"Можна вимагати відповідей, але не можна робити армію мішенню політичних конфліктів" - Олена Васильченко, керівниця Дніпропетровського обласного осередку ГО "Захист Держави"

Напередодні Дня пам’яті Захисників України особливо важливо говорити не лише про тих, хто загинув, захищаючи країну, а й про ставлення суспільства до військових загалом. Підтримка армії - це не тільки допомога на фронті чи державні гарантії. Це також повага до людей, які взяли на себе відповідальність за безпеку країни.

Дніпропетровський обласний осередок ГО "Захист Держави" працює з військовими, ветеранами та їхніми родинами, надає первинну правову допомогу та реалізує соціальні й ветеранські проєкти.

Про те, чому суспільна дискусія про армію має залишатися відповідальною, де проходить межа між критикою та образою і що сьогодні потрібно захисникам після повернення з фронту, ми поговорили з керівницею осередку Оленою Васильченко.

Підтримка військових - це також про ставлення суспільства

Олено, чому сьогодні так важливо говорити саме про ставлення суспільства до військових?

Тому що військові — це частина нашого суспільства. Це наші рідні, друзі, колеги, сусіди. Люди, які взяли на себе те, без чого держава просто не могла б вистояти.

Ми звикли говорити про підтримку армії через допомогу, техніку, кошти, волонтерство. Але є ще одна важлива складова — те, як ми говоримо про тих, хто воює. Повага не може залежати від того, подобається нам конкретне рішення, посада чи людина. Якщо військовий виконує свою роботу, суспільство має залишатися відповідальним у своїй оцінці.

Особливо зараз, коли будь-який внутрішній конфлікт дуже швидко стає частиною інформаційної війни.

Критика — так, приниження — ні

А де, на вашу думку, проходить межа між критикою та неприйнятною поведінкою?

Критика влади — нормальна. Вимога пояснень, громадський контроль, протести, розслідування — усе це право громадян. І ми його не заперечуємо.

"Захист Держави" сама організовувала і підтримувала публічні акції, коли йшлося про корупцію чи зловживання чиновників. Тому наша позиція точно не про те, що людям потрібно мовчати.

Питання в іншому: проти кого спрямована ця критика. Можна вимагати відповіді від влади, але не можна переносити політичний конфлікт на армію і принижувати військових. Особливо тих, хто сьогодні або вчора виконував бойові завдання.

У кожної проблеми має бути спосіб її вирішення

Чому, на вашу думку, публічні образи не можуть бути формою громадянського протесту?

Тому що образа нічого не вирішує. Якщо є питання до кадрового рішення — його потрібно обговорювати, вимагати пояснень, використовувати передбачені законом механізми. Якщо є підозра у злочині — мають працювати правоохоронні органи і суд.

Публічне приниження не замінює жодного з цих механізмів. Воно не встановлює фактів, не проводить розслідування і не ухвалює рішення. Натомість воно б’є по довірі до армії.

І важливо пам’ятати: коли образа спрямована на одну людину, її чують не лише ця людина та її опоненти. Її чують військові, які з нею служать, її підлеглі, побратими, їхні родини.

Замовчувати проблеми — теж не вихід

Чи не може така позиція призвести до того, що проблеми у війську просто замовчуватимуть?

Ні. Навпаки. Якщо є проблема, про неї потрібно говорити. Якщо є порушення — їх потрібно розслідувати. Якщо вина доведена — людина має відповідати за законом.

Ми не захищаємо жодних порушень і не говоримо про недоторканність військових. Йдеться про інше: вимога розслідування і публічна образа — це різні речі.

Перша може привести до встановлення правди та відповідальності. Друга лише підсилює конфлікт і не дає відповіді ні постраждалим, ні суспільству.

Політична ситуація не повинна стирати пам’ять

Чому для вас важливо говорити про це саме напередодні Дня пам’яті захисників України?

Тому що пам’ять — це не лише згадати загиблих у визначену дату. Це ще й наше ставлення до тих, хто воював і продовжує воювати.

Ми не повинні дозволяти політичній кон’юнктурі переписувати ставлення до людей. Те, що військовий зробив для країни вчора, не перестає бути важливим через сьогоднішні суперечки.

Ми можемо по-різному оцінювати рішення командування, влади чи окремих посадовців. Але це не означає, що потрібно перекреслювати бойовий шлях людини або принижувати її.

Пам’ять має бути довшою за політичний конфлікт.

Ви говорите про повагу до військових не лише як про суспільний принцип. Як це проявляється у щоденній роботі осередку

Насамперед у конкретній допомозі. Ми працюємо з військовими, ветеранами, їхніми родинами, внутрішньо переміщеними людьми та тими, хто постраждав від війни. Один із важливих напрямів — первинна правова допомога, коли людині потрібно розібратися з документами, виплатами, пільгами чи іншими правовими питаннями.

Але не менш важливо допомогти людині повернутися до активного життя після фронту. Тому ми проводимо спортивні, освітні, соціальні та ветеранські заходи, створюємо можливості для спілкування, підтримуємо ініціативи самих ветеранів.

Ми працюємо з партнерами, волонтерами, іншими громадськими організаціями, органами місцевої влади. Бо ветеранська політика не може бути відповідальністю лише однієї структури. Це спільна робота.

Повернення з війни — це теж шлях

Що найчастіше потрібно ветеранам після повернення?

У кожного своя ситуація. Комусь потрібна юридична консультація, комусь — допомога з працевлаштуванням, комусь хочеться спробувати власну справу. А іноді людині просто необхідне середовище, у якому її розуміють.

Саме тому ми не хочемо обмежуватися одним форматом допомоги. Важливо, щоб ветеран міг отримати підтримку на різних етапах — від вирішення конкретної юридичної проблеми до пошуку нових можливостей для себе.

Мені здається, наше завдання — не робити щось замість людини, а допомогти їй знову відчути власну спроможність. Показати, що після фронту життя не закінчується і що в ньому є місце для нових цілей.

Що, на вашу думку, суспільство може робити вже зараз?

Найперше — не бути байдужим. Підтримувати військових і ветеранів не лише тоді, коли це зручно або коли про це говорять усі.

І ще — відповідальніше ставитися до власних слів. Ми живемо в умовах війни, де кожна внутрішня суперечка може бути використана ворогом. Це не означає, що потрібно відмовитися від критики. Це означає, що критика має бути спрямована на вирішення проблеми, а не на приниження людини.

Можна ставити складні питання. Можна вимагати відповідей. Можна протестувати. Але не можна робити армію майданчиком для політичних розбірок.

День пам’яті — це про відповідальність

Яким би ви хотіли бачити ставлення до Захисників у суспільстві?

Таким, у якому пам’ять не обмежується словами, а повага не залежить від політичної ситуації.

Ми маємо пам’ятати загиблих, підтримувати тих, хто продовжує воювати, допомагати ветеранам повертатися до цивільного життя і не залишати їх сам на сам із проблемами.

І водночас — берегти те, за що вони воюють. Сильну державу неможливо побудувати без сильної армії, але сильна армія — це не лише зброя та техніка. Це люди. І ставлення до цих людей теж є частиною нашої оборони.

Тому напередодні Дня пам’яті Захисників України хочеться сказати дуже просту річ: ми можемо мати різні погляди, сперечатися, вимагати відповідальності й змін. Але повага до тих, хто захищає країну, має залишатися спільною для всіх.