходить на перший план. Поки наші хлопці відстоюють нашу незалежність, нашу свободу вдень і вночі, наша турбота – це надати їм допомогу, допомогу їхнім сім'ям, зробити так, щоб місто процвітало, зробити так, щоб в країні був спокій, хоча б в медичній сфері. Тому ми стараємось працювати в унісон із Міністерством охорони здоров'я, з НСЗУ, з міською владою. Щоб все було на високому рівні.