Мер Павлограда Вершина: "Робимо все, щоб навіть під час війни мешканці міста жили по-людські"

На сьогоднішній день Павлоград є стратегічно важливим логістичним хабом для Дніпропетровщини, транзитним центром для ВПО і водночас містом, яке періодично переживає ворожі обстріли. Попри всі проблеми, Павлоград знаходить можливість ефективно вирішувати комунальні проблеми, створювати належні умови для життя людей і навіть модернізувати систему опалення і ремонтувати дороги. Про проблеми і перспективи столиці Західного Донбасу ми поспілкувалися з міським головою Анатолієм Вершиною.

- Нещодавно ви підбивали підсумки роботи за перше півріччя. Наведені вами цифри і дані свідчать, що попри війну місто живе і розвивається. За рахунок чого місцева влада знаходить ресурси для підтримки життєдіяльності Павлограда? Чи всім ви задоволені за підсумками роботи в першому півріччі?

- Що стосується задоволення, то вирішити всі проблеми, особливо в воєнний час складно. Звісно хотілося б більше і краще. У першу чергу, робота органів місцевого самоврядування спрямована на забезпечення життєдіяльності міста. Хотілося б, щоб ще краще працювала медицина, щоб освітяни мали можливість навчати дітей в оффлайн режимі, а для цього треба добудувати укриття в школах.

Хотілося б, щоб і житлово-комунальне господарство краще працювало - система водозабезпечення.

Однак на сьогоднішній день є основний фактор – війна. Другий фактор – кошти.

Павлоград завжди був індустріально-промислово розвиненим містом, і на сьогоднішній день попри війну всі підприємства в місті працюють. Я часто людям пояснюю, що бюджет міста – це як бюджет сім'ї. От скільки заробили, стільки й витратили.

Скільки люди сплачують податків, стільки і використовуємо за необхідністю. І можу впевнено сказати, що сьогодні Павлоград – самодостатнє місто.

- Які підприємства зараз є містоутворюючими і найбільше наповнюють бюджет?

- Основне підприємство зараз - це "Павлоградвугілля” компанії ДТЕК. На жаль, шахтарі, які живуть у Павлограді, не сплачують тут ПДФО, і це є дуже великою проблемою.

Але це вже проблема законодавства, а не "Павлоградвугілля". У законодавстві має бути прописано, що кожен громадянин має сплачувати податки в тому населеному пункті або регіоні, де живе, і це природньо, бо податки на доходи фізичних осіб йдуть на утримання соціальної інфраструктури.

У нас в місті проживає приблизно 8 тисяч шахтарів, але вони сплачують податки до інших громад - Вербської, Троїцької, Богданівської, де розташоване їхнє підприємство. Це близько 300 мільйонів гривень, тобто майже до 30% місцевого бюджету.

Проте інші підприємства "Павлоградвугілля", які розташовані на адміністративній території Павлограда, сплачують податки до бюджету нашого міста, і такі надходження складають десь приблизно 17% від загального бюджету.

Це немало, але можна було б більше і завдяки цьому вирішували б набагато більше проблем. Місто працює, ми намагаємось надавати всі умови для того, щоб і бізнес також працював.

Багато хто критикував МАФи, але вони себе проявили на початку війни, коли був колапс в великих маркетах, які практично призупинили свою роботу. А малий бізнес працював, знаходив можливості постачання товарів, продуктів і т.і.

І такий бізнес сплачує понад 3 мільйони гривень до бюджету, а також за електроенергію, за інші послуги, надає робочі місця. У кожному МАФі працюють наймані робітники, вони отримують заробітні плати і сплачують податки.

Гривня з чого складається? З копійки. Копійка до копійки. А якщо немає однієї, то вже гривні не буде. Тому ми максимально створюємо комфортні умови для бізнесу і різних підприємств. Не створюємо якихось бюрократичних перепонів, а робимо все для того, щоб люди, розвиваючи бізнес, отримували землю.

Ми розробили програму фінансування молодіжного підприємництва та гранти. Міжнародники вже побачили, що у нас є така програма та долучилися. Нещодавно відбувся конкурс, де переможці отримали по 5 тисяч доларів на свої проєкти. Разом із нашою командою органів місцевого самоврядування та іншими організаціями працюємо над додатковим залученням коштів і ресурсів до місцевого бюджету.

Ми порахували, що за перше півріччя додатково залучено до місцевого бюджету 800 мільйонів гривень. Якщо річний бюджет міста складає 1 мільярд 320 мільйонів, то 800 мільйонів гривень - це практично 70 відсотків. І це завдяки тому, що ми співпрацюємо з нашими партнерами – з Німеччиною, Польщею, Чехією.

Отримуємо допомогу не тільки фінансами. А тим, що потрібно для інфорасруктури. Труби для водозабезпечення, різні частотники, розроблення проектів, теплозабезпечення. Наприклад, ми отримуємо модульні котельні. Минулого року 3, цього року - 3. Вартість тільки трьох складає понад 120 мільйонів гривень.

Якби нам треба було витрачати свої кошти, то їх не вистачило б, тому що є інші проблеми.

Різницю в тарифах і на воду, і на тепло - компенсуємо з місцевого бюджету. Додатково залучаються кошти і на водозабір - з державного бюджету.

Допомагає нам досить таки потужно обласна адміністрація, обласна рада, голова обласної адміністрації Сергій Петрович Лисак, також в постійному контакті з обласною радою, з головою Миколою Васильовичем Лукашуком. І в комплексі ми отримуємо оцей масштабний результат, завдяки якому місто живе і розвивається.

- Головне надбання міста – це люди. Ми знаємо, що під час війни багато хто залишив Україну. У той же час Павлоград – це великий хаб для переселенців та евакуйованих осіб. Яка зараз демографічна ситуація в місті?

- Ми не можемо точно порахувати, скільки виїхало павлоградців, адже, виїжджаючи в інші країни, не всі виписувались з міста. Приблизно це до 10-15 тисяч осіб. Ми підраховуємо завдяки дітям та членам їхніх родин. Є ті, хто вже переїхав назавжди. Є і такі, хто можливо ще повернеться, коли закінчиться війна. Тому що там, по-перше, нас точно ніхто не чекає, а по-друге, всі, хто побував за кордоном, приїздять додому і кажуть - в Україні краще.

