Капелан Сергій Ярмула: В очах тих, хто був на передовій, більше болю, вони зранені внутрішньо

Капелани під час війни відіграють важливу роль, надаючи духовну та моральну підтримку військовослужбовцям. Вони допомагають бійцям справлятися з психологічними труднощами, стресом та травмами, часто виступають посередниками в конфліктних ситуаціях, а також допомагають зберігати віру та надію в складні моменти. Капелани проводять богослужіння, надають консультації та емоційну підтримку. Їхня присутність є важливою для збереження бойового духу та загального морального стану військових.

Військовий капелан 783-ї бригади ДССТ (Державної спеціальної служби транспорту) Сергій Ярмула розповів "Відомо" про роботу капеланів на фронті та допомогу військовослужбовцям.

Капелани під час війни відіграють важливу роль, надаючи духовну та моральну підтримку військовослужбовцям. Вони допомагають бійцям справлятися з психологічними труднощами, стресом та травмами, часто виступають посередниками в конфліктних ситуаціях, а також допомагають зберігати віру та надію в складні моменти. Капелани проводять богослужіння, молитви, надають консультації та емоційну підтримку. Їхня присутність є важливою для збереження бойового духу та загального морального стану військових.

- Яка роль сьогодні капеланів на фронті і чи змінилася вона з початку повномасштабного вторгненням?

- Роль капеланів залежить від роду військ та місця розташування бригади. У нас є капелани, що працюють у тилу, на фронті, а також ті, що опікуються пораненими військовими, наприклад, у шпиталях. Роль кожного капелана різна і змінюється в залежності від обставин. Моя діяльність охоплює як відвідування поранених, так і роботу на тилових позиціях, зокрема на командному пункті. Ми також виїжджаємо на позиції, хоча не на передову, та працюємо з військовослужбовцями.

Важливо, чи ти капелан бригади чи батальйону, оскільки кількість військових, за яких відповідаєш, може суттєво відрізнятись. Капелану бригади буває важко, адже це може бути понад 2 тисячі людей. Якщо немає поділу на батальйони з власними капеланами, важко ефективно охопити таку велику кількість військових. Оптимально, коли один капелан працює з одним батальйоном – тоді легше налаштувати роботу, і вона стає більш структурованою.

Підхід до служби також змінюється в залежності від місця розташування військових. З тими, хто в тилу, одне спілкування, з тими, хто ближче до фронту – інше. Якщо ж капелан працює з пораненими, це вимагає ще іншого підходу.

- До 2022 року капелани були цивільними і фактично були волонтерами, а потім стали військовослужбовцями. Чи змінило це щось у вашій роботі?

- Раніше, коли капелани були цивільними, їхня діяльність на волонтерських засадах дозволяла більше співпрацювати з командуванням. Священники діяли автономно, керуючись власним досвідом та знаннями, зокрема і в духовному, і психологічному аспектах. Зараз капелани стали військовослужбовцями і підпорядковуються командуванню, інколи це обмежує їх у певних питаннях.

Варто зауважити, що підхід до психологічної допомоги також змінюється: раніше підпорядкування психологів та капеланів було пов'язане з колишнім замполітом, тепер це називається заступник командира з морально-психологічного забезпечення (МПЗ). Однак, багато фахових психологів, як і капелани, працюють з досвідченими вже дорослими людьми, що стали військовими, які потребують іншого підходу, ніж молоді новобранці. Успішність співпраці залежить від розуміння важливості підтримки, а не покарання військових.

Священники в цивільному житті часто є доступнішими в спілкуванні для цивільних, а тепер для солдат, ніж психологи, і до них звертаються з проблемами, зокрема фінансовими чи емоційними. Найкраща модель – коли капелан підпорядкований командиру і має доступ до особового складу, проте в реальності його часто представляє МПЗ, а це відділ, який інколи виконує каральну функцію. Через це капеланам важко здобути довіру. Ідеально, якщо командир сам представляє нового капелана, адже це допомагає побудувати довіру серед військових.

Зараз капелани та психологи часто працюють разом над спільними проєктами, продумуючи підходи для допомоги військовослужбовцям. Співпраця можлива, коли обидві сторони усвідомлюють свою роль – допомагати, а не карати. Капелан, маючи доступ до командування, може вирішувати проблеми і покращувати моральний стан підрозділу.

- Як особисто ви стали капеланом - це відбулося випадково чи свідомо пішли на такий крок?

— Я свідомо прийняв це рішення у 2022 році. Спочатку пішов служити лікарняним священником. Спілкуючись з пораненими, я почув від них скарги на те, що їхні проблеми ніхто не помічає і не вирішує. Це змусило мене замислитися над тим, що десь існує похибка у комунікації. Ознайомившись із функціями військового капелана, я зрозумів, що саме на цій посаді можу стати тим "містком", який допоможе налагодити зв’язок між військовими і командуванням. Тому я вирішив піти в армію, щоб допомогти виправити цю ситуацію. Зараз ми працюємо над покращенням цього зв’язку.

