Мер Верхівцевого Світлик: на третій рік війни ми потребуємо більшого за гуманітарну допомогу

Верхівцевська громада одна із новостоврених. Раніше входила до Верхньодніпровського району, а після децентралізації входить до Кам’янського. Це великий залізничний вузол і важливий логістичний центр в області, який попри війну живе і розвивається, але стикається з низкою соціальних та комунальних проблем. Про те, як місто порається з викликами, пов’язаними із війною, "Відомо" розповів міський голова Михайло Світлик.

- Як змінилося місто Верхівцеве за час війни. Чи багато людей виїхало?

- Справді, 2022-й рік був важким, поки люди усвідомили, що сталося. Адже відбувалося все дуже швидко, і понад 1000 людей виїхали. Для нашого міста із населенням 12 700 людей, це майже 10%. Також у нас з початку війни було близько 1100 ВПО, зараз це близько 720-750 людей. Але цифра постійно змінюється. Люди вже знайшли роботу та місце проживання. Місто наше живе, слава Богу, у нас не було пошкоджень та масштабних руйнувань. Приліт у нас був, але, на щастя, лише одного разу.

- А ті, хто виїхали, вони повернулися, це якось відслідковується чи ні?

- Відслідковується. Багато з тих, хто виїхали, повернулися. Ми бачимо це по школах. Наприклад, батьки виїхали — виїхали і діти, це видно автоматично. Потім у нас повернулися батьки — значить, повернулися й діти. От якщо раніше у садок ходили 60 діточок, то зараз 100-110. Для нашого міста це нормально. Так само і по закладах освіти. У 2024 році ми зробили укриття, і діти вийшли на навчання вже офлайн. Класи у нас не зменшилися. Хоча спочатку люди і повиїжджали, то зараз потихеньку все нормалізується та повертається назад.

- Як змінилася робота мера міста у порівнянні із мирними часами? Чи став ваш робочий день довшим, чи додалися додаткові питання, які потребують негайного вирішення?

- Я став мером міста у 2020 році. У 2021 році був коронавірус, а у 2022 вже, на жаль, прийшла війна. Тобто, я не знаю, як було у мирний час. Також у 2020 році ми пройшли децентралізацію. Створювалися нові відділи, формувалися заклади освіти, переходили з Верхньодніпровського району.

Справді, зараз робочий день у нас ненормований, ми 24/7 на зв'язку з Кам'янською адміністрацією та з обласною адміністрацією. Хоча у нас продовжують зберігатися і відпустки, і лікарняні.

З початку повномасштабного вторгнення ми займалися обороною міста, Кам'янського району та області. Зараз перед нами стоїть дуже багато проблем не тільки у нашій громаді, а й по всій області та Україні. Першочергово, це наші ветерани — хлопці, які повертаються додому. У нас створений ветеранський сектор, ветеранська рада, плюс ще рада ВПО. Це все контролюється, все моніториться. Це такі нові ради, нові сектори, про які до війни ніхто не знав, ніхто не чув, і не розуміли, як воно робиться. Щось ми робимо, щось коригуємо, щось змінюємо, щось бачимо як краще зробити під нашу громаду, тому що немає такого чіткого алгоритму дій. Кожна громада — вона різна.

У 2022 році ми відкрили ЦНАП, адже у нашій громаді його не було. Там є спеціальна людина, яка надає саме ветеранські послуги. Взагалі там 230-280 послуг, які надаються саме нашим військовим.

Це все нове, ми все це вивчаємо, проводимо наради та семінари. На жаль, війна прийшла до нас, і нам доводиться пізнавати нове та підлаштовуватися під нові реалії без вихідних та свят.

- З настанням зими у більшості громад області головні питання — це світло, вода і тепло. Як з цим справи у вашому місті?

- Що стосується тепла, то наші заклади освіти на газі. Ми запустили цей весь процес, і не було проблем. Один заклад освіти у нас на альтернативному паливі. Тобто по теплу, я вважаю, що в нас питань немає. Що стосується світла, то у нас так само, як і по всій Україні. Тож якщо блекаут, то ми до нього готові. У нас генератори та налагоджено схему дій під час відключень світла.

- Тобто критична інфраструктура у місті підкріплена?

- Критична інфраструктура підкріплена. Я не думаю, що ми зможемо місяць чи два протриматися на генераторах, але день-два блекауту ми вистоїмо. Окрім того, коли у 2022-2023 роках під час блекаутів ми залишалися без зв’язку — у людей була паніка. Тож ми пропрацювали цей момент із нашими мобільними операторами, щоб не повторювати знову цей колапс. Також у місті створені пункти незламності, які працюють.

- Перед новим роком усі громади ухвалювали бюджет? Яким він є у Верхівцевому у порівнянні з минулими роками?