Втрати населення у нас компенсувалися за рахунок вимушених переселенців. Тільки офіційно зареєстрованих у нас 21 тисяча. Але я думаю, що їх набагато більше. Навіть коли вийдеш, пройдеш містом, то бачиш, наскільки збільшилась кількість людей. Тому можна сказати, що населення міста стало навіть більше, ніж до початку повномасштабного вторгнення.

Коли закінчиться війна, а вона обов'язково закінчиться перемогою, я вірю в це, думаю, що дуже багато залишиться людей безпосередньо в нашому місті. Це жителі регіонів Донецької області, Луганської, тому що вони ментально хочуть бути тут, це їхній регіон.

- У багатьох громадах через відтік людей спостерігається кадрова криза. Як з цим у Павлограді? Чи закриті вакансії у структурах міськради та комунальних підприємствах?

- У нас така ж сама ситуація, як і в інших регіонах, за виключенням, можливо, більш західніших областей, тому що там трішки краще.

Немає, напевно, такого підприємства будь-якої форми власності, де б були повністю укомплектовані посади. І в бюджетних закладах, і в медицині, і в освіті, і в культурі, і в спорті, і в комунальних підприємствах. Особливо не вистачає чоловіків. Багато призвані на захист України, а замінити більш чоловічу роботу жінками не так просто. Ми бачимо, що зараз жінки перенавчаються, але це не так легко, тому залишається багато вакантних посад, в тому числі і в закладах комунальної інфраструктури і в соціальній сфері.

- З самого початку війни Павлоград під постійними обстрілами, а останнім часом ворог посилив атаки на місто. Чи вистачає коштів на ліквідацію наслідків обстрілів і чи надається допомога обласною чи центральною владою для цього?

- Ми виділяємо на це із місцевого бюджету достатньо коштів. Зараз основне навантаження бере на себе державна програма "єВідновлення". Але на початку війни цієї системи не було.

Без підтримки обласної адміністрації та обласної ради не обходимося, адже Павлоград, як і всі регіони, платить податки в обласний бюджет. Ми періодично звертаємося за допомогою до голови обласної адміністрації, до обласної ради, і нам допомагають. На сьогоднішній день всі питання закриваємо. Так, хотілося б якомога скоріше, але, на жаль, є інші проблеми.

Ми розділяємо питання. Якщо це стосується багатоповерхівок, то допомагаємо з місцевого бюджету ремонтувати покрівлю, під'їзди, а якщо пошкоджені там сильно квартири, як було на "Палмаші" у 22-му будинку, то ми беремо і в капітальний ремонт пошкоджене житло, в тому числі за рахунок місцевого або обласного бюджету.

Для того щоб виділити кошти та розробити проекти, треба пройти відповідну процедуру, і на це треба іноді навіть декілька місяців, ми від цього не відступимо. Але на прикладі того ж "Палмашу" ми пересвідчилися, що проблема не тільки в коштах. Не вистачає підприємств для виконання робіт, немає людей. До війни їх було багато. Зараз ми оголошуємо тендери, заключаємо договори, і, на жаль, бувають такі моменти, що і не виходять на тендери. Але ми питання вирішимо.

На "Палмаші" вже зроблено майже всі покрівлі, за виключенням одного будинка, який найбільше постраждав в результаті прильоту.

- А що до п'ятиповерхового будинку на вулиці Шкільна, там де ракета пробила дах будинку і залишилася на балконі?

- Порівняно з тими масштабами, які на "Палмаші", це не велика проблема. Є громадська організація, яка погодилася за рахунок власних коштів, не залучаючи взагалі бюджет, виконати ці роботи. Якщо вони зроблять це, ми назвемо цю організацію і подякуємо їм за роботу. Якщо ні, проект там розробляється.

- Ще багатьох цікавить доля зруйнованого Палацу культури. Чи є шанс на відновлення і взагалі які плани міста щодо цього?

- Немає шансів відбудувати. Є заключення експертизи, що він не підлягає відновленню, на тому місці треба будувати заново. А це нові технології та нові методи будівництва. Тому шансів на збереження самого кращого в місті Палацу культури немає.

Тому розроблений проєкт з демонтажу, але як і по всіх таких об'єктах, відкрито кримінальне провадження, триває розслідування. Коли нам правоохоронні органи скажуть, що можна, тоді ми виконаємо ці роботи. Звісно не одразу, тому що вартість демонтажу цієї будівлі не менше 20 млн грн. Тому я вважаю, що це на сьогоднішній день не на часі, у нас немає таких можливостей, є більш критичні моменти, де треба працювати і виділяти кошти. Усьому свій час.

- Повернемось до бюджету міста. Чи вистачає його для закриття всіх потреб загалом?

- Ні, не вистачає. Бюджет міста формується за принципом закриття перш за все захищених статей - заробітні плати, податки, а все інше за залишковим принципом.

У тому числі на комунальні підприємства та заклади соціальної інфраструктури. Я б хотів би, щоб вони мали більше можливостей. Ми зараз залучаємо додаткові грантові кошти на створення умов в усіх освітянських закладах, закладах охорони здоров'я, але цього недостатньо, щоб зробити їх ще кращими.

Впливає й інфляція. Бюджет міста 2025 року 1 мільярд 320 мільйонів. Ми порахуємо вже після закінчення року. І тоді будемо розуміти, скільки у нас з перевиконанням. Можливо, десь під півтора мільярди буде.

Але на вирішення проблем потрібно значно більше. Ми розробили проєкт капітального ремонту мосту на селище ім.18 вересня. Вартість складає 1 мільярд 40 мільйонів гривень. Так, хотілося б цей міст відремонтувати, і є вже дуже багато скарг, тому що вже пішов процес руйнування, а поточний ремонт тут вже не допоможе.

Проект ми розмістили в системі Dream - це наша державна система, і шукаємо донорів, починаючи з державного бюджету і закінчуючи якимось грантовими. Можливо залучимо кредитні лінії під гарантії держави. Ми займаємося і цим питанням, обов'язково вирішимо.

Бачимо і стан доріг. Ми їх утримуємо, але багато критиків кажуть, що не треба дороги робити, треба все віддавати на ЗСУ.

По-перше, треба, щоб працювала економіка. Якщо не будуть працювати підприємства і установи, організації, ніхто не буде сплачувати в бюджет, то звідки взяти тоді для того, щоб дати ЗСУ? Тому економіка повинна працювати.

