Сергій Луденський: Молодь Дніпра стала більш україномовною і більш націленою на допомогу ЗСУ

Виконуючий обов’язки начальника департаменту молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Дніпровської міської ради Сергій Луденський в інтерв’ю "Відомо" розповів про зміни у свідомості молоді через війну, підтримку ЗСУ і як будують роботу у мерії з юним поколінням дніпрян.

- Молодіжна політика в умовах війни. На ваш погляд, як вона змінилася і чи має змінитися робота з молоддю в ці важкі часи? На чому варто робити акцент?

- Точно, вона змінилася, як і всі українці. Починаючи з перших днів повномасштабного вторгнення, українці насамперед показали своє вміння об'єднуватися — об'єднуватися задля захисту та для реалізації нових ініціатив. Якщо раніше молодь ініціювала здебільшого заходи розважального характеру, то зараз більшість зусиль спрямована на волонтерську діяльність та допомогу тим, хто її потребує.

- Чи змінилося зараз ставлення до поняття патріотизм, чи стала молодь більш свідомою?

- Є навіть дослідження, які показують, що саме підвищилася свідомість українців, зокрема, молоді. Більшість молодих людей перейшла на українську не лише в навчанні та на роботі, а й у побуті. Крім того, більше уваги почали приділяти створенню волонтерських ініціатив, які спрямовані на посилення обороноздатності або допомогу внутрішньо переміщеним особам.

У Дніпрі, як і в інших містах, велика кількість людей виїхала, але й так само багато приїхало з різних регіонів. Оскільки Дніпро є логістичним хабом, де проходять бойові дії на чотирьох напрямках - Харківському, Донецькому, Запорізькому та Луганському. Багато нових людей, в тому числі й молоді, оселилися в Дніпрі. Спостерігаючи за ними, можна помітити, як вони адаптуються, приносячи свою культуру та навички з рідних регіонів. Але головне, що більша частина молоді почала ідентифікувати себе як українці, хоча б ставлячи це питання перед собою. Крім того,при міській раді була створена координаційна рада з питань утвердження національної ідентичності, яка включає молодь, що сама зацікавлена в цих питаннях і активно долучається до їхнього вирішення.

- Ви перебуваєте всередині процесів. На скільки зараз молоді люди залучені у допомогу нашим військовим і в чому це проявляється?

- Найголовніше, що молодь сама ініціює різні проєкти, і я акцентую увагу на волонтерських ініціативах. Особливо пишаюсь, хоча цей проєкт був моєю ідеєю, — "Постріл помсти". Це генерація донатів на підтримку військових через нанесення написів на снаряди. Люди можуть замовити напис на снаряді - наприклад, привітання з Днем народження чи фразу для помсти, і за це надсилають донат. Я довго обмірковував цю ідею, бо з досвіду 2014 року зрозумів, що волонтерська активність і фінансова підтримка часто з часом спадають. Тому я трохи змінив концепцію, щоб донати стали не просто пожертвами, а платою за певну "послугу". Найголовніше, що проєкт я запустив, але тепер він повністю підтримується, розвивається і модернізується силами Молодіжної ради Дніпра, тобто активною молоддю міста.

Цього року також було запущено проєкт "Front power", в рамках якого переробляють одноразові цигарки в повербанки та зарядні станції для військових. Зараз планується запуск ліхтариків. Днями молодь вийшла з ініціативою розширити виробництво натільних грілок для військових, адже зима вже на порозі. Вони також долучатимуться до плетіння маскувальних сіток, особливо білих та сірих, що зараз необхідні. Крім того, стартував ще один проєкт — "Батальйон кришечки", де збирають кришки з пляшок для подальшої переробки, а кошти від цього спрямовують на закупівлю дронів. Мене особисто дуже тішить, що молодь сама приходить з такими ініціативами, і не потрібно нікого тягнути за вуха.

- У нас призовний вік знижений до 25 років. Чи є серед ваших знайомих люди, які молодші і добровольцями пішли на фронт. Що їх спонукало?

- Так, такі знайомі є. Більшість з них пішли ще у 2022 році. На жаль, деяких з них вже немає серед нас. Що спонукало їх? Мотивація. У кожної людини вона різна, але точно це не матеріальні речі. Це про жертовність і служіння народу України. Такі люди є, і вони самі є прикладом для іншої молоді. Ми намагаємось організовувати зустрічі з ними, на яких вони діляться своїм досвідом, переживаннями, історіями. Причому, з таких зустрічей молодь часто цікавить не стільки мотивація, скільки побутові моменти: як обирали спорядження, як облаштовували бліндаж?

- Чи є зараз потреба молодих людей мотивувати готуватися до захисту рідної держави? Ми знаємо що навчальні програми змінилися у бік скажімо так мілітарізації.

