Актор і військовослужбовець з Дніпропетровщини Геннадій Василенко: "На війні треба працювати кожну хвилину"

З відомим актором театру та кіно, а нині військовослужбовцем Сил безпілотних систем Геннадієм Василенко, який народився у смт Дніпровське на Дніпропетровщины, ми спілкувались у знаковий для нього день – третю річницю його перебування у лавах ЗСУ. Досить відверто (наскільки це можливо з урахуванням специфіки його служби) поговорили, мотивацію служити у бойовому підрозділі, відношення до медійності під час війни, улюблене кіно і післявоєнні плани.

- Геннадій, три роки тому ви добровільно долучились до лав ЗСУ і потрапили служити у частину у тилу. В принципі ви могли продовжувати залишатись і там, бо, наскільки мені відомо, виконували важливу роботу. Чому все-таки наполягли на переведенні в бойову частину?

- Це рішення у мене визрівало певний час. У 2022 році після проходження підготовки у навчальному центрі, я не мав ніякої уяви куди мене можуть розподілити. Це був червень, і у нас у всіх був такий настрій, що ми готувалися одразу їхати "на війну" і одразу брати безпосередню участь у бойових діях. Ми були до цього морально готові. Проте вийшло, що я поїхав не на фронт, а у більш-менш спокійне місце… Звісно що певний час ти можеш себе внутрішньо заспокоювати: що все нормально, що ти робиш важливу справу, і це – дійсно правда.

Ми дійсно були долучені до дуже важливих справ: забезпечення польотів своєї авіації та виявлення ворожих повітряних цілей. Все це треба комусь робити, треба комусь захищати повітряний простір країни. Але тобі завжди хочеться зробити трохи більше, чим ти вже робиш. І тому з весни 2023 року, коли всі почали говорити про майбутній контрнаступ, мені хотілося все-таки якось більш допомогти своїй країні у цій війні. Я спочатку хотів перевестись у морську піхоту, але тодішній мій командир батальйону, а зараз мій добрий знайомий, просто не відпустив мене з частини. Він мені сказав: "Гєна, я тебе розумію, але ти трохи почекай, бо у нас тут ще є робота. А потім я тобі сам допоможу з переводом". Так воно й сталося. Згодом він мені допоміг і на початку 2024 року я перевівся до частини, яка знаходилась, скажемо так, значно ближче до фронту.

- Чому вирішили продовжити службу у Силах безпілотних систем? Це була ваша ініціатива чи вам запропонували перейти до них?

- "Безпілткою" я займаюсь з 2024 року, проте саме в Силах безпілотних систем я проходжу службу відносно недавно. До цього я був трохи в іншій структурі. Не можу сказати – де саме. Але те, що я зараз перебуваю саме тут – це просто так склалося. Це точно був не мій свідомий вибір. Одного разу мені зателефонували і запропонували: "Гєна, є можливість спробувати щось нове і при цьому непогано так нанести шкоди окупантам. Ти згоден?" Звісно, що я погодився і далі ми "погнали" в мою нову історію на цій війні.

- І як ваші сподівання, виправдалися? Завдаєте шкоди окупантам?

- О, так! (посміхається) По можливості – завдаємо. Проте, повторюсь, завжди хочеться робити трохи більше і тому я постійно шукаю для цього можливості. Саме з цією метою я й оголосив збір на потреби нашого підрозділу, який ми нещодавно закрили. Бо є бажання розвиватися і робити свою роботу більш ефективною.

- До речі про збори на військо. У суспільстві на жаль кардинально змінилось відношення до військових, до питань допомоги армії. Все частіше можна почути "зауваження" різних критиканів, які стверджують, що не варто допомагати військовим, бо, по-перше, їх повинна забезпечувати всім потрібним держава, а, по-друге, вони отримують досить великі гроші і можуть за потреби купити собі все необхідне самі.

- Ви знаєте, я частково погоджуюсь з подібними "критиканами", які стверджують, що хай держава забезпечує військових. Я – тільки "за". Чесно зізнаюсь, що я не отримую ніякого задоволення від того, що мені доводиться просити у людей гроші. Але реальність така, що держава наразі не може забезпечити всі можливі запити військових. Тобто для виконання своїх базових завдань наш підрозділ забезпечений всім необхідним.

Але ми говоримо про розвиток підрозділу, про розширення його можливостей і про швидкість цього процесу. Тобто для того щоб прискорити процес, уникнути якихось бюрократичних питань, ми беремо це в свої руки, проявляємо ініціативу і шукаємо можливості завдати ворогу ще більшої шкоди. Хочеться зробити це швидше, бо у нас іде повномасштабна війна і ми не можемо витрачати час на якісь стандартні процедури. Тому доводиться звертатись за допомогою до людей.

