В Україні триває процес деколонізації. Перейменовують вулиці населених пунктів та навіть самі міста. За офіційною інформацією, Дніпропетровщина є лідером у цьому процесі. Але чи все так одностайно у питанні? І чи насправді мешканці всіх громад підтримують рішення змінити назву свого населеного пункту.

Про це журналістам сайту Vidomo.media розповів народний депутат України від Західного Донбасу Роман Каптєлов.

На його думку, існує дві точки зору: по закону та так, як бажає підкомітет з питань деколонізації Верховної Ради України, який очолює Роман Лозинський. Згідно із законом, який прийняв парламент, місцева громада повинна провести загальне обговорення та на сесії прийняти рішення. Це рішення передати у профільний комітет. А той подати у Верховну Раду, яке або підтверджує, або ні.

Святому Павлу недостатньо святості?

- Як відреагували на новину про перейменування мешканці Павлограду та Першотравенська?

- Там провели такі дослідження по всій території, голосування на упродовж місяця. А потім розглянули на сесіях. Під час голосувань виграв Павлоград. На сесії прийняли рішення: визнати, що Павлоград названий на честь святого Павла. Йому приурочили й День міста: на початку військової агресії вони День міста перенесли на літо, до Дня святого Павла. На 11 аркушах написали обґрунтування у підкомітет на ім’я Олени Шуляк про те, що Павлоград ніяк не відноситься до сина імператриці Катерини. Вказали, що у місті є краєзнавчий заклад, в якому знайшли всі підтвердження.

- А Ваше особисте ставлення до цього питання?

- Павлоград пережив дві хвилі перейменувань за часів комуністів і залишив своє ім’я. Шахтарі, які працюють в місті, проголосували за Павлоград – ніхто не бажає перейменування. Це потрібно виносити на сесію Верховної Ради. Я також підтримаю депутатів місцевих рад. І це – те, що по закону.

- А у чому тоді інша точка зору?

- Це те, чого бажає сам вищеозначений підкомітет Верховної Ради. Там є пан Лозинський, представник Волині депутат Гузь, та депутат Аліксійчук. Вони проти. Запросили на засідання підкомітету лише представників Інституту пам’яті та ще одного закладу. Не запросили ані представників громад, ані мене, як представника регіону. І вони вирішили, що замість Павлограду буде Матвіївськ. При тому, що сам Матвій Хижняк служив у Катерини. І мав відношення до царського режиму – тому також підпадає під цей закон. І про це громади повідомила Верховну Раду. Але це до уваги не прийняли.

- А які настрої у Першотравенську?

- Чим ближче населений пункт до лінії фронту, тим гіршій настрій. А Першотравенськ у моєму окрузі знаходиться до неї ближче за інші. І перейменування там – це останнє питання, яке їх турбує. А взагалі з перейменуванням доходить до абсурду. Приходить, наприклад, розпорядження про перейменування дитячих садків: терміново перейменуйте-декомунізуйте "Буратіно", бо таких садків було дуже багато за радянських часів. Але це маячня! Дитсадок – це юридична особа, яка веде справи з тендерами: наприклад, у середині року оголошують тендери на харчування дітей. І як тут терміново перейменувати? Це ж потрібно переробляти всі договори.

Нащо це робити біля лінії зіткнення? Тому я розумію ті громади, де з цього приводу крутять пальцем біля скроні. А так роблять і на Херсонщині, і на Одещині, де постійно прилітає. Вважаю, що всі перейменування потрібно робити після закінчення воєнного стану.

Логіка – зіткнути лобами

- То що зробив підкомітет Верховної ради зі свого боку?

- Якщо Роман Лозинський взявся за перейменування 400 населених пунктів, то згідно з законом, він повинен був перейменувати кожен із них окремою постановою. І подавати в зал на голосування 400 постанов – як завжди ми це робили. Наприклад, перейменовували Нью-Йорк. Але Лозинський бажає увійти до історії, перейменовуючи 400 пунктів однією постановою.