- Стосовно програм, то навіть якби не було військових дій, я вважаю, що кожна людина, і особливо молода, повинна пройти базові навички, хоча б тактичної медицини. Це те, що я спостерігав і до 2014 року, коли у когось траплялася біда, а всі стояли і не знали, як допомогти. Тому такі навички безумовно корисні. Також значно розширилися програми від органів міської влади, військових частин, громадських організацій і благодійних фондів щодо навчання тактиці ведення бою, а також базовим речам - таким як розбір і збір автоматів. Ми розуміємо, з яким сусідом, з якою державою ми маємо справу — вже п'ять століть, мабуть. І вони, за допомогою різних методів — чи то штучно створюючи конфлікти, чи зараз, в умовах відкритої агресії, — намагаються знищити нашу націю. Тому актуальність підготовки як молоді, так і всіх громадян України до самозахисту є надзвичайно важливою..

- Яким чином міська влада може стимулювати активність молоді і як це відбувається у Дніпрі?

- Бригади пропонують провести зустрічі або рекрутингові заходи, багато з яких проходять у метро, адже це забезпечує безпечні умови. Під час таких зустрічей вони розповідають про службу, особливості своєї роботи, діляться власним досвідом. Таким чином, у форматі відкритого спілкування вони відкривають для молоді завісу, показуючи, як насправді проходить служба.

- У Кривому Розі працює проєкт "Куби пам’яті", у Дніпрі відкрили власний проект у Сквері Герїв. Як він зародився і чи плануєте продовжувати реалізацію?

- Стосовно проєкту "Історії героїв", ініціатором виступила саме молодь. Ідея була підтримана міським головою, і зараз департамент займається її реалізацією. Подібні проєкти є не лише в Кривому Розі, а й в Івано-Франківську. Я мав змогу побачити, як у них облаштовані такі конструкції. Це інформаційні стенди, на яких розміщені історії полеглих героїв, опис їхнього життєвого шляху, подвигу, а також інформація про бригаду чи підрозділ, в яких вони служили, а такожїхній вік. На стенді також є QR-код, що веде на сайт, створений міською радою Дніпра, де більш детально представлена інформація про героїв, яку надають їхні родичі або бригада.

Такі заходи в першу чергу допомагають родичам розповісти про своїх героїв, а мешканцям — дізнатися більше про історії людей, які служили в бригаді, сформованій у Дніпрі. Ми побачили недоліки конструкцій в інших містах, спілкувалися з їхніми організаторами, отримали поради і тепер реалізували подібний проєкт у Дніпрі, в Сквері Героїв. Цю ініціативу підтримав також Новокодацький район. Уже 6 грудня, до Дня Збройних Сил України, планується відкрити ще 12 таких конструкцій, на яких будуть зображені мешканці Новокодацького району, які віддали життя за Україну.

- Різноманітні івенти, Ліга сміху, фестивалі, концерти, змагання. Є категорія людей, які вважають, що під час війни це не на часі. Ваша думка?

- Я вважаю, що крайнощі у будь-якому випадку — це погано. Треба знаходити баланс, особливо, коли мова йде про заходи, як, наприклад, Ліга Сміху. Моя особиста позиція така: такі заходи повинні обов'язково мати волонтерську складову, щоб залучати молодь до активної участі. Постійний страх і паніка, напруга 24/7 — це також не вихід, адже це призведе до психічних розладів, яких і так уже надто багато серед українців. Тому важливо інколи відволікатись і давати собі час на відпочинок. Але, повертаючись до крайнощів, я не вважаю, що відволікатися потрібно постійно. Потрібно і допомагати, і волонтерити, і в той же час мати чисту совість, щоб знаходити час для відпочинку та для генерації нових волонтерських проєктів.

- Одною з головним проблем сучасної молоді називається недостатня комунікабельність. Що молоді люди буквально живуть у соціальних мережах, спілкуються там. Як витягти їх що називається офлайн?

- Це факт. Ми вже активно спілкуємось із тими, хто працює з дітьми та молоддю. Ці процеси почалися ще на етапі запуску онлайн-освіти, коли ми помітили значний брак комунікації серед молодих людей. Тому містом створюється мережа укриттів у закладах освіти, як загальноосвітніх, так і позашкільних установах. Навчання проводиться у змішаній або заочній формах, а також впроваджуються заходи, які можуть заохотити молодь до очних зустрічей.

Головне не стільки зміст цих заходів, скільки можливість для молоді спілкуватися, обмінюватися досвідом та новинами. Взаємодія між однодумцями – це той позитивний результат, який ми вже спостерігаємо.