Ви знаєте, я живу у своїй бульбашці і тому до мене не дуже сильно долітає якийсь хейт по відношенню до військових, вся ця критика, невдоволення… Я просто не хочу цього чути. Мені зараз це непотрібно. А оскільки я з цим не стикаюсь, то я про це й не думаю. Але я вважаю, що це нормально. Ми вже досить довго воюємо і тому у суспільстві завжди є і будуть ті, хто підтримує армію, і ті, хто критикує військових. Звісно, що людям завжди хочеться, щоб було краще, щоб було справедливо, але… не завжди так виходить. А з приводу грошового забезпечення… Повірте мені – ми дуже багато нагальних "питань" закриваємо з своїх власних зароблених на війні коштів. І не кажемо про це нікому.

- Щоб керувати розвідувальними безпілотниками потрібно добре знати фізику, математику і аеродинаміку. Оскільки ви людина творчої професії, яка не пов’язана з точними науками, чи важко вам було опанувати навички пілота БпЛА і як у вас було з вивченням математики та фізики під час навчання у школі?

- У школі в принципі було все непогано, у тому числі і з точними науками. Я навчався у школі в селищі Дніпровському, закінчив її з срібною медаллю і спочатку поступив до Хіміко-Технологічного університету у Дніпрі. У мене в цьому інституті навчалися мама, дядько і дід по маминій лінії. Тож я теж планував продовжити сімейну традицію і династію (посміхається). Я провчився там півтора роки, а потім зрозумів, що займаюсь не своєю справою, вирішив стати артистом і поступив до Харківської державної академія культури. І потім ні разу не пошкодував, що зробив цей вибір.

Щодо навчання на пілота БпЛА… Я не можу сказати, що опанувати всі ці потрібні навички і вміння мені було легко. Потрібно було досить серйозно попрацювати над собою. Бо люди с технічною освітою, з фізико-математичною освітою, вони дійсно все це швидше розуміли, сприймали і застосовували ніж я. А мені довелось просто трохи більше докласти зусиль.

У нас на навчанні був один цікавий випадок. Ми були в класі і готувались до тесту по одній з тем, яку вже "пройшли". На той час я вже добре знав всіх, хто сидів біля мене. Я знав кожного з них і знав чим вони займались до війни, хто де навчався, хто де працював. Я подивився на людей і думаю: "Ось цей закінчив Київський Політехнічний інститут, цей – Житомирський інститут, цей – професійний військовий". Та й інші люди там були теж всі досить визначними особистостями зі своїм особливим та унікальним досвідом. І мені чомусь згадались фільми в яких збирають команду суперпрофесіоналів для виконання якогось завдання, наприклад щоб пограбувати банк, або проникнути на якийсь секретний об’єкт. Там є суперводій, супербоєць, суперпрограміст, супераналітик. Мені спало на думку, що люди навколо мене це саме такі суперпрофесіонали кожен у своїй сфері, а я тут просто зайвий. Я подумав: "Як же так? Як я тут опинився? Який мій крутий бекграунд, щоб почувати себе корисним у цій компанії". І я тоді вирішив, що мені просто потрібно працювати трохи більше, ніж хлопцям, і таким чином я стану не гіршим фахівцем ніж вони. Сподіваюся, що так воно і вийшло.

- Що вам особливо подобається у вашій роботі аеророзвідника, крім того, що ви маєте можливість завдати суттєвої шкоди нашим ворогам? Один мій знайомий музикант і артист, який виконую схожі завдання на іншій ділянці фронту, зізнався, що його вражають красоти нашої української землі, коли на них дивитись з неба. Особливо у променях сонця, що заходить за обрій.

- Ви знаєте, оцей момент колега дуже класно підмітив. Насправді, коли ти дивишся згори на землю внизу, то дійсно починаєш по іншому сприймати навколишнє середовище, природу, наші міста і села. Це дуже прикольно, бо ти раніше ніколи про це навіть і не думав, що можна отак особливим чином бачити нашу країну з висоти пташиного польоту. На жаль, здебільшого вона зруйнована на цих зображеннях. Але дійсно, коли ти вилітаєш, або повертаєшся з завдання, особливо в моменти коли сонце сходить, або сідає за обрій – це неймовірно красиво. У мене є дуже багато подібних гарних фотографій з монітору. Я навмисне роблю собі на згадку ці фото з неймовірною українською природою, обираючи ракурс так, щоб не можна було "прив’язатись" до конкретної місцевості. Але сказати, що мені щось особливо подобається, я напевне не можу. Це просто робота. Робота, яку я не хотів би обирати в іншому мирному життя, але яку комусь треба робити зараз. Мені більш подобається акторська професія. Проте зараз я мушу бути саме тут.