По-друге, коли цього року мала ямка, якщо її не залатати, вона через рік буде величезна, і треба буде набагато більше коштів. Тим більш, що наше місто - транзитне. Дуже багато сьогодні транспорту і екстреної допомоги, якій треба проїхати без затримки. Ми максимально утримуємо дороги, цьогоріч виділили 42 мільйони гривень. Щось додамо, але цього далеко не достатньо, порівняно з прикладом капітального ремонту мосту.

- А яка ситуація в місті з укриттями?

- Фонд захисних споруд налічує у нас 31 сховище, 42 найпростіше укриття. Найпростіше укриття – це створені на базі підвальних приміщень.

Для укриття населення можуть використовувати із 31 сховища лише 6, тому що інші перебувають на території підприємств. Незрозуміло як воно будувалося за радянських часів. Дехто критикує, що відсутні укриття. Серед критиків навіть ті, які займали керівні посади за радянськихі часів і повинні ще тоді були зробити це. Ми постали перед фактом війни що маємо те, що маємо. Створити терміново не вийде, тому що два основні чинники – це фінанси і час.

Час - він витрачається на розроблення проєктів, виділення земельних ділянок. Це ж не просто прийшов, викопав все і забетонував.

Друге питання – це фінанси, і це основне питання. Зараз ми створюємо укриття в 9-й школі, от вартість такого укриття майже 110 мільйонів гривень. Це приблизно для 400 дітей.

Для того, щоб створити такі умови для всіх жителів міста, треба побудувати десь 60 таких укриттів, не менше.

Ситуація складна, і я вдячний головам ОСББ, що вони долучилися і створюють у себе умови для укриття в підвальних приміщеннях. Те ж саме ми робимо і на базі наших закладів соціальної інфраструктури, дитячих садків, шкіл - там, де можна зробити, але є багато таких приміщень, в яких немає підвальних приміщень взагалі.

Якщо брати 9-ту школу, ми ж хотіли зробити на базі підвального приміщення, так як і у виконкомі. Підвальне приміщення там є, але висота його приблизно метр, тобто це треба всередині поглиблювати. А для того, щоб це зробити, треба закріпити фундаменти спочатку. Нібито і розробили проєкти, почали робити, але почала будівля тріскатись, тому відмовились і розробили інший проєкт, і на сьогоднішній день будуємо там.

Так от, цікава ситуація, що коли почали рити котлован, то насипного грунту там, де місце дев'ятої школи, не менше п'яти метрів. Тобто збудована школа на насипному грунті. Раніше так будували, і зараз іноді так будують. А нам багато розказували, що у ті часи будували капітально. Не капітально, далеко не капітально

Чи взяти пологовий будинок. Там стан такий, що незрозуміло, як його взагалі будували. Перша школа. Коли ми створювали в підвальному приміщенні укриття, по документах там ще повинно бути два блока в землі, а їх немає.

Загалом концепцію розвитку укриттів і бомбосховищ ми розробляємо зараз, тому що треба відводити землю, є відносно неї відповідні нормативи. Треба створювати укриття, звісно, що не на вигоні якомусь, тому що людям треба час для того, щоб дійти, добігти до цього укриття. На жаль навіть у нас є приклади, коли людина вибігла з квартири і намагалась добігти в укриття, і загинула.

Тому укриття повинні бути максимально наближені до місць концентрації проживання людей – наприклад, можна було б використовуватися території наших шкільних та позашкільних закладів. Але для цього треба зміни в законодавстві. Ми наскільки змогли створити цю систему – створили найпростіші укриття практично в усіх навчальних закладах. Дали можливість дітям хоча б по змінах навчатися.

Ми над цим питанням продовжуємо працювати. Залучаємо обласні та державні кошти.

- Крім безпеки, людей ще дуже цікавлять комунальні питання. Наприклад, вода, адже ситуація з водопроводом "Дніпро-Західний Донбас" вже давно критична. Чи є якісь зрушення в цьому питанні? І чи є у місті запасні варіанти вирішення проблем?

- Відключення води не буде завдяки тому, що місто Павлоград, практично не маючи заборгованості, крім поточної, долучилося до фінансування і вирішення питання, щоб не відключали "Дніпро-Західний Донбас" від електроенергії. "ДЗД" постачає воду на наші міста - Синельникове, Павлоград, Тернівка, Шахтарське. Крім того, є ще деякі сільські населені пункти. Ми максимум зробили, і я дякую сьогодні нашим депутатам минулого скликання і цього скликання за розуміння і підтримку.

Коли я прийшов міським головою, заборгованість була дуже велика перед "ДЗД", а за ці роки ми все зробили, щоб цю заборгованість ліквідувати взагалі.

На жаль, є дві проблеми. Перша – це стан "ДЗД" в цілому, тому що понад 40 років йому ніхто не приділяв увагу, і воно є державним підприємством. Обласна рада і готова була б фінансувати його, ремонтувати, утримувати, але юридично вони не можуть цього зробити. А держава, маючи у власності це підприємство, не приділяла уваги.

На сьогоднішній день є рішення і Кабміну, і Верховної Ради про передачу в обласну власність цього підприємства. Проте там не все так просто через велику заборгованість, з якою обласна рада не погоджується – 700 млн грн.

У питанні забезпечення Павлограда водою зроблено дуже багато. Скільки билися, щоб Павлоградський водозабір, який був у власності компанії ДТЕК, взяти в комунальну власність? Я це зробив.

Я дякую акціонерам компанії, керівництву "Павлоградвугілля". Особливо Сергію Вороніну за те, що він лобіював у себе в компанії це питання, розуміючи, що він є також жителем нашої громади. Завдяки цьому ми забрали в комунальну власність водозабір ще 4 роки тому і поступово-поступово розвиваємо. Це не так просто, тому що ще в 90-ті роки все практично було розкрадено і знищено.

Знищена сама система водозабору. А сьогодні працює три свердловини, за підтримки голови обласної адміністрації з державного бюджету на виконання неоюхідних робіт з розвитку. З державного бюджету виділено майже 200 мільйонів гривень на цей водозабір, і з місцевого бюджету ми також виділяємо 53 мільйони гривень в цьому році.