Також в місті діє Молодіжний центр Дніпра, який має дві локації, а незабаром відкриється третя. Локації розташовані за адресами: Набережна Перемоги, 5 та Телевізійна, 2. Цей центр оснащений сучасним мультимедійним обладнанням і є важливим ресурсним хабом для молоді Дніпра та Луганщини. Центр був створений завдяки грантовим коштам донорів і надає можливості для молоді з Луганщини. Тут кожен охочий може навчитися знімати відео, працювати журналістом або телеведучим.

- Можливо не дуже приємне запитання, але воно достатньо актуальне. З початком війни почастішали випадки суїцидів серед підлітків. Чи звертаєте Ви увагу на профілактику подібних випадків? На ваш погляд, що є головною причиною і як тут можуть бути задіяний депратамент молодіжної політики?

- Не так давно ми мали зустріч з організацією, яка спеціалізується на цій тематиці. Якщо чесно, раніше я не приділяв достатньо уваги цьому питанню. Але коли мені надали статистику, я був вражений. І зрозумів, що над цим треба працювати. Разом з цією організацією ми зараз працюємо над проведенням фестивалю, на якому запрошуємо зацікавлених людей з цієї сфери та розробляємо нові інструменти для співпраці.

У будь-якому випадку, ми чітко розуміємо, що необхідно посилювати комунікацію з молоддю, працювати превентивно, запобігаючи негативним явищам, а також надавати якісну психологічну підтримку. Ми знаємо, що є багато організацій та фондів, які вже працюють в цьому напрямку, і ми будемо зміцнювати співпрацю з ними, щоб охопити більше молодих людей.

-Судячи з ваших інтересів ви достатньо різнобічна людина – футбол, риболовля, активний засіб життя. Як ви стали чиновником – чому все ж таки вирішили працювати в органах місцевого самоврядування? Тим більш, що за освітою ви будівельник?

- Днями тільки розповідав колегам історію, як мені подарували макет міськради. Коли мені було близько 16 років, я йшов з друзями перед басейном і попросив їх сфотографувати мене на фоні цієї будівлі, сказавши, що колись я буду працювати саме тут. Мені тоді просто сподобалася ця будівля. А далі, вже після отримання першої освіти, я став будівельником і з гордістю говорив, що на той момент міським головою був Іван Іванович Куліченко — теж випускник цього факультету. Почав я свою кар'єру з роботи з молоддю, потрапив до студентського самоврядування, а згодом мене направили до Молодіжної ради Дніпра, бо ця тема мене справді цікавила. Після цього був молодіжний форум у Дніпрі, організований міською радою, де я запропонував свої ідеї. Завжди був тією людиною, яка не любить критикувати, якщо сама не розбирається в питанні. Я звик говорити, що можу дати поради лише після того, як сам вивчу тему. І, мабуть, саме це сподобалося людям з міськради, бо згодом мене запросили на роботу, і так я опинився на цьому місці.

Після цього я отримав другу освіту — з публічного управління та адміністрування. Це була профільна освіта для працівників міськрад, яка дає необхідні знання, щоб бути справжнім професіоналом у своїй справі. Щодо хобі, то зараз доводиться їх поєднувати з роботою та шукати вільний час для того, щоб займатися тим, що мені цікаво.

- З початку війни ви активно займалися волонтерством, і особливу увагу приділяли порятунку тварин із зони бойових дій. Звідки така любов до тварин і чи маєте ви тварин у себе вдома?

- Тварини вже евакуйовані, і не тільки в мене, а й у всіх наших волонтерів, мабуть, і у всіх моїх знайомих. На роботі зараз також є Ефка — її привезли з деокупованого Рівнополя. А вдома в мене ще дві кішки. Одна з них — від військового з Покровська. Єдине, що вона чекає — поїхати в Херсон, але поки що залишається у мене. Моя мама вже займається тваринами, у неї двоє такс. Так, я намагаюсь більше забрати, і можна сказати, що я створив ще й притулок, у якому наразі 15 собак. Тож, можна вважати, що це теж мої.

З першого дня повномасштабного вторгнення я приєднався до координаційного штабу волонтерів Дніпра. Маючи бажання структурувати роботу, я почав шукати проблемні питання. Спочатку ми займались забезпеченням харчуванням для блокпостів. Тут хочу згадати свого товариша Романа, який працював у великій компанії і добре орієнтувався в CRM-системах. Коли волонтерська діяльність перетворилась на хаос, я запросив його до команди, і він за годину налаштував всю логістику по блокпостах, розвезенню і так далі. Я йому за це дуже вдячний.

Після цього хтось сказав, що потрібно евакуювати тварин з Салтівки в Харкові, але ніхто не поїхав. Я одразу сказав: "Давайте я поїду". Ми вирушили, і з того моменту все й почалося.