- Більшість кіноакторів мріють також стати режисерами і зняти свій "особливий" фільм. Оці яскраві картинки з висоти пташиного польоту не надихнули вас на те, щоб спробувати після війни самому зняти фільм з українськими краєвидами?

- Надихає. Але, якщо чесно, то про те, щоб спробувати себе у режисурі, я думав ще до "повномасштабки". Ця думка вже давно "засіла" у мене в голові і зараз живе зі мною. Крім того, я ще до повномасштабного вторгнення встиг пописати сценарії, у тому числі і до третього та четвертого сезону "Швидкої" і ще для деяких проектів, тому я знаю, що таке сценарна майстерність. А якщо ти вже можеш сам писати, якщо ти постійно знімаєшся, то мені здається, що тобі потрібно ще трішки підучитись, набратись певного досвіду і ти зможеш сам знімати. Напевне не всі, але я чомусь відчуваю, що у мене може вийти і я планую у майбутньому познімати кіно.

- І будете знімати згори з безпілотника?

- О! Це класний жарт! (Сміється) Хоча, якщо серйозно, то мені дуже подобаються загальні плани в культових фільмах братів Коен: "Фарго", "Старим тут не місце" і інших. Вони знімали не зверху, проте у них загальні плани – це просто супер! Безкрайні засніжені поля і десь в далечині ти бачиш червоний автомобіль, який рухається по якійсь засніженій білій дорозі. І це досить довга сцена - десь секунд на 30. Там можливо вже сцена по звуку почалась, тобто глядачі вже діалог у салоні автомобіля чують, але сам автомобіль бачать ще здалека. Мені такі візуальні рішення дуже подобаються.

- Якщо вже ми торкнулись теми зйомок згори, то у четвертій частині бойовика "Джон Вік" є дуже крута екшн-сцена, знята згори. Коли дивишся на великому екрані, то просто захоплює подих.

- Я цієї частини не бачив, але саме сьогодні вночі довго не міг заснути і вирішив передивитись на смартфоні "Темного лицаря" Крістофера Нолана, в якому Хіт Леджер грав Джокера. Так як знімає комікси Нолан – ніхто не знімає. Які там кадри, які там масштабні сцени! Це просто неймовірно!

- Так, а Джокер у цій стрічці викликає захоплення навіть більше ніж сам Бетмен. Всі знають, що зазвичай бійці його команди гинуть, проте він примудряється так мотивувати людей, що без проблем набирає чергове "гарматне м’ясо" для своєї нової команди. І Леджер у цій ролі - просто неперевершений.

- Згоден. І знаєте, інколи мені здається що саме такий Джокер зараз є головнокомандувачем російської армії. Російські військові постійно гинуть, а він якось мотивує і набирає все нових і нових…

- Тобто фільми у вас все ж таки інколи виходить дивитись?

- Дуже рідко. На це немає часу. Якщо є вільна хвилина, я більше читаю. Можливо тому, що книжку можна будь-якої хвилини закрити, покласти і стати до роботи. А кіно я люблю дивитись від початку і до кінця, як цілісний художній твір. Зараз такої можливості майже немає. А книжки я можу читати місяцями. Виділити собі 20-30 хвилин на те щоб прочитати 30 сторінок можна навіть і на війні. Інколи навіть на позиції, коли ти працюєш в "каруселі" і чекаєш своєї черги на зліт, то в цей час ти нічим не зайнятий.

Тоді можна вдягнути навушники, включити "дощ" і прочитати кілька сторінок щоб "зайняти" час і просто трохи відволіктись. Але бувають такі періоди, що навіть цих 20 хвилин у тебе немає. Минулого тижня не було жодної вільної хвилини, ми постійно працювали і я взагалі не прочитав жодної сторінки. Оце тільки сьогодні вночі фільм подивився, бо просто не міг заснути. Завантаженість залежить від багатьох факторів: напрямку, на якому ми працюємо, від кількості задач, від погодних умов.

- Зараз ви відчуваєте, що знаходитесь "на своєму місці"?

- Якщо казати про армію, то – так. Але якщо відповідати на це питання взагалі, без урахування того, що йде війна, тоді – точно ні. Коли я інколи замислююсь, дивлюсь на себе начебто з боку і задаюсь питання: "Де я знаходжусь і чим займаюсь?", то мені самому в це важко повірити. Я думаю: "Невже це правда? Невже це така реальність? Невже ми просто не знімаємо кіно про війну?". Є якесь відчуття нереальності всього того, що навколо відбувається.