Також ми забрали до комунальної власності Гніздківський водозабір, як ми його називали, Хіммашовський водозабір. Там також можна до трьох тисяч кубометрів води качати на добу. Місто споживає, в середньому, влітку десь до 12 тисяч кубів води, взимку від 8 до 9. Реалізувавши всі ці проекти, нам буде достатньо води для того, щоб забезпечити населення в кризових ситуаціях.

Відмовлятися від води Західно-Донбаської не треба. Навіть не тому, що вона дорожча. Собівартість води, яку ми добуваємо із свердловин, виходе дешевою, але це чиста вода, яка не потребує навіть доочищення та знезараження. Вона готова вода для споживання. Можна брати і просто пити, бо вона чиста. ЇЇ не можна брати і використовувати, як технічну воду. Ми маємо думати і за наших дітей.

Питна вода в цілому світі стає дуже цінною, тому її треба використовувати, саме як питну. Як тільки забере обласна рада на баланс ДЗД", і воно буде комунальним підприємством, там пройдуть капітальні ремонти, модернізація цього водоводу. Такі наміри є.

Технічно там дуже великі втрати - перш за все, за рахунок вартості енергоносіїв, втрати води, тому воно нині збиткове. Коли проведуть модернізацію, я впевнений, що воно буде працювати ефективно.

Друга проблема нашого комунального господарства – тарифна політика. Заморожене підвищення тарифів, у тому числі на воду.

Ми вимушені з місцевого бюджету дотувати приблизно 4 млн грн на місяць, щоб покрити різницю в тарифах. Добре це чи погано? Ну, я вважаю, що погано. Тому що, у кого зарплати нормальні, їм не потрібен дешевий тариф. Треба допомагати тим людям, які потребують цієї допомоги, і ми готові це робити, а не витрачати бюджет на цю компенсацію різниці в тарифах.

Якщо порахувати за всі роки незалежності, скільки ми витратили з місцевого бюджету на компенсацію, на різницю в тарифах, вже золоті труби можна поставити на водопровід.

Коли ми йдемо і купуємо пачку цигарок, я поцікавився, самі дешеві цигарки - 120 гривень. І люди вважають нормальним витрачати такі гроші на день, а 39 гривень віддати за куб води, а це тисячу літрів, з яких можна налити десять тисяч чашечок кави – то вже чомусь дорого.

Тарифна політика, я вважаю, дуже впливає на ситуацію. Ті 100 мільйонів гривень на рік, які ми витрачаєм на фінансову підтримку, краще б ми вклали в модернізацію системи водозабезпечення.

Бо зношеність труб в цілому не менше 80%, вони брудні, забиті і втрати води дуже великі. В цьому напрямку дуже багато зроблено у місті, а коли війна вже закінчиться, ми над цим питанням будемо працювати інтенсивніше.

- Чи великі борги у жителів Павлограда за комуналку, не тільки за воду? І чи обґрунтовані, на вашу думку, економічно зараз тарифи у місті на інші послуги?

- Тарифи економічно не обгрунтовані. Водоканал не заборгував за покупну воду, а жителі міста заборгували уже за спожиту воду 108 мільйонів гривень.

По теплоенерго - заборгованість за тепло приблизно десь під 500 мільйонів. Це дуже великі борги.

По світлу немає заборгованості. Це і не наше питання, тому що енергопостачальні компанії приватні.Там працює система рубільника. Не заплатив – відключили.

На жаль, система водопостачання та теплопостачання, вона створена ще за радянських часів так, що навіть технічно, я вже не кажу юридично, складно відключити боржників. Якщо брати багатоповерховий будинок, 60 квартир, де 2-3 чи 10 мають заборгованість, то як їх відключити? Технічно це зробити неможливо. Відключити можна повністю весь будинок, але там проживає 80% людей, які добросовісно сплачують.

Але достатньо цих 20% для того, щоб комунальні підприємства тягнути вниз з економічної точки зору.

- А як місто готується до нового опалювального сезону і які з цим є проблеми зараз?

- Пробем як таких немає. Місто готується, розроблені плани, ми чітко розуміли, що нам треба в цьому році зробити, де модернізувати. Готовність вже майже під 50%. Це не означає, що тільки система теплопостачання. Це система всіх закладів, багатоповерхових будинків, мереж водопостачання, теплопостачання, утеплення, заміна обладнання в наших котельнях. Я вже казав, що завдяки GIZ німецька організація нам профінансувала 120 млн грн на ці ж котельні.

Три модульні котельні, які ми привезли і встановили. Там менші витрати енергоносіїв майже на 50%. Тобто собівартість таким чином знижено. Це завдяки ініціативі директора комунального підприємства."Павлоградтеплоенерго" Петра Ковальчука, тому що він грамотний спеціаліст, він знає, що треба робити, і ми як органи місцевого самоврядування в цьому йому допомагаємо. Завдяки тому, що вони проводять заходи з енергосбереженням в цілому на підприємстві, майже виходить компенсувати оту різницю в тарифі.

Багато зроблено і в наших закладах освіти, де є автономні котельні, що школи і лікарні опалюють. Лікарні, до речі, всі. Я поставив задачу ще років 8 тому, щоб всі лікарні перейшли на автономне опалення, тому що вони були залежні. Були часи, коли поки не сплатить населення за теплоенергію, відповідну цифру за газ, не давали ліміти, котельні не вмикалися. І мерзнули всі абсолютно. Я розумію, в квартирі можна ще створити якийсь комфорт, а от в лікарнях і в школах практично неможливо.

Тому першу чергу я поставив задачу – лікарні. Зараз вони всі у нас в автономному режимі. Холодно – вмикають тепло, жарко – вимикають.

Щодо теплозабезпечення міста, ми зараз розробляємо проєкт, відвели землю на ПЗТО (Павлоградський завод техноогічного обладнання) і розробляємо проєкт будівництва нової котельні замість котельні, яка знаходиться на території Павлоградскього механічного заводу. Та котельня забезпечувала теплом повністю і полігон-мікрорайон, і ПЗТО-мікрорайон, і підприємства, і установи, і житлові будинки, котельня з потужністю 100 МВт, вона використовується на сьогоднішній день до 20 МВт, не більше.