- І яка перспектива такої постанови?

- В залі для цього немає голосів. У "Слуги народу" 80-90 депутатів точно проти. Вони займають таку ж позицію, як і я. По-перше, кожний мажоритарник представляє свій регіон – тому регіон буде непочутим. По-друге, з’являється така колізія. Наприклад, мій колега Дмитро Чорний за те, щоб у його регіоні було перейменування, цього бажають і у самих тих населених пунктах. Але ті населенні пункти також знаходяться у цій постанові. Тому, коли я буду голосувати проти перейменування Павлограду – автоматично проголосую й проти бажання тих громад. А це нечесно й неправильно. Якщо я підтримаю громаду Чорного – мене не зрозуміють у Павлограді.

- У чому тоді логіка?

- Нас, депутатів, підставляють, зіштовхують лобами. Мої виборці повинні бачити моє голосування по їхньому конкретному населеному пункту. А так вийде, що, коли я проголосую проти перейменування на Матвіївськ, мешканці інших громад будуть питати: як я міг не перейменувати їхні населенні пункти. А якщо я проголосую за – мені дорікатимуть у Павлограді. Тому, вважаю: якщо Лозинський взявся за перейменування, очолив підкомітет – повинен вести велику роботу. Треба зустрітися з представниками кожного населеного пункту, почути їхню позицію, ознайомитися з документами, які вони прийняли, затвердити чи ні, а потім винести в зал. А у залі перед депутатами довести, що цей населений пункт дійсно потрібно перейменувати. І отримати рішення – так чи ні. Так працювати довго та важко. А він бажає пакетом. Але на це немає більшості голосів мажоритарних депутатів та по суті й зали.

Великий хайп дорожчи за здоровий глузд

- Чи багато таких "проблемних" населених пунктів?

- Проблема лише у 5-6 населених пунктах. Лозинський міг би вшанувати голів цих громад, запросити їх на засідання підкомітету, запросити мажоритарників та представників Інституту пам’яті. А там сісти й нормально поговорити. Без матів-перематів та бажань перегнути палицю, дотиснути до декомунізації. Вислухайте громади, а тоді приймайте рішення.

- Тобто, це вже питання щодо повноважень громад?

- Верховна Рада прийняла у першому читанні закон про місцеві референдуми. Його автор Стефанчук дуже ним пишався. І зараз замість того, щоб приймати всілякі нікому не потрібні закони, ми повинні прийняти закон про місцеві референдуми. Надати місцевим громадам посил, що ми прийняли цей закон. Так, він не працює під час воєнного стану, але він існує. І тільки громади мають право на перейменування, приймати рішення, чи буде у них марихуана чи ні, чи бажають легалізувати в регіоні зброю та проституцію. Це вирішуватиме громада, а не один депутат у підкомітеті, який бажає стати знаменитим у себе на Волині.

- І чому прийняття цього закону пробуксовує?

- Існують певні побоювання. Наприклад, якщо надати громадам такі права, то вони можуть почати розмови "за мову", за Волинь, Захід України та інше.

- До речі, саме місцеве самоврядування вирішує питання щодо об’єктів на території громади…

- Так. Наприклад, Верховна Рада прийняла закон, який дозволив місцевим органам самоврядування викреслювати будівлі зі списку пам’ятників архітектури, якщо вони якось засвітилися у радянські часи або за часів царської росії. А у нас весь Дніпро – такі об’єкти. Тобто раніше ці будівлі були захищені. А зараз мерія сіла, "згадала" що об’єкт збудований архітектором, який був, наприклад, героєм соціалістичної праці, та більшістю голосів вирішила викреслити будівлю із переліку пам’яток архітектури. І після цього її зносять та будують щось інше. До речі, це може відбутися навіть з церквою, якщо вона є копією. Так, як Софія Київська є копією Стамбульської. Це також можна підвести під це закон. Тому це безглуздо. І крім хайпу та змушування депутатів голосувати нічого не несе.