- У нас відбулася бюджетна сесія 6 грудня. Все, що ми планували затвердити — ми затвердили. В першу чергу, ми закрили соціальні питання: заробітна плата, енергоносії, щоб не було колапсу. Також ми заклали гроші для ветеранів, щоб ми мали змогу відправляти їх на реабілітацію. У минулому році при нашому бюджеті ми закладали та використали на ці потреби 400-500 тисяч гривень. Наш бюджет не став набагато більший, але головне, що він не став критичний. Усі підприємства, які є на території громади, працюють у штатному режимі. Йдуть своєчасні виплати. Є якісь нюанси, але це затримки не по заробітній платі, а по оренді землі, які закриваються наступного місяця. Закладені усі необхідні кошти для виплат працівникам, техперсоналу школи, закладам освіти.

Ми розробили також два проєкти по укриттям. Одне — нове будівництво, а друге реконструкція. У нас є найпростіше укриття. Але ми хочемо зробити ще повноцінне. І шукаємо донорів, щоб нам допомогли у будівництві нового капітального укриття, сучасного. Адже того, яке ми вже зробили для наших дітей недостатньо.

- Верхівцеве — місто залізничників, а яке підприємство у вас містоутворююче?

- У нас існує близько 80 підприємств, які знаходяться на нашій території. На цих підприємствах працює десь близько 2-2,5 тисяч робітників. Є підприємства, де 300 мешканців міста працює, а є ті, де працює 150 людей. На кожному з них людям своєчасно виплачується зарплатня. У нас немає підприємства-лідера, як наприклад металургійні комбінати, або щось таке. У нас всі на одному рівні. Як було до війни, так йде і тепер.

- Яка сфера потребує найбільших капіталовкладень і на яку допомогу розраховуєте від обласної влади?

- У нас є дві проблеми. У Верхівцевому велика проблема — це водопостачання. В минулому році облрада розробила проєкт "Аульський водогін" Аули-Верхівцеве-Вільногірськ. Я сподіваюся, що в цьому році, дай Бог, почнеться його будівництво, тому що з водою у нас проблема. Наразі у місто воду подає "Укрзалізниця", і вода постачається з перебоями. І друга проблема, як і в кожній громаді, це укриття, повноцінне укриття, щоб діти могли навчатися та повноцінно ходити до школи, як раніше ходили до війни.

- У нещодавньому інтерв’ю нашому виданню очільник ДніпроОВА Сергій Лисак сказав, що його задовольняє рівень компетентності керівників у містах. Чи налагоджений у вас контакт з обласною військовою адміністрацією, з районною?

- Хочу підтвердити на 100%. Нема проблем ні з Кам'янською районною адміністрацією, ні з обласною радою, ні з обласною адміністрацією. Усі проблеми, які у їхній компетенції, вирішуються. Співпраця злагоджена. Тобто цілковите порозуміння.

- Розкажіть трохи про себе. Наскільки відомо, ваше життя завжди було пов’язане із сільським господарством. Ви закінчили Дніпропетровський аграрний університет, працювали у фермерських господарствах. Звідки така близькість до землі?

Я закінчив у 2002 році Дніпропетровський аграрний університет. Агроном за спеціальністю. І пішов працювати у господарство. Мій батько працював в сільському господарстві, фермерському господарстві. Ну і я пішов туди працювати. По батьківських стопах так би мовити — родинне.

- В якому стані зараз сільське господарство у вашій громаді?

- Всі підприємства, як би не було важко, забезпечені паливно-мастильними матеріалами на весну повністю, або частково, щоб 2025 рік не зірвався. Хто планував посіяти пшеницю — посіяв. Так що в 2025 році будемо з хлібом. Незважаючи на те, що війна, незважаючи на те, що йде велика мобілізація, все одно господарники працюють, аби підтримати фронт на передовій та економічний фронт, бо без цього ми не зможемо перемогти.

- Ви були фермером, але раптом ви вирішили балотуватися у мери міста. Як прийшло розуміння, що треба йти у політику?

- Я був фермером, а в 2020 році прийняв для себе рішення іти у політику, адже хотілося щось змінити. Громада формувалася у 2020 році, коли пройшла повністю децентралізація. Вирішив спробувати змінити Верхівцевську громаду на краще, а оцінку вже дадуть люди.

- До речі. Верхівцеве у політичному плані — унікальне місто. Воно єдине в усій області, де на місцевих виборах до міськради понад 40% пройшли не кандидати від політичних партій, а самовисуванці. З чим це пов’язано — у вас аполітичне місто? Чи недовіра до партійних брендів?