Тобто неефективне, не раціональне на сьогоднішній день її використання. Тим більш, що вона знаходиться на території підприємства. Є труднощі з тим, щоб коли аварія і треба терміново заїхати людям, а вони не можуть заїхати. Це позиція керівництва цього підприємства. Тому ми зараз зробимо все для того, щоб розробити проєкт і побудувати нову економічно обгрунтовану котельню з урахуванням потреб. .

Це дасть економії точно до 70% тільки на енергоносіях. Якщо ми не зробимо це сьогодні, завтра все рівно доведеться робити. Тому ми не чекаємо. Я націлюю працівників на те, щоб ми працювали, не зупиняючись.

- А проблема зі сміттєзвалищем, яке постійно горить? Ми писали, що у вас застосовуються нові методи поводження з відходами. Проблема поступово вирішується?

- Можна звичайно все звалити на мера, але буде інший – ситуація буде такою самою. Це звалище формувалося упродовж 60 років. І воно формувалося не за якимись принципами чи стандартами. Там колись був кар'єр, щось видобували - пісок чи глину. Потім там просто зробили сміттєзвалище. В тій "чаші" взагалі немає жодної ізоляції. Там все йде в землю, ми це споживаємо потім через повітря, через воду. А ті пожежі, які є, вони локалізуються вже постфактум. Воно горить практично постійно, десь там в глибині. Товщина цього звалища на сьогоднішній день понад 30 метрів.

І єдине, що можна зробити - закрити сміттєзвалище взагалі. Закрити повністю, юридично і фізично. Тобто провести через проєкт рекультивацію, створити там повноцінний полігон. Для цього ми відвели додатково 15 га землі. Я дякую і керівнику Багдановської ОТГ Олексію Гріщенку за те, що знайшли змогу нам передати ці 15 га.

Тому що у нас земель вільних на території міста немає, щоб створити полігон. Проекти вже розробляються. Поступово, будемо їх реалізувати, бо це потребуватиме колькох сотень мільйонів гривень. Треба думати, щоб цей полігон був сучасним. Ми все-таки йдемо в Євросоюз, а там є відповідні вимоги. Хочеться нам цього чи не хочеться, все рівно ми повинні будемо робити відповідно до норм і стандартів ЄС.

Там жорсткі умови щодо екології, тому нам треба це буде врахувати. І вартість утилізації треба брати до уваги. Питання фінансів сьогодні стоїть дуже гостро. Якщо повернутися до прикладу з цигарками, то вони коштують 120 гривень. А за місяць треба 49 гривень сплатити за вивіз твердих побутових відходів –– це 1 євро.

Навантаження йде на цю систему. Не зовсім врегульоване питання сплати тими ж вимушеними переселенцями - хто сплачує, а більшість не сплачують взагалі. І сам тариф не відповідає навіть не те що економічно обгрунтованому, навіть логічному. Я був в Канаді, вивчав досвід утилізації однієї тонни сміття. При цьому справді твердих побутових відходів, а не діванів чи унітазів, які люди викидають на смітник. Там вартість утилізації 102 долари на той момент була. Це виключно тверді побутові відходи, які накриваються саркофагом, ставиться відповідне обладнання, звідти забирають газ, поряд стоять теплиці, і цей газ використовуються для обігріву теплиць, а в теплицях вирощують якісь продукти. Тобто там логічно все зроблено, по-людськи. У нас цього немає взагалі.

Навіть платять не всі. Більш-менш багатоповерхові будинки сплачують – понад 90% за вивезення твердих побутових відходів. А в приватному секторі ситуація гірша. Я кожного дня їду на роботу і дивлюся на майданчик для ТБО. Чого тільки туди і не виноситься. Все, абсолютно все з двору несеться, а його ж треба утилізувати. Як? Нема роздільного збору. Це потрібно якось вирішувати. Створити систему і працювати над цим, починаючи з дитячого садка. Тому що, коли дивишся на майданчик, то в тачку завантажили все - і цеглу, і траву, і дерева, і пластик, і пляшки, все згорнули, привезли, висипали під контейнер. Все, вони впоралися.

А у приватному секторі взагалі раніше не розуміли, куди те сміття вивозити. Зазвичай – в ліс. У кращому випадку зібрали, вивезли в контейнери, в багатоповерховий сектор, так назвем його. Там стояли постійно контейнери, викидали туди. Але навіть якщо взяти ще 10 років тому, то сплата за послуги вивезення відходів, я вже не буду казати твердих, тому що в цілому відходів по приватному сектору він навіть не складав 20%. Не сплачували взагалі.

А всі хочуть, щоб було чисто в місті. Ми хочемо цього і сьогодні. І щоб полігон твердих побутових відходів не горів і не створював дискомфорту для нас. Я точну хочу цього більше за всіх, щоб мене не критикували за це, але, на жаль, маємо те, що маємо. І на сьогоднішній день, якщо брати приватний сектор, на сьогоднішній день навіть за тарифу 49 гривень за вивезення твердих побутових відходів сплата складає трішки більше за 60%.

Знову компенсувати з місцевого бюджету? Ми не будемо взагалі розвиватися тоді. Ми не будемо ремонтувати дороги. Це дуже болюче питання. Хоча я не кажу, що нічого не змінюється. Змінюється. І люди змінюються, змінюють своє ставлення. Ліс чситіший став за останні 10 років. Є виключення з правил, хто дозволяє собі викидати сміття у ліс. Ну, це взагалі не люди. Я вважаю особисто, що це не люди. Це якісь вороги суспільства в людській подобі.

Ми бачимо, що наше місто набагато чистіше стало за останні роки. Хто б що не казав. Я був у багатьох містах і в Україні, і за кордоном. А в нашій країні є набагато гірші за чистотою, але є й кращі. Особливо в регіонах Західної України. Чомусь там можуть в приватному секторі мати контейнери, які виставляють відповідно графіку, викочують з двору, а на все інше сміття замовляють машини. Люди за це платять. У нас цього нема.

Повторюся, що привчати до повдження з відходами треба з дитячого садка, тому що доросле покоління дуже складно змінити. Або можна тільки шляхом якогось покарання чи заохоченняі. Ми зараз таку сисему розробляємо. І найближчим часом запропонуємо людям розділяти сміття, яке вони виносять. Америку відкривати не треба, вона відкрита. Є система поводження навіть на території України. І в нашому місті можна створити.

