Народився 14 грудня 1960 року у Києві.

Біографія

У 1983 році закінчив Дніпропетровський металургійний інститут за спеціальністю "Обробка металів тиском". Кандидат технічних наук.

З 1981 по 1983 р. був лаборантом Дніпропетровського металургійного інституту, у 1982 році – різальником холодних труб Нижньодніпропетровського трубопрокатного заводу.

1983–1997 – стажист-дослідник, інженер, старший інженер, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник Державного науково-дослідного проектного інституту трубної промисловості у Дніпропетровську.

Дружина бізнесмена – Олена Пінчук (голова Фонду Олени Пінчук, голова наглядової ради групи StarLightMedia) – донька експрезидента України Леоніда Кучми. На думку спостерігачів, бізнесмен примножив свій стан і став дуже впливовою фігурою в Україні багато в чому завдяки знатній спорідненості.

Бізнес та політична діяльність

У 1990-му, будучи молодим вченим, створив інвестиційно-наукову групу “Інтерпайп” у Дніпрі. У 1997 став її президентом. До того, як серйозно зайнятися металом, трубами, залізничними колесами, “Інтерпайп” був дилером газової компанії “Ітера”, у складі спеціально створеної корпорації "Співдружність" займався імпортом туркменського та російського газу.

Пізніше, після погіршення відносин з російською стороною, компанія Пінчука налагодила повний цикл трубного виробництва в Україні.

У 1998 році Пінчук вперше обрався до Верховної Ради від дніпропетровського мажоритарного округу. Рік перебував у фракції Народно-демократичної партії, видними представниками якої були Анатолій Матвієнко, Валерій Пустовойтенко, Анатолій Кінах і Роман Безсмертний.

У 1999 році Пінчук був у центрі скандалу "з ознаками розкрадання державного майна, ухилення від сплати податків і укривання валютних коштів за межами України".

На тлі розколу в цій політсилі перейшов в депутатську групу "Трудова Україна", в 2000-му став одним із засновників однойменної партії, яку очолили Сергій Тігіпко і Андрій Деркач. Пінчука називали одним із її найбільших спонсорів.

В цей же час, до січня 2000 року, він був радником президента Леоніда Кучми. До лютого 2000 – член Ради підприємців при КМ України.

Член фракції "Єдина Україна" (травень - червень 2002), член фракції партій ППУ та "Трудова Україна" (червень 2002 - квітень 2004), член фракції "Трудова Україна" (4 грудня 2004), позафракційний (грудень 2004 - січень 2005), член групи "Демократична Україна" (січень - вересень 2005), член фракції "Вперед, Україно!" (вересень - листопад 2005), член групи Народного блоку Литвина (з листопада 2005). Член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з червня 2002).

Член фракції НДП (травень 1998 - квітень 1999), член групи "Трудова Україна" (з квітня 1999); голова підкомітету з питань підприємництва, інвестиційної політики та антимонопольного законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з липня 1998).

У 2002 році Пінчук офіційно зареєстрував шлюб з дочкою Кучми Оленою. Тоді ж він знову був обраний народним депутатом.

Був членом фракції співфінансованої ним партії “Трудова Україна”. Обидва скликання входив до Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій.

Після відходу з поста президента країни Леоніда Кучми Пінчук віддалився від політичних справ і зайнявся бізнесом, зробивши особливий акцент на благодійність та іміджеві проєкти.

Фінансово-промислова група “Інтерпайп”, тією чи іншою мірою, контролює кілька десятків підприємств, переважно – у сфері трубної промисловості та металургії (Новомосковський трубний завод, Нижньодніпровський трубопрокатний завод, Дніпроспецсталь тощо). Спільно зі співвласником групи Приват Ігорем Коломойським - Нікопольський завод феросплавів (перш за цей актив мільярдери тривалий час воювали між собою у судах). Крім того, під контролем групи Пінчука знаходяться Дніпровський завод з ремонту та будівництва вагонів, телеканали ICTV, Новий, СТБ, М1, газета Факти та коментарі. У січні 2008-го Віктор Пінчук завершив продаж Укрсоцбанку, одного з найбільших українських банків який належав йому, австрійському Bank Austria.

Влітку 2005 року суд ухвалив рішення про незаконну приватизацію Пінчуком Нікопольського феросплавного заводу і відтак повернення контрольного пакету в державну власність. Довкола прав власності на завод розгорнулася війна, яка супроводжувалася взаємно виключними постановами судів, альтернативними зібраннями акціонерів, і спробами силового захоплення заводу. Прагнення уряду Юлії Тимошенко підтримала група «Приват» Коломойського, якій вже належала решта українського виробництва феросплавів.