- Чи є якась спеціалізована підготовка для капеланів?

- Так, зараз є обов'язкові двомісячні курси в Києві, але на них черга. Потрібно підготувати кілька сотень капеланів з різних церковних організацій. Вони вже займають свої посади, служать і допомагають, але їх відправляють на навчання, після чого повертають у підрозділи. Я сам там не навчався, але чув, що ці курси дають багато корисної інформації. Також це допомагає налагодити співпрацю між капеланами, створюючи можливості для знайомства, взаємопідтримки і подальшої допомоги. Крім того, бачив, як наших капеланів, які пройшли основну підготовку, відправляють за кордон для поглибленого навчання.

- На фронті у лавах ЗСУ воюють люди різних конфесій, чи задовільнені їхні потреби у спілкуванні зі священнослужителями і чи доводилося вам стикатися з міжконфесійними конфліктами?

- Конфлікти можуть виникнути лише тоді, коли сам військовослужбовець прагне їх. Хоча капелан є представником певної релігійної організації, він повинен залишатися аполітичним та нейтральним щодо релігії. Капелан не має права нав'язувати свої релігійні переконання, його завдання — задовольнити потреби всіх, хто звертається по допомогу. Я завжди намагаюся підходити до кожного без нав'язування. Наприклад, зараз працюю над тим, щоб запросити на посаду помічника капелана хлопця з християн-адвентистів. Це демонструє, що капеланська служба відкрита для всіх.

Нещодавно я повернувся зі "зльоту" капеланів Державної спеціальної служби транспорту, де були присутні капелани Православної Церкви України та Української Греко-Католицької Церкви, і ми чудово спілкувалися та спілкуємось. Якщо людина приходить для спілкування або пошуку відповідей, конфліктів не буде. Однак, був випадок, коли військовослужбовець зайшов із явним викликом, але конфлікту вдалося уникнути.

- У нас служать десятки тисяч жінок, чи якось відрізняється робота з ними від роботи з чоловіками?

- Важко прямо відповісти на питання, враховуючи необхідність дотримання вимог Закону про гендерну рівність. Звісно, що чоловіки і жінки відрізняються в психо-емоційному плані та будь-який чоловік навіть на підсвідомому рівні дотримується культури спілкування, то ж, можна зазначити так - робота однакова з усіма військовослужбовцями, але з урахуванням духовного та психо-емоційного стану кожного чи кожної.

- З чим звертаються до вас наші воїни найчастіше, які проблеми їх турбують?

- Для військовослужбовців найбільше бажання — це хоча б на кілька днів побути вдома. Питання звільнення чи відпустки стоїть дуже гостро. Коли я пропонував організувати змагання, їхнє перше питання було про заохочення. Відповів: "Яке хочете?", а вони: "Звільнення або відпустка на кілька днів". У такому випадку всі б із радістю брали участь. Якщо ж заохочення – просто подяка, бажаючих майже не буде. Для них найважливіше – мати можливість провести хоча б трохи часу з рідними.

- Чи є такі випадки, коли людина вважала себе атеїстом, а згодом стала віруючою. Як війна за вашими спостереженнями змінює свідомість людей?

- Я спостерігав це в лікарні, коли спілкувався з пораненим військовим. Він сказав, що раніше не був віруючим, але одного разу вони опинилися в ситуації, з якої неможливо було вибратися. Та все ж вони вийшли. Він відчув, ніби якась сила допомогла їм, хоча й не став віруючим. Ця сила, як він каже, була чимось, що багато віруючих, можливо, не відчувають протягом усього життя — справжня Божа сила, яка втрутилася тоді, коли людських сил було недостатньо.

Водночас виникає питання: якщо Бог існує, то чому все це сталося? Це не атеїзм, а зневіра. Частково церква тут винна, бо навчила, що Бог — це наче чарівник, який може все виправити. Але коли ми розуміємо, що Бог діє через людей, то зневіра зникає. Коли приходить зло, Бог бореться з ним руками людей. Це також пояснює заповідь "Не вбий". У разі нападу це не про вбивство, а про захист. Коли Бог руками людей захищає мирних мешканців.

- Ми говоримо про те, як мотивувати людей на фронті. А є негативні моменти, які навпаки демотивують військових? Як з цим боретеся?

- Не можу говорити за всіх, але в нашій бригаді ми зараз разом із МПЗ проводимо зустрічі з офіцерським, сержантським та старшинським складом батальйонів. Обговорюємо, як будувати взаємини з підлеглими в духовному, психологічному та морально-етичному аспектах. Це важливо робити як із солдатами, так і з керівним складом. Останні кілька місяців ми зосередилися саме на спілкуванні з керівництвом, але надалі плануємо залучити й солдатів, щоб вибудувати міцний "місток" взаєморозуміння. Зараз цей процес ще в стадії розвитку.