- Скажіть, будь ласка, чи оновлюється парк комунальної техніки в місті? Можливо, отримуєте щось від міжнародних партнерів?

- Парк оновлюється. За останні роки було прийнято майже 40 одиниць комунальної техніки. За рахунок державного бюджету, за рахунок місцевого бюджету. Навіть під час повномасштабного вторгнення, партнери або сусіди, або країни-союзники допомогли.

На сьогоднішній день майже 15 одиниць техніки ми отримали тільки від наших партнерів. Це різна техніка. Починаючи від вишок, які використовуються у "ПавлоградСвітлі", в "Затишному місті" і, закінчуючи мікроавтобусами для соціальних закладів, щоб обслуговувати людей з обмеженими можливостями.

Ну і, в тому числі, тракторна техніка для водоканалу, тепловиків. Є додаткове рішення наших партнерів з регіону Рейн-Крайс-Нойс у Німеччині щодо техніки, але не буду забігати наперед. Я вже декілька разів був там, в місті Нойс, зустрічався з мером, з главою адміністрації цього регіону. Налагодили дружні стосунки, і сьогодні на цьому рівні вирішується дуже багато, тому що вони не тільки самі, але й залучають додатково якісь організації державні або недержавні для допомоги нашій Україні в цілому і нашій громаді зокрема.

- Повернемось до ремонту доріг і мостів у місті. Ми бачимо, що на вулицях латаються ями і робляться тротуари. Що з іншими мостами - наприклад, на вулиці Дніпровській?

- Що стосується наших мостів, то авіадук на Донецьк завдяки тому, що я вирішив питання фінансування, вже капітально відремонтований. Спочатку планували зробити невеликий ремонт, тобто поміняти тільки полотно. А коли прибрали старий асфальт, побачили всередині проблему в цілому. Тому знадобилося додаткове розроблення проєкту. Усі роботи виконані за рахунок державних коштів. Замовником була державна організація "Укртрансенерго". Але нам не важливо. Нам важливий кінцевий результат.

Мости через річку, вони також важливі. Один збудований капітально приблизно в 2012 році. І цей міст відремонтовано. За виключенням ще одного мосту, який ми також розробили проєкт і будемо реалізовувати його за рахунок інших коштів. Це міст, який, як у нас називається Будбаза, бо звідти йде. Це ще старий з радянських часів міст, який потребує також капітального ремонту.

Там також проєкт розроблений і ремонт менш дороговартісний, але там можна також провести капітальний ремонт і можна створити резервний варіант додатково до цього шляхопроводу.

- Допомога ЗСУ зараз пріоритет для всіх громад. Які у місті діють програми?

- Я б розділив допомогу ЗСУ, напевно, на два напрямки, от в мене є інформація в цілому.

З 2022 року по липень 2025 року на виконання заходів міських цільових програм з підтримки військових формувань та інших військових формувань з бюджету Павлоградської міської територіальної громади виділено 132,4 млн грн. З четвертого кварталу 2023 року уряд вилучив з місцевих бюджетів ПДФО, і було сказано, що вони вилучають цей податок і, в принципі, місцеві бюджети більше не будуть вирішувати проблему допомоги Збройним силам.

Але я розумію, що це війна. А на війні багато коштів не буває. Тим більше, що методи, форми війни змінилися. Ми бачимо, як міняються технології, наскільки потрібно фінансування для того, щоб закуповувати новітню техніку, системи забезпечення безпеки, системи враження. Зовсім інше у порівнянні з трирічною давниною. Наші захисники потребують додаткових коштів. Ми бачимо, наскільки і президент, і уряд виділяють коштів дуже багато на це.

З місцевого бюджету ми також підтримуємо. Вже в цьому році ми виділили понад 20 мільйонів гривень на підтримку ЗСУ. Настільки, наскільки ми можемо, ми допомагаємо. І з бюджету, і не з бюджету, і наші волонтери працюють. Окрім цього, ще дуже багато питань ми вирішуємо для наших захисників. Є відповідна соціальна програма. Вона була раніше в спільній програмі соціальної підтримки населення. Сьогодні ми її виділили в окремий напрямок. І я можу проінформувати про те, що у нас є одноразова матеріальна допомога військовослужбовцям, які отримали поранення під час захисту незалежності, суверенітету, територіальної цілісності України.

Розмір цієї допомоги – 20 тисяч. На сьогоднішній день отримали 175 осіб на суму 3,5 млн грн. Щорічна допомога – одноразова матеріальна допомога. Матеріальна допомога на лікування особам з інвалідністю, яке настало внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання. Ми включаємо всіх абсолютно. Вони розбиті на три групи. Перша група – 10 тисяч, друга – 8 тисяч, третя – 6 тисяч. Також 175 осіб отримали допомогу на суму 1 мільйон 222 тисячі гривень.

Одноразова допомога, матеріальна допомога мобілізованим. Це була моя ініціатива. Одноразова допомога 10 тисяч всім, хто був призваний, починаючи з 2014 року. На сьогоднішній день 392 особи отримали 3 мільйона 920 тисяч гривень з місцевого бюджету витрачено. Також щорічна допомога учасникам бойових дій, особам з інвалідністю.

З вересня почнемо нову виплату у тисячу гривень - разову матеріальна допомогу членам родин військових. Матеріальна допомога – це сім'ям загиблих чи померлих військовослужбовців. 100 тисяч на одну родину. 61 член родини, 27 загиблих, загальна сума складає 2 мільйони 595 тисяч.

Щомісячна матеріальна допомога членам сімей загиблих захисників України - 2319 осіб отримали на суму 7 мільйонів 843 тисячі гривень. Раз на рік матеріальна допомога членам сімей загиблих, померлих захисників, загиблих 6 тисяч гривень, виплачено 362 особам на суму 2 мільйона 172 тисячі.

Раз на рік також матеріальна допомога на оздоровлення та відпочинок дітей загиблих по 6 тисяч, 105 дітям виділено ці кошти на суму 630 тисяч гривень. Матеріальна допомога членам сімей загиблих захисників на встановлення пам'ятників. Це також не в багатьох громадах є, 50 тисяч виділяється на кожну родину. Який пам'ятник встановити вони вирішують самі. Головне, щоб вони встановили, бо це цільові кошти. Родини не можуть отримати ці кошти і потратити на щось інше.