У серпні 2005 року три загальноукраїнських телеканали Пінчука (ICTV, Новий і СТБ) перервали передачі і кілька днів транслювали мітинг, як ці канали твердили, "захисників заводу" наживо, назвавши це "Новим Майданом". Серед спікерів були Юрій Кармазін і Інна Богословська. Менше ніж за місяць по тому президент Ющенко відправив перший уряд Юлії Тимошенко у відставку.

"Позиційні бої" за Нікопольський феросплавний завод тривали ще два роки і завершилися угодою між групами Пінчука і Коломойського щодо поділу власності над підприємством. Держава залишилася поза рамками угоди і не повернула нічого.

У 2006 році Пінчук реструктурував групу "Інтерпайп", створивши на її базі низку самостійних компаній та холдингів, управління якими здійснюється за принципом фонду прямих інвестицій на основі загальної портфельної стратегії.

В результаті реструктуризації у 2007 році Віктор Пінчук заснував EastOne – інвестиційно-консалтингову групу для супроводу нових інвестицій та існуючого портфеля активів. Портфель під мандатом EastOne охоплює понад 20 бізнесів та широкомасштабних проєктів, у тому числі трубно-колісну компанію Інтерпайп, медіаактиви (телеканали СТБ, Новий, ICTV, M1, M2, газета “Факти та коментарі”), страховий бізнес та інші.

Під час президентської кампанії 2004-го Віктор Пінчук був одним із головних антигероїв агітаційних виступів опозиційного кандидата Віктора Ющенка. “Інтерпайп” (нарівні з групою СКМ Ріната Ахметова) після приходу до влади помаранчевої команди зазнав найбільших втрат у бізнесі.

Приватизований цими структурами найбільший металургійний комбінат “Криворіжсталь” у 2005 році, за рішенням суду, довелося повернути у власність держави. "ІМС" програв судові тяжби у всіх інстанціях, і уряд Юлії Тимошенко почав готувати комбінат до реприватизації. Актив був оцінений в 3-5 млрд доларів. У підсумку перемогу на приватизаційному конкурсі здобула компанія Лакшмі Міттала, запропонувавши за "Криворіжсталь" 4,8 млрд доларів. У той же час Фонд держмайна повернув Пінчуку і Ахметову кошти, витрачені на приватизацію в 2004- му.

За фактом продажу "Криворіжсталі" за заниженою ціною і на неконкурентних засадах проводилося розслідування. На той момент глава Фонду державного майна Михайло Чечетов у своїх свідченнях заявив, що президент Леонід Кучма (тесть Пінчука) особисто дав йому вказівки провести конкурс на «пільгових умовах», забезпечивши перемогу консорціуму Пінчука-Ахметова.

Після Помаранчевої революції Пінчук публічно відмежувався від топ-політиків старої закалки і зробив ставку на нові обличчя. Він привіз в Україну американську ідею "Аспен Інституту" – майданчика для виховання молодих лідерів. Перші роки проведення семінарів Пінчук оплачував з власної фонду, зараз "Аспен" існує виключно за рахунок внесків його випускників.

На виборах-2006 підтримував виборчу кампанію партії “Віче” (до оголошення дострокових парламентських виборів-2007 її очолювала Інна Богословська). Попри потужні спонсорські вливання, політичній силі пройти до парламенту не вдалося.

Зі слів самого мільярдера, під час Революції гідності його люди постачали на Майдан медикаменти для надання допомоги пораненим.

Через американські фонди інвестує у Facebook та Twitter (нині Х). У 2012 році вклав близько 20 млн доларів у технологічні стартапи.

З 2017 року – член Наглядової ради Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр".

Торгові інтереси

Серед державних підприємств найбільш очевидні інтереси Пінчука в "Укргазвидобуванні" (УГВ) та "Укрзалізниці". Його компанії практично на безальтернативній основі постачають УГВ труби та супутню продукцію.

Перший заступник голови "Укргазвидобування" Олександр Романюк раніше працював у Пінчука в EastOne. Генеральна прокуратура підозрює його в створенні штучних умов для перемог компанії Пінчука на тендерах УГВ. Директор із закупівель "Укргазвидобування" Андрій Токар в 2017 році був звільнений, проте без роботи не залишився і перейшов в "Інтерпайп".

