Кажуть, що музеї – це концентрований згусток історії певного міста, громади, нації чи країни. Мабуть, недарма, туристи, які опинилися в новій невідомій країні, і насамперед намагаються побувати саме в місцевих музеях. І враження від країни формують багато в чому на основі побаченого та відчутого там.

Є чимало музеїв і в Дніпрі – хороших та різних. Одні входять до пулу, вважаються візитівкою міста. Там працюють сотні людей. Держава та громада підтримують їх численними пільгами та забезпечують потік відвідувачів.

Але є й ті музеї, які створюють самі люди – власними коштами, колекціями, праце з однодумцями – такими ж фанатами історії. І допомога з боку держави та громади може полягати в наданні приміщень, які іншим не потрібні та періодично заливаються каналізацією. І за це виставляють рахунки податку на розкіш, за комунальні послуги – наприклад, за користування ліфтом музею, що знаходиться в підвалі.

Але, не дивлячись на всю цю допомогу, працівники музеїв продовжують не тільки працювати без прибутку. Вони виконують чималі просвітницькі та соціальну функції.

Про все це журналістам Vіdomo.media розповів, відомий дніпровський колекціонер автомото (і не лише) старовини, творець та директор технічного музею "Машини часу", його філії – "Музею дитинства" Михайло Прудніков.

"…Хочеться зачинити та втекти"

- Музей існує 9 років. Чого за цей час вдалося досягнути, а що у процесі реалізації?

- Коли починаєш справу – не звертаєш уваги на нюанси. Зараз багато таких технічних нюансів, завдяки яким ми знаходимося у нерівних умовах з державними музеями. Вони несуть таку саме роль, як і ми – просвітницьку та музеєфікації. Але існують на дотації держави. На протязі двох років війни там працюють по 150 людей, отримують зарплату. А коли у держави виникає питання, що потрібно терміново зібрати податки, бо грошей не вистачає – то й прилітають перші птахи. І до нас вже завітали.

Ми маємо офіційний документ про те, що ми саме музей "Машини часу". Провели реконструкцію, зробили проєкт, є офіційні документи від міської ради. Так само й наш філіал – "Музей дитинства". Існує податок на розкіш, який стосується й нас – платимо близько 30 тисяч гривень на рік. Але як можна було б розмістити музей поза будівлею?

Наш "Музей дитинства" стоїть на консервації – спочатку через коронавірус. Після початку війни працював із збитками. Потім його залила каналізація. Але щомісяця платимо 2 тисячі за комунальні послуги: не розумію, що на ці гроші отримуємо. Знаходимося у підвалі, а нам користування ліфтом включали. І за це приміщення прийшов податок на розкіш у 10 тисяч гривень. Про які рівні умови з державними закладами можна говорити?

Візьмемо податок на землю. Для державних музеїв цей податок, як і оренда приміщень складає одну гривню.

У приватних музеїв пільг по податкам на землю, розкіш, оренду немає. І якщо виникне якийсь опонент, який буде нас сильно смикати – ми будемо змушені зачинитися. Я створюю все це власним коштом, організовую нові виставки, купую експонати. Зарплата співробітників йде від продажу квитків – ми їх продаємо по чеку, то як ПП, сплачуємо ще 5%.

І якщо при проведенні такої музейної діяльності мені потрібно платити державі й такий податок на розкіш – в мене колись закінчяться гроші. Буду змушений зачинити музей та розпродати колекцію. Ну, як ми боремося за туриста, коли приватні колекції не можуть бути показані? Коли про розвиток мова вже не йде – хочеться зачинити та втекти.

"…Серед відвідувачів з’являються дикуни"

- Чи існує у Дніпрі конкуренція серед музеїв, боротьба за відвідувача?

- Коли ми створювалися, то просили експонати, яких бракувало – музей Яворницького не відмовляв. Коли була потрібна інформація по першій вантажівки, яку виготовили в Україні – нам її надали.

Боротьби за відвідувача серед нас немає. Потрібно виховувати культуру відвідування. А її якраз у наймолодших українців починають виховувати з історичних музеїв. Вчать, що у музеях неможна бігати, торкатися експонатів, голосно розмовляти тощо. І хоча вважаю, що музеї повинні бути більш тактильними, залазити у карету, в якій їздила Катерина – це вже не те.