Тим захисникам, які загинули, але в них немає рідних, бо є такі хлопці-переселенці, ми також виділяємо ці кошти, але виділяємо комунальному підприємству нашому "Ритуал" і вони встановлюють пам'ятники.

Відшкодування вартості поховання загиблих у нас є така програма - 17 600 гривень. Виділили 340 тисяч 377 гривень з бюджету. Відшкодування витрат в організації та влаштування поминальних обідів також обов'язково на всіх 12 тисяч кожній родині.

Раз на рік матеріальна допомога на оздоровлення та відпочинок дітей зниклих без звісти та полонених військовослужбовців 6 тисяч гривень. Щомісячна матеріальна допомога членам сімей зниклих без звісти за особливих обставин в зоні проведення бойових дій 2300 гривень.

Моя нова ініціатива - одноразова матеріальна допомога у 40 тисяч гривень звільненим з полону. Коли я подивився сюжет, коли був черговий обмін військовополоненими, я запросив інформацію, скільки ж у нас всього таких людей. На той час мені дали цифру 44. Так, є ще державні виплати, з обласного бюджету є виплати, але це житель нашої громади, або жителька, залежатиме від того, чи він, чи вона захисник, чи захисниця.

На сьогоднішній день вже 14 людини звернулися, коли почули про програму. Я скажу точно, що дуже мало таких громад, як Павлоградська, де такі виплати є. Але це позиція і моя, і нашого депутатського корпусу.

Наші захисники заслуговують не тільки матеріальної підтримки, але і моральної. Вони вони герої, вони захищають свою країну. І ми наскільки можемо, настільки морально і матеріально допомагаємо, віддячуємо їм за їхній подвиг, за те, що вони роблять, зробили і робитимуть для нашої країни.

- Чи задоволені ви роботою громадського транспорту міста? Відомо, що скоро буде конкурс перевізників. Які першочергові вимоги ви висуваєте для претендентів?

- Не задоволений, але тут є і суб'єктивні, і об'єктивні причини.

Якщо брати роботу перевізників, то на початок повномасштабного вторгнення більш-менш ситуація була нормальню. Я не скажу, що все було добре, але більш-менш. Були окремі маршрути проблемні - наприклад район Соснівки.

Проблемний, тому що перш за все, перевізник не хоче туди їхати через стан дороги. Вона потребує термінового капітального ремонту. Там треба зробити якісну дорогу, щоб автобуси могли їздити наормально. Плюс маршрут повинен себе окупити. Якщо їде автобус туди, то затрати на паливо, податки, зарплатню мають "відбитися". За рахунок чого? За рахунок того, що їдуть люди, сплачують за проїзд. Але там такий район, що колись їдуть люди, а колись один пасажир в салоні. Яка вигода перевізнику? Зараз це питання загострилося, до мене підходив територіальний депутат з Соснівки, просив якось вирішити питання. Я дав відповідні доручення, щоб провели зустріч з жителями району. Треба знайти оптимальне рішення.

А в цілому ми готуємося до наступного конкурсу. Він буде зовсім по-іншому, будть особливі вимоги до транспортних засобів, до системи роботи. Перевага буде надаватися за декількому критеріями. Перше важливе питання – екологічність транспорту. Це дуже великі плюси будуть одразу ж. Ну і стан обладнання транспортних засобів і вимоги до них будуть більш жорсткими. Тому що на сьогоднішній день в тому договорі, який проводився в 2021 році, не було, припустимо, того питання, що повинні обов'язково обладнані бути автобуси терміналами для безготнікового розрахунку. На сьогоднішній день це необхідність. Зараз люди, напевно, на 80% розраховуються безготніково. І ми не можемо зараз заставити перевізника, тому що в договорі цього не має. Вони пручаються, не хочуть цього робити, тому що це треба йти на додаткові витрати, це треба купити цю систему, обладнати автобуси.

Ну, і, знаєте, ментальність наша. Один водій, він не взмозі проконтролювати всіх абсолютно. Я особисто був в Італії, ми їздили на автобусах, там система мені подобається. Один євро за проїзд, не сплатив - штраф 300 євро. І спеціальна інспекція контролює. Це я вже кажу про перспективу. Це треба, щоб законодавство працювало.

Основна проблема перевізників – це люди. На сьогоднішній день, на жаль, я маю достовірну інформацію, що водіїв практично у перевізників немає. Це дуже складна ситуація. Ставили мені вони це питання. На жаль, я його не можу вирішити.

Вони повинні забронювати людей. Слід подати заявку до комісії при ОВА, яка визначає критичність інфраструктури. А перевізники важлива інфраструктура. Слід займатися цим питанням. Я не знаю, чому вони не подаються, хоча у нас і перевізників-то небагато.

Хоча система визначення інфраструктури, як критичної, постійно змінюється. Пройшло декілька місяців, змінилася. Треба знову перебронювати. За цей період люди випадають з системи загальної.

Повертаючись до конкурсу. До кінця року ми ухвалимо всі умови, затвердимо міською радою, і будемо працювати вже по-новому. Щоб люди мали якісний сервіс.

- Дуже болюча тема для павлоградців – це перейменування міста.Чи Павлоград остаточно вже не намагатиметься перейменувати, чи якісь спроби відбудуться? Тримаєте руку на пульсі?

- Я тримаю руку на пульсі. Дякую за підтримку нашим партнерам, нашим друзям, нардепам. Це Роман Каптєлов, наш депутат-мажоритарник, і Вікторія Гриб, яка тісно була пов'язана до цього в своїй роботі з містом Павлоград.

І сьогодні вона підтримує нас дуже активно. І в цьому плані, і в соціальному партнерстві, і в ніших справах. Вони відіграли найважливішу роль в комунікації з іншими депутатами Верховної Ради у питанні, щоб наше місто не перейменували. Сказати, що не буде ініціаторів, щоб знову внести на перейменування, то я не можу дати гарантії.