- Я сам пішов як самовисуванець, і дуже багато депутатів пішли, як самовисуванці. Проте у нашій громаді є порозуміння з кожним депутатом, адже є і партійні. За цей час ми вже провели 68 сесій. Якщо треба швидко ухвалити рішення, ми ухвалюємо. Я вислуховую усі позиції, і лише тоді приймаємо рішення. З депутатським корпусом у нас є порозуміння. Якщо виникають якісь питання, я завжди відкритий до розмови.

- Чи є розлад між депутатами під час війни?

- Немає, навпаки, ми згуртовані, ми робимо спільну справу.

- Наскільки сьогодні місто забезпечене кадрами. Бачили оголошення на сторінці вашої адміністрації про пошуки сімейного лікаря. Наскільки актуальна ця проблема для міста? І в яких сферах зараз спостерігається дефіцит кадрів?

- Я так думаю, що не тільки в нашій громаді є дефіцит кадрів. Він є по всіх громадах, особливо у тих, які новостворені, і особливо ті громади, які не були районними центрами. Ми новостворена громада, яка входила до складу Верхньодніпровського району, в якому вже 60-70 років, формувалася кадрова політика.

Зараз ми повністю робимо капітальний ремонт лікарні. Ми розіслали по всій Україні, по всіх медичних закладах повідомлення, що нам потрібен сімейний лікар — один або два. Придбали квартиру, щоб людина прийшла і їй було де жити. У нас вісім сімейних лікарів, які пенсійного віку. Я розумію, що може бути катастрофа, може бути колапс. У нас не тільки є проблема з сімейним лікарем. Але ми вирішуємо все по ходу. Тобто, якщо є проблема, ми працюємо над цим, та шукаємо вихід з положення.

- Не так давно ви були у Франції, і в міста є французьке місто- побратим. Про що йшла мова у розмовах з міжнародними партнерами і яку практичну користь громаді ці контакти дають?

- Ми плануємо підписати, і я думаю, що у 2025 році ми підпишемо побратимство з французьким невеликим містечком Без'є. Також ми хочемо у цьому році відправити групу дітей подивитися Європу і під час перемовин ми це обговорювали.

Ми хочемо, щоб уся Європа розуміла, що ця війна не тільки наша війна. Що це зараз вона прийшла в Україну. Але, якщо ворог пройде Україну, то дійде і до Польщі.

Кожен працює на своєму рівні. Президент на своєму, голова ОВА — на своєму, а я — на своєму. Ми маємо доносити до Європи, що повинна бути допомога, не тільки гуманітарна, а й військова.

На жаль, на даний час вже третій рік війни. Нам потрібно більше, ніж гуманітарна допомога. Допомога партнерів — це перемога та мир у нашій державі.

- Сьогодні вся країна допомагає нашим воїнам. Яку допомогу надає зараз Верхівцеве захисникам, з якими підрозділами взаємодієте?

- Наша громада надає фінансову допомогу. До нас звертається дуже багато підрозділів та командири різних бригад. Ми закладаємо кошти на допомогу ЗСУ у місцевий бюджет, і потім, по можливості, закриваємо запити військових.

У цьому році ми також заклали кошти на допомогу ЗСУ, і продовжимо працювати на нашу спільну перемогу.

Звісно, запитів надходить дуже багато, і на всіх не вистачає коштів. Але ми намагаємося, хоча б по трошки допомагати, аби хлопцям було легше.

- У травні минулого року у вас відкрилася Алея Слави. Як прийшла ідея її створення, і хто нею опікується?

- Створити Алею Слави ми вирішили для того, аби підростаюче покоління могло прийти і вшанувати памʼять тих, хто поклав свої життя за наші, аби ми могли жити і працювати у вільній та незалежній державі.

Адже на кладовище до полеглих героїв ходять лише рідні та близькі, а на Алею Слави приходять усі містяни. Я неодноразово бачив, як люди приходять, покладають квіти та віддають шану нашим полеглим захисникам.

Створювалася вона за моєю власною ідеєю у співпраці з нашим архітектором. А прибирають там та піклуються про неї комунальники міста.

- Як зустріли Новий рік, вдалося побути з родиною? Вона у вас велика?

- У мене велика родина. Я маю чотирьох синів. У новорічну ніч ми поїхали до моєї матері, посиділи трішки у родинному колі та повернулися додому, адже 1 січня був робочий день.

Я розумію, що робочий день був неповноцінний, але й вихідний для органів самоврядування ми не робили. Адже це не справедливо, якщо ми будемо відпочивати, а наші хлопці в окопах — без свят та вихідних.

- Ваші побажанням українцям у новому році?

- Я бажаю, щоб 2025 рік став переможним для нашої країни! Щоб наші герої повернулися усі живі до дому. І щоб прийдешні свята усі зустрічали у колі своїх рідних та близьких.