У нас існують доступні експонати, речі, які можна торкати та щось отримувати. Наприклад, генерація, коли крутимо динамо-машині – загоряються фари, грає музика. Це можна.

Перші три роки своєї роботи ми бачили, що дорослі та діти приходять виховані. Зараз серед відвідувачів з’являються якісь дикуни. Їм кажеш, що за червону стрічку заходити неможна, а вони не розуміють. До речі в Європі встановлюють датчики. Коли вони спрацьовують – прибігає поліцейський та каже, що оштрафує. Зараз культура впала – можливо через те, що з’явилося багато тих, хто переїхав до Дніпра. Хоча на вході робот розповідає, що можна робити в музеї, а що заборонено.

…Модель конкурувала з кращими закордонними зразками

- Скільки експонатів зараз у музеї?

- Багато, але я не рахував. Мій колега з музею "Фаетон" каже, що рахувати експонати – погана прикмета. І я цього притримуюсь. Хоча архівний облік ведемо. Кількість постійно зростає. Дарують чи ні? На 90% випадків, коли несли на звалище, а потім вирішили до музею занести. Але 10% дарують дійсно унікальні речі – такі люди отримують грамоти та три запрошення до музею.

- Які виставки пропонуєте?

- Раніше виставки були коротшими. Тепер приходить менше людей. Зараз проводимо виставку, присвячену 100-літтю Харківського велосипедного заводу. До кожного велосипеда додали генерацію: крутиш колесо – загоряється ара чи грає музика. Також переробили два наші велосипеди на технічки, поставили так, що можна подивитися весь устрій.

До речі, одна з моделей Харківського заводу була сучасною та до початку 90-х років конкурувала з кращими закордонними зразками.

"…Сказали, що авто випереджає час та відправили на лом"

- Найбільш унікальні експонати?

- Звісно, авто "Перспектива", передньоприводний "Запорожець" який створили к 70-ті роки. Для того, щоб освоїти випуск будь-якого "Запорожця", їхали в Москву до генерального секретаря. Коли вперше на комбайновому заводі в Запоріжжі створили "народний" автомобіль. Після того, як Хрущов злітав в Америку і зрозумів, що потрібно недороге авто для робочого люду – всі автозаводи отримали завдання зробити дослідні зразки.

В Запоріжжі зробили "горбатий". Після цього організували презентацію у Кремлі – і отримали дозвіл та фінансування. Йшов час, розробили модель "Вухастого" і знов повезли у Кремль. Тут бувновий кузов з "вухами", більш потужний двигун. Леонід Брежнєв сам сів за кермо та зробив коло по Кремлю. Тоді Кошкін ледь встиг сісти праворуч. Після цього генсек розпорядився залишити авто в своєму гаражі – їздити на охоту. Модель затвердили, фінансування дали.

В 1979 році була готова "Таврія". Випробувач Кошкін знову приїхав до Брежнєва у Форос. Генсек знов попросив сісти за кермо, але Кошкін нагадав постанову цк кпрс про заборону генсеку їздити за кермом. І прокотив у якості пасажиру.

Таврію затвердили. Почали будувати Мелітопольський завод, новій цехи, замовили нові штампи. І лише через 9 років модель запустили у виробництво. І якщо у 1979 році Таврія була на рівні європейських марок, сучасним авто, то у серійному випуску 1988-го року вона вже застаріла морально.

Але в 1975 році був ще один передньоприводний автомобіль "Перспектива" - вона є у музеї. Було зібрано всього три екземпляри. Машина випередила свій час. І коли її привезли до випробувального полігону на якусь комісію, то у висновках зазначили, що авто дуже складне, передній привод – в той час, коли за "запорожцем" і так стоїть черга.

Це автомобілі пройшли всі цикли випробувань, з’їздили у Сочі, проїхали всі Кримські гори, Карпати. А потім про неї… забули. В той час в ангарі КБ знаходилися на вивчанні "Рено-9", "Фольксваген Поло", "Ллойд Арабела", і "Перспектива", які повинні були здати на лом.

Кошкін попросив у директора передати йому списану "Перспективу". При цьому довідку-рахунок не видавали – і Кошкін забрав дві "Перспективи" : одну, щоб їздити, іншу – на запчастини. Кошкін поставив двигун з "Рено-9" та коробку від "Ауді-50". Кузов оригінальний, український. І сьогодні ця "Перспектива" представлена у Музеї.