За законом не мають права більше ставити це питання на голосування. Але, знову ж таки, все можливо. Буквально півроку тому мовний омбудсмен офіційно ініціював перейменування Павлограду. Він, напевно, навіть в цьому регіоні не був ніколи в своєму житті. Ну приїдьте, запитайте в людей, подивіться, чого люди хочуть. І найголовніше - немає жодних доказів, що це місто названо на честь якогось там царевича. Ми вважаємо і приймали відповідні рішення, що наше місто названо на честь святого апостола Павла. Так, я за декомунізацію, я за дерусифікацію, за деколонізацію, але давайте жити за законом. Надали б хоча б якісь підтверджуючі документи, факти того, що це місто названо так, що суперечить закону про декомунізацію, тоді немає питань. А жодних підтверджуючих документів немає. Ми провели опитування - 83%, а в іншому опитуванні навіть більше 90% павлоградців сказали, що ми хочемо, щоб наше місто називалось на честь святого апостола Павла - Павлоград.

То в чому тоді питання? Ми святкуємо День міста на честь святих апостолів Петра і Павла, трішки воно змістилось - на 29 червня. Нібито все ясно, але я б запропонував тим людям, які ініціюють перейменування - нехай приїдуть в Павлоград, зустрінуться з людьми, поспілкуються, подивляться рішення.

На сьогоднішній день досі у підвишеному стані наш позов в адміністративний суд до Інституту національної пам'яті щодо перейменування. Ми хочемо, щоб суд встановив причину подачі інститутом нашого міста до списку. Нехай у суді нададуть документи, які підтверджують їхню мотивацію.

Подала до суду і наша Громадська рада при виконавчому комітеті. Вони також окремо збиралися, обговорювали це питання, і звернулися до Вищого адміністративного суду. Є два позови, але без зруху вони вже більше ніж пів року. Поки що нас туди не долучали, нікого не запрошували.

Ця справа прийнята до розгляду, але поки що вона не розглядається.

- Розкажіть про долю сталінського танку, який демонтували і начебто багато хто хотів його купити.

- Насправді ніхто не хотів його купити, жодної юридичної чи фізичної особи не було з пропозицією. Танк сам по собі не являє якогось матеріального інтересу.

Його неможливо взяти і здати на метал. Там особливий сплав, який не приймається навіть на металоприйомні пункти. Тому цей танк з економічної точки зору не представляє цінності.. Єдиний, хто в нас запитував, це Музей історії Збройних Сил України, який знаходиться в місті Полтава.

Вони надали запит, що просимо передати цей танк. Історичної цінності як такової не представляє також. Чому він був встановлений? Бо Котін, конструктор цього танка, нібито родом з Павлограда. Але сама модель нагадує новітній танк рашиської федерації "Армата", який застряг там на Червоній площі десь під час проведення параду. Невдала конструкція. І цей був з розряду невдалих, за моєю інформацією. Їх було випущено більше 40 одиниць. Але музей з Полтави його хотів.

Я виніс це питання на розгляд депутатів, щоб його передали безкоштовно. Проте деякі депутати не підтримали це рішення. Можливо, ми ще повернемось до цього питання, якщо буде ще один запит від цього музею. Поки цей танк зберігається на території комунального підприємства, не будемо називати його, він цілий, збережений. Що з ним буде далі? Вирішим. Він громаді не потрібен. Музей створювати заради нього немає сенсу, він не такий вже цікавий екземпляр, щоб виділяти на нього додаткові площі.

- Павлоград бере участь у програмі "Пліч-О-Пліч". Чи є вже якісь контрактні результати взаємодії з Білою Церквою?

- Я б розділив це питання на матеріальне і моральне. Спілкувалися з містом, їздили туди наші діти, їздили туди наші спортсмени, проводили там змагання. Виконуючий обов'язки міського голови Володимир Вовкатруб сприяв цьому, і це вже є допомога для нас.

Крім того, вони вже передали нам субвенцію у вигляді 2 мільйонів гривень безпосередньо на нашу лікарню інтенсивного лікування, на капітальний ремонт хірургічного відділення. Це є матеріальна допомога.

Зараз прийшло запрошення на вересень приїхати до них на День міста. Запрошують і мене в тому числі, на святкування. Це не широкомасштабні такі заходи, але тим не менше, участь в життєдіяльності громад, вона вже практично налагоджена. Тому навіть оці дружні стосунки, це дуже важливо.

- Тепер таке трохи особисте питання. На початку війни ви передали військовим власну рушницю. Чи відома вам її доля? Вона в ділі?

- Ну, відомо, що вона ціла, нею ще користуються. Але наскільки вона необхідна на сьогоднішній день – не знаю, тому що методи ведення війни змінилися.

Коли я передавав її, це ж не просто якась річ - ручка або ще щось, це офіційно зареєстрована зброя, тому я вимушений був її зняти з себе, з обліку, і перереєструвати. Тобто вона мені, як моя власність, вже не належить. Як сказав Олександр Єрмаков - наш депутат, якому я передавав цю рушницю, він сказав, що так, вона є. Періодично її використвують.

- І наостанок, на чому ви плануєте зосередити свою увагу у роботі у найближчі півроку?

- Основні задачі у нас залишаються – підтримка ЗСУ, підтримка наших захисників, які повертаються з тієї чи іншої причини. Підтримка родин загиблих, зниклих безвісти. Ну і найважливіще – це забезпечення життєдіяльності міста в повному обсязі. Це робота дуже велика, це робота всіх підприємств. Це допомога і нашим жителям міста, які потребують допомоги, які прожили все життя в нашому місті, віддали і час, і здоров'я, і зараз опинилися у скрітній ситуації.

Водозабезпечення, ремонти доріг - це було і буде. Буде влада змінюватися, а ці питання, вони змінюватись не будуть. Вони можуть тільки трансформуватися. Ми зробили там площу, зробили парки, але модернізувати їх можна і потрібно.

Одне із головних питань, щоб у нас була єдність. Не було чвар серед нас, не було якихось конфліктів і непорозумінь, розмов під час війни про якісь вибори, колотнечі у соцмережах.

Взагалі я намагаюсь не заходити в соцмережі, тому що коли починаєш читати цю дурь, яку проявляють іноді деякі люди, просто вражаєшься цинізму, і часто маячні, яку люди пишуть.

Для чого це? Це як в родині: якщо є якесь не порозуміння, не треба перетворювати це на загальнодержавний скандал. Не треба розповсюджувати відверту дезінформацію і створювати в суспільстві якусь напругу.

Зараз всім українцям особливо важливо згуртуватися, об'єднатися для того, щоб вистояти і перемогти. А далі ми якось розберемося самі у власній країні. І все буде Україна. І слава Україні! Героям слава!