В одному з заповідників біля Дніпра знайшли сліди унікального річкового звіра (ФОТО)

У природному заповіднику "Дніпровсько-Орільський", розташованому в мальовничій заплаві Дніпра, відбулася вкрай цікава подія - під час планової експедиції співробітники виявили незаперечні свідоцтва присутності видри річкової (Lutra lutra) – виду, занесеного до Червоної книги України та під загрозою. Про це повідомляє "Відомо".

Це відкриття, задокументоване фотографіями та докладними описами, не просто підтверджує присутність видри в цьому районі, а й вказує на потенційне існування стабільної популяції.

Сліди життєдіяльності видри, виявлені дослідниками, є цілим комплексом ознак. Це не лише характерні відбитки лап, що дозволяють оцінити розміри та манеру пересування тварини (сліди, залишені видрою, досить великі та мають специфічний малюнок), а й так звані "катальні гірки".

Ці слизькі, гладко відполіровані ділянки землі або льоду свідчать про улюблену розвагу видр - спуски з невеликих схилів прямо у воду. Взимку ці "гірки" є жолобами в снігу, влітку - ретельно випрасовані глинисті доріжки. Наявність таких гір є однією з найяскравіших і показових ознак присутності видри, оскільки для інших тварин подібна поведінка не характерна.

Більше того, дослідники заповідника, окрім слідів лап і катальних гірок, звернули увагу на характерні сліди годівлі, що вказують на харчові уподобання місцевої популяції видр.

Аналіз виявлених залишків їжі – переважно риб'ячої луски та кісток – дозволить отримати цінні дані про видовий склад фауни заповідника та про харчовий ланцюг загалом. Це, у свою чергу, може допомогти у розробці ефективніших заходів щодо збереження біорізноманіття даної екосистеми. Видра річкова, як відомо, є напівводним хижаком із сімейства куньих. Довжина тіла дорослої особи може досягати метра, а вага коливається від 6 до 10 кілограмів.

Анатомічні особливості видри – плоска голова, обтічне тіло, короткі лапи з перетинками між пальцями, а також густе водонепроникне хутро – ідеально пристосовані до життя у воді. Вони дозволяють їй бути відмінним плавцем і мисливцем, який видобуває рибу, раків, жаб та інших водних тварин.

Місця проживання видр – це, як правило, береги річок та озер з багатою рослинністю, що забезпечує укриття та місця для відпочинку.

Нори видри, як правило, важко виявити, оскільки їхні входи розташовані під водою. Тварини часто використовують природні притулки – підмите коріння дерев, нори інших тварин – або будують власні гнізда у прибережних чагарниках.

Їх тимчасові притулки можуть змінюватись в залежності від рівня води у водоймі, особливо під час паводків. Зникнення видр із багатьох регіонів пов'язані з антропогенним чинником. У минулому, через цінне хутро, видра піддавалася інтенсивному полюванню, що значно скоротило її чисельність.

Забруднення водойм, руйнування місць проживання та зміна гідрологічного режиму рік також негативно впливають на популяцію видри. Виявлення слідів видри в Дніпровсько-Орільському заповіднику – це не так радісна подія, як серйозна нагода для подальших досліджень. Вчені планують продовжити моніторинг популяції, щоб оцінити її чисельність, визначити ареал проживання і виробити стратегію збереження цього рідкісного і цінного хижака в умовах навколишнього середовища, що постійно змінюється.

Ці дані будуть використані для покращення охоронних заходів та забезпечення довгострокового збереження видри річкової у цьому унікальному куточку української природи.