- Де вам довелося побувати на фронті і які ваші враження від війни зсередини, скажімо так?

- На "нуль", капеланів зазвичай не пускають, але за власним бажанням деякі можуть туди потрапити. Не буду казати зайвого, а тільки загалом, найближче, де мені доводилося бути, це там, куди долітають міни та РСЗВ. Але бували виїзди й у зони, де FPV-дрони достатньо легко дістають.

- У військових підрозділах є штатні посади - від психологів до командирів, які в першу чергу спілкуються з військовослужбовцями. Як вибудовується взаємодія між вами?

- У нашій частині відносини досить спокійні й дружні. Наприклад, з полковником чи підполковником можна легко спілкуватися й навіть жартувати. Однак є й ті, хто ставиться звисока. Усе залежить не від посади, а від самої людини.

- Капелани часто ризикують життям нарівні з іншими, є навіть ті, хто загинули. Ніколи не виникало бажання взяти в руки зброю? Наскільки відомо, капелани не воюють.

- Капелану не дозволено брати до рук зброю, але інколи виникає бажання. Коли я прийшов у військові капелани, хлопці з штурмової роти запитали: "Якщо доведеться, підеш?" Я відповів: "Так, я для цього й прийшов". Адже якщо потрібно буде, капелан має захищати не лише душу, але й тіло.

Капелану призначають помічника, який озброєний автоматом, оскільки сам капелан стріляти не має права. Але що робити, якщо помічник поранений, а поряд нікого більше немає? Моє сумління підказує, що капелан має захищати. Він повинен зробити все можливе: допомогти, віднести, відвезти, чи надати першу медичну допомогу — зробити все, що зможе для порятунку.

- Ми кажемо про роботу з військовими, які на передовій. А чи беруть участь капелани у роботі з тими, хто повернувся з фронту - тими ж пораненими. Чи допомагаєте їм повернутися до нормального життя після фронту?

- У лікарнях ми намагаємось активно працювати. У мене досі є парафія в лікарні, і майже щонеділі ми проводимо богослужіння в тому храмі. Щовихідних до опікового відділення цієї лікарні доставляємо обіди та смаколики від одного з дніпровських ресторанів, що дуже підтримує поранених, яким я там служу.

- Чи бачите ви ментальний розрив між тими, хто воює, і тими хто в тилу?

-Так, військовослужбовці тилу й ті, хто бере безпосередню участь у бойових діях, дійсно відрізняються. В тилу люди більш спокійні, тоді як у тих, хто був на передовій, в очах більше болю — вони зранені внутрішньо. Різниця є, але не в розумінні своєї місії. І тилові, і бойові військові усвідомлюють, що стоять на захисті країни. Ті, хто в тилу, теж не відпочивають, вони працюють для того, щоб забезпечити фронт усім необхідним.

Найбільша різниця — в погляді. Бойові військові бачили більше страждань і смертей, тому їхні очі відображають ті переживання, які інші не відчули. Це погляд людей, які пройшли через велику біль.

- Сьогодні в країні мобілізація, і є люди, які відверто бояться йти на фронт - під впливом чуток чи страшилок у соцмережах, що це квиток в один кінець. Як працюєте з тими, хто тільки-но мобілізувався?

- Є таке поняття, як базова військова підготовка (БЗВП), де формується основна мотивація. Під час неї працюють різні підрозділи: юристи, медики, інструктори з надання першої медичної допомоги, інструктори з штурмових і оборонних дій, психологи та капелани. Мотивація — це результат спільної роботи кожної служби, яка вносить свій вклад.

Психологи та служби морально-психологічного забезпечення пояснюють важливість служби в армії та протистояння ворогу з психологічної та історичної точок зору. Я, як капелан, працюю разом із ними, додаючи до історичного контексту події церковної історії, які теж мали та мають й зараз значний вплив. Адже ми бачимо, як росіяни спотворюють історію і маніпулюють фактами, створюючи власні наративи. Моє завдання — протистояти цим релігійним маніпуляціям і допомагати розкрити правду.

- Наші воїни дають гідну відсіч ворогу завдяки своєму героїзму, любові до рідної землі, самопожертві. Яка, на вашу думку, роль віри у нашому прагненні до перемоги?

- Поняття "віра" є неоднозначним, і складно чітко визначити, як деякі люди розуміють віру в Бога. Тут швидше йдеться про віру в те, що я роблю, або що можу зробити, а Бог мені в цьому допоможе. Саме таку мотивацію ми, капелани, повинні вміти передати. Ми працюємо своїми руками, військові — своїми, але допомагає Бог. Однак Він допомагає тим, хто вірить у цю допомогу, адже без віри Бог не може втрутитися, не може порушити свободу волі та вибору людини. Тому віра — це важливий елемент, який відкриває шлях до Божої допомоги.