Позиція щодо анексії Росією Криму

До Пінчука виникли питання після публікації колонки для The Wall Street Journal в кінці 2016 року, в якій він виклав свої ідеї щодо врегулювання конфлікту з Росією. У публікації йдеться, що заради досягнення миру Україні варто відмовитися від претензій на Крим в найближчі 15-20 років, відкласти питання членства в НАТО і ЄС, а також провести вибори на Донбасі, навіть якщо українська влада не візьме під контроль україно-російський кордон.

Сам олігарх пізніше сказав, що редакція скоротила першопочатковий текст колонки вдвічі і спотворила зміст його слів.

"При тому, що ми залишаємося на своїй позиції, що Крим є частиною України і повинен бути повернений, він не повинен стати перешкодою на шляху рішення, яке покладе кінець війні на Сході на справедливій основі", – пояснив свою позицію Пінчук.

Конфлікт з Коломойським

З Ігорем Коломойським у Віктора Пінчука виник запеклий і тривалий конфлікт. Він почався в 2003 році, коли афільована з Пінчуком компанія викупила контрольний пакет акцій найбільшого в Європі Нікопольського феросплавного заводу за 80 млн доларів. Група "Приват" Коломойського і Геннадія Боголюбова вимагала реприватизації і намагалася взяти контроль над підприємством у свої руки.

Наступний виток протистояння між олігархами почався через розділ держкомпанії "Укррудпром", яка володіла більшістю гірничо-збагачувальних комбінатів. Одну з її частин – Криворізький залізорудний комбінат (КЗРК), "приватівці" викупили нібито в інтересах Пінчука майже за 130 млн доларів. Однак після Помаранчевої революції Коломойський відмовився віддавати КЗРК.

У 2006 році між олігархами було укладено угоду про створення феросплавного холдингу. Договір нібито був написаний на серветці в одному з віденських кафе. За інформацією видання "Дзеркало тижня", сторони настільки не довіряли одна одній, що залучили в якості контролерів росіян з групи "Лужники" – Михайла Воєводіна, Олександра Бабакова і Михайла Спектора. За результатами спільної діяльності Пінчук заявив, що недоотримав дивідендів на 0,5 млрд доларів, і пішов до Лондонського арбітражу.

Другий позов до Високого суду Лондона стосувався 2 млрд доларів вартості акцій і прибутку Криворізького залізорудного комбінату. У 2016 році сторони уклали мирову угоду. З документів Paradise Papers слідує, що Коломойський і Боголюбов передали Пінчуку в якості компенсації дві будівлі в центрі британської столиці: офісний центр та комплекс Grand Buildings.

Статки

Перший мільйон заробив у 1992 році.

Один із семи українців в рейтингу найбагатших людей світу. Його міжнародна інвестиційно-консалтингова група EastOne складається з понад 20 бізнесів та проєктів як в Україні, так і за кордоном.

Влітку 2006-го в рейтингу журналу Кореспондент він зайняв другу позицію після Ріната Ахметова, експерти оцінили його статки в 3,7 млрд грн.

У березні 2007-го експерти журналу “Фокус” нарахували у Пінчука активів на 4,4 млрд доларів. А вже через рік це ж видання поставило його на традиційну другу позицію зі статками 10,5 млрд доларів.

У 2008 році він став, за версією журналу Forbes, найбагатшим українцем, обійшовши Ахметова.

19 лютого 2013 Віктор Пінчук узяв зобов'язання інвестувати половину чи більше своїх статків за життя і після нього в благодійні проекти, приєднавшись до Giving Pledge (Клятва дарування) – філантропічної ініціативи, заснованої Білом Гейтсом і Уорреном Баффетом у 2010 році.

Також у 2013 році посів 6-е місце в рейтингу найбагатших людей України зі статками 2,150 млрд доларів.

У 2016 році увійшов до п'ятірки найбагатших українців зі статком 1,2 млрд. У 2017 році в щорічному рейтингу сайту Forbes посів шосте місце з 1,1 млрд.

У 2024 році Віктор Пінчук посів 1623 місце у списку Forbes. Cтатки власника групи “Інтерпайп” за рік скоротилися на 100 млн доларів – до 2 млрд доларів.

Також відомо, що "Інтерпайп" з 2012 року не показує своєї фінансової звітності. Однак ця компанія входить в десятку найбільших світових виробників сталевих труб і займає третю позицію з продажу коліс для залізничних вагонів.