- Скільки вдалося врятувати чотирилапих із-під обстрілів? Чи запам'яталася вам якісь незвичайні історії порятунку чи долі тварин, яким ви давали другий шанс?

- Загалом було врятовано 2111 тварин. Якщо чесно, таких історій настільки багато, що я навіть не знаю, з якої почати. Ось одна з останніх: ми поїхали в Александропіль, який на сьогодні, на жаль, вже окупований. До нас звернулась донька чоловіка з проханням допомогти вивезти двох ротвейлерів, бо він не міг залишити місто та поїхати до онучки в Польщу через тварин. Особливо важко влаштувати великих собак, бо не всі орендарі дозволяють поселення з тваринами.

Запам'яталась ця поїздка тим, що чоловік приїхав на велосипеді — він мешкає на хуторі, бо в його районі було дуже багато обстрілів. Коли ми приїхали, він відкрив подвір’я, а на прив'язі були Майк і Джина. Те, що відбулося далі, було дуже емоційно. Чоловік схилився до собак і сказав: "Пробачте мене, у мене немає іншого виходу". Це був дуже драматичний момент, і всі ми не стримували сліз. Ця історія надзвичайно трагічна, адже цей чоловік дуже любив своїх собак, але через війну йому довелося їх залишити. Росіяни не щадять нічого. Чоловік зміг виїхати до своєї онучки в Польщу, а собаки зараз перебувають у надійних руках нових господарів.

Ще одна історія. Після штурмових дій 128-ї бригади в Донецькій області, в районі населеного пункту Рівнопіль, було деокуповано все село. Військові знайшли там маленьку кішку, зробили фото, сказали, що врятували її, і везуть з собою. Коли ми дізналися про це, ми з колективом одразу зрозуміли, що маємо забрати її на роботу. Адже, окрім того, що ми всі переживаємо за долю тварин, ми розуміли, що кішка не завдасть жодної шкоди, а тільки зробить усіх щасливими. І справді, так і сталося.

Тепер вона живе в нашому кабінеті. Співробітники приводять сюди своїх дітей, щоб погратися з нею, та й самі часто граються. Вона стала частиною нашого колективу, і кожен день приносить радість.

- Після війни перед нами стоятиме питання відновлення міста, розбудови його. Яким ви його бачите і яку роль відіграватиме молодь?

- Точно можна сказати, що передову роль у зміні країни відіграватиме молодь. Адже саме молоді люди мають своє бачення майбутнього, і вони більш рішучі, ніж ті, хто звик жити в зоні комфорту. Багато хто з них десятиліттями не розумів, хто є ворогом України, і був готовий миритися з цим, залишаючись в тій самій комфортній зоні. Але зараз молодь активно долучається до різних ініціатив — шукає гранти, генерує ідеї для розвитку міста, благоустрою, соціальних проектів і розвитку компетентностей серед своїх однолітків.

Я впевнений, що саме молодь буде в передових лавах, змінюючи місто та країну на краще. Щодо напрямків роботи, то, безумовно, значну увагу буде приділено збільшенню кількості робочих місць та розвитку інфраструктурних об'єктів. Однак я думаю, що в першу чергу фокус буде на створенні нових робочих місць і посиленні спроможності громад генерувати власні продукти та послуги.

- Ситуація на фронті складна, але життя триває. Не можу не запитати. Попереду новорічні свята, чи готує щось для молоді ваш департамент, чи це справді не на часі? Які плани у департаменту взагалі на найближчу перспективу?

- Стосовно культурно-масових заходів, то такого немає. Стосовно іншої поточної роботи - то ми продовжуємо тренінгову діяльність. Продовжуємо те, що підвищує компетентність молоді і надаємо змогу для їхньої самореалізації. Продовжуємо виплачувати стипендії активній молоді, тим паче заохочувати їх до подальшої роботи, в тому числі й волонтерської. Будемо видавати поліграфічну продукцію з новорічною тематикою, вона більш націлена на дітей, але орієнтуємося і на молодь. Тобто вони в першу чергу приходять з пропозицією того чи іншого заходу або ініціативи, або проєкту і наша задача їх послухати, підтримати та проводити їх на шляху до реалізації. 17 листопада також планується святування до Дня Студента. І зараз відбувається міжвузівський фестиваль "Битва за виш". Вже 18 листопада ми будемо нагороджувати активну молодь, відзначимо стипендіатів. Проведемо відкриття "Історії Героїв" 6 грудня на Площі Єдності у Новокодацькому районі. Випустимо поліграфічну продукцію з новорічною тематикою для дітей та підлітків і далі формуватимемо план заходів на наступний рік.