Знаєте, знайти себе у війську, знайти своє місце, де ти можеш бути максимально ефективним, доволі важко. А перебувати у війську – ще важче. Тобі потрібно звикнути "працювати" кожну хвилину, з дня в день, з місяця в місяць… І так вже четвертий рік. Але якщо казати про мій військовий фах, особливо з урахуванням мого досвіду і того де я зараз перебуваю, то маю надію, що зараз приношу країні максимальну користь на яку спроможний.

- Свою медійність плануєте якось надалі використовувати, щоб "конвертувати" її у допомогу своєму підрозділу?

- У мене були певні думки з цього приводу. Але наразі я поставив ці плани "на паузу". По-перше попередній збір ми закрили, а, по-друге, роботи зараз дійсно багато. Крім того я не дуже вмію з цим "працювати": з соцмережами, з медійниками, з журналістами, хоча у сучасному світі - це "левова" частка акторської професії. Цьому потрібно вчитися і я планую себе з часом у цьому напрямку "переборювати". Знаєте, коли я знімаюсь у кіно, то я повністю поглинений цим процесом. Я не хочу ні на що інше відволікатись. Я вважаю, що "медійкою" повинні займатись не актори, а креативні продюсери, PR-менеджери та прес-секретарі. Мені треба, щоб мені зателефонували і сказали: "Гєна, тобі сьогодні після зйомки треба заїхати і дати інтерв’ю, потім зробити під наш проект фотосесію, а після цього ми тебе відвеземо додому, щоб ти відпочив, бо зранку у тебе знову зйомка".

Отаким чином контактувати з медіапростором я можу. А знімати між сценами відосики, як ми тут знімаємо кіно і викладати одразу у соцмережі – це не про мене. У мене зовсім інший психотип. І ця ситуація абсолютно дзеркально перенеслась і на військо. А оскільки ми не просто перебуваємо у війську, ми – воюємо, то я за оці три роки повністю "забив" на медійку. Якщо у мене є настрій, якщо мене щось тригернуло, то у цьому випадку я можу щось "викинути" в соцмережі. Але це буває дуже рідко.

При цьому я усвідомлюю, що це дійсно погано. Я розумію, що це потрібно "розкачувати", що це може принести певну користь, але у мене немає на це часу. Я, вибачте, зайнятий іншим. Мені потрібно кожного тижня проводити рекогностування позицій, мені потрібно спостерігати за погодою, слідкувати за переміщенням ворожих військ, та розташуванням підрозділів їхньої ППО, їхньої арти, щоб потім "дати результат". І про "медійку" я зараз думаю в останню чергу. Якщо взагалі думаю. Я чесно заздрю акторам, які зараз перебувають у війську і якось встигають приїжджати з війни, зніматись в серіалах, грати у виставах, давати інтерв’ю і вести свої соцмережі. І потім знову повертатись на службу.

Я не знаю в яких вони частинах служать, що можуть все це робити, і як це в них виходить. У нас всі знають, що я актор. Але коли я заходжу в новий підрозділ, я одразу кажу: "Ми забуваємо про те, що я актор, і що з огляду на це мені може буде потрібно кудись з’їздити "по справах"". Я прийшов у військо працювати і я буду намагатись працювати на рівні з іншими, а може й трохи більше, щоб довести, що актори - це не якийсь особливий прошарок суспільства, який не можна чіпати і залучати до війська, бо вони творчі особливості. Ми такі ж самі громадяни України, як і всі інші. Ми нічим не краще ніж робітники, інженери водії, або фермери. Ми воюємо так само, як і всі. Багато акторів пішло на війну і, на жаль, деякі з них вже загинуло. Вони повелись як справжні чоловіки і громадяни, які повинні захищати свою країну.

ДОВІДКА

Геннадій Василенко - український актор кіно, театру та телебачення. Народився 27 липня 1988 року в смт Дніпровське Дніпропетровської області. Закінчив Харківську державну академію культури. З 2012 до 2017 року працював актором Академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки міста Кам’янське. За виконання ролі Гамлета у однойменній виставі за п'єсою Вільяма Шекспіра був відзначений кількома нагородами, зокрема став лавреатом премії "Кам'янське мистецьке перевесло" в галузі театрального мистецтва та був відзначений премією Міжнародного фестивалю "Класика сьогодні" у номінації "Найкраща чоловіча роль". Також є лавреатом Вищої театральної премії Придніпров'я "Січеславна" в номінації "Найкращий акторський ансамбль" у виставі "Метод Ґренгольма"

Грав у серіалах "Дефективи" та "Швидка", а також у серіалах "Сага", "Іловайськ-2014. Батальйон "Донбас”", "Новорічний янгол", "Здамо будиночок біля моря", "Жіночий лікар 3", "Черговий лікар". 3 2022 року добровільно вступив до рядів Збройних сил України.