"…Вирішили кішок на борт не брати"

- А особисто з Вами пов’язані якісь експонати?

- Ще до моєї появи батько з матір’ю та сестрою любили виїжджати на вихідні на природу на автомобілі ЗАЗ-965 1962 року випуску – такий, як представлений в нашому музеї.

У нас була любима кішка Чорнушка. Одного разу її вирішили взяти з собою до Орловщини. Спочатку кішка бігала та не могла знайти місце, а згодом стихла. Коли під’їжджали до переїзду, побачили 21-шу "Волгу", яка стояла спереду. А з-під педалі гальм почав доноситися шалений вій. Виявилося, що Чорнушка там залегла. І як її не намагалися витягнути – чіпляласякігтями. Тоді батько вирішив зупинити авто за допомогою "Волги". Її водій вийшов, витер пил з бамперу, побачив, що батько тверезий і ДАІ не викликав. А у нас були розбиті крило та права фара. А "Запорожця" двигун позаду. Тому крило віджали руками та до лісу доїхали. Після цього вирішили кішок на борт не брати.

"…Хотіли перемістити колекцію, але це буде вважатися контрабандою"

- Чи було бажання евакуювати експозицію до більш безпечних місць?

- Відразу після початку повномасштабного вторгнення ми звернулися до міжнародної федерації ретроавтомобілів – ми там зареєстровані, як музей. Просили надати інформацію, куди можна перемістити колекцію. Отримали адресу румунського фаната ретротехніки. Почали з ним листування, але воно ні до чого не призвело. До речі, до війни відвести до Києва один автовоз з 7 автомобілями коштувало 20 тисяч гривень. А якщо їх 50? Де взяти гроші? Також незрозуміло було, як перетинати кордон з культурними цінностями. Не знаю, як країна вивозить картини та інше, бо питання не вирішено й досі. Ми могли б доїхати до кордону і повернутися назад. Я не знаю, як їх правильно оформити, тому це буде вважатися контрабандою.

- Чи співпрацюєте з навчальними закладами, технічними вишами?

- Не дуже щільно. Коли їм потрібно – формують групи та приходять. Наприклад, у Гірничому університеті вирішили створити рекордну "Формулу". Я їм радив прийти та хоча б подивитися, як "формули" виглядають. Вони створюють, не звертаючи увагу ні на що.

Дуже багато користі могла б дати співпраця з містом. Якби нам передали цю ділянку землі ми змогли, б наприклад, цілий рік безоплатно водити екскурсії від спеціалізованих шкіл, людей з інвалідністю. Хоча без цього ми свого часу вирішили, що військові проходять за половину вартості квитка, а переселенці – на 30% дешевше.

"…Це наш шлях до майбутнього"

- Яким бачите музей майбутнього та що для цього необхідно?

- Як вже казав, потрібно, щоб держава забезпечила підтримку – аби я розумів, чим займаюся. Наприклад, я лишу музей нащадкам, а до них прийдуть та скажуть заплатити за це та інше. І людина продасть все та побудує 30-поверховий будинок та буде спокійно спати. А ця справа прибуок не приносить.

- Про які експонати мрієте?

- Ця наша колекція практично вже скомплектована. І особливих бажань не лишилося. Треба привести у порядок те, що вже маємо. Щоб всі експонати були на ходу – крім найдорожчих типа "Horch" "Хорхе" та Mercedes – як у Штірліца.

Напередодні війни ми почали спілкування з клубами в Європі для того, щоб зробити обмін колекціями – щоб на півроку наші моделі уїхали до них, а їхні – до нас. Це наш шлях до майбутнього. І тільки таким чином можна буде щось міняти. Нам не вистачає площ.

Також подобається тенденція розвитку виставок. Зараз проходить виставка під назвою "Ви це можете". Вона пов’язана з саморобниками. У нас представлені саморобні автомобіль майстрів з Дніпра – "Балтика" з пластика, також діючий паровоз Филипенко у масштабі 1:5, який в 1991 році повинен був возити його онучку на присадибну ділянку в Дніпрі. Також маємо саморобні дельтаплан та автомобіль "Лосеня" - їх створив працівник ЮБ "Південне".

А взагалі, наш музей поступово стає візитівкою міста. Так, ще ї невеликі проблеми. І коли вони виникають, а ми просимо допомогти – всі розводять руками. Тому що це рівень держави.