Мешканці Дніпра розповіли, як за три роки війни змінилося їхнє життя (ФОТО, ВІДЕО)

Мешканці Дніпра попри постійну небезпеку продовжують жити, працювати, виховувати дітей і допомагати нашим захисникам, передає "Відомо".

Ми поцікавилися думкою людей у річницю початку війни, які їхні думки, переживання і яким бачать майбутнє України.

"Коли пролунали перші вибухи, для всіх українців як і для мене це був страх, тому що ми не розуміли, що коїться, як далі жити? І взагалі чи будемо ми живі та живі наші рідні. Саме життя моєї сім'ї змінилося з повномасштабного вторгнення росії в Україну, тому що дуже близьку нам людину прийшлось перевозити з окупованої території до Дніпра. Дійсно це сталося і ми дуже раді, що вона тепер з нами. Це важко, але важко не лише нам. Важко близьким родичам, які злишили свої домівки і які за три роки війни ще не змогли звикнути з тим, що вони не дома. Я дійсно це відчуваю по своїх близьких, які переїхали з окупованої території, але тримаємось. У перемогу звісно вірю. Без віри жити дуже важко. Тому що коли ти віриш у світле майбутнє, то в тебе є промінь надії", - сказала Наталя Архірейська, декан фінсового факультету УМСФ.

Багатьом людям довелося залишити рідні міста.

"Наше життя дуже змінилося з повномасштабного вторгнення і тому ми були вимушені переїхати з Бахмуту до Дніпра. Дуже важко, дуже сумно через великі втрати, але є позитивні моменти - це стало стимулом для пошуку нової роботи, вивчення англійської мови, наприклад. І зараз ми віримо у перемогу на неі дуже сподіваємося, що вона буде якнайшвидше. Але, на жаль, все більше замислююсь, що буде після перемоги та як нам жити далі?", - сказала переселенка з Бахмута, Валерія.

Для багатоьх мрія - повернутися до звичного мирного життя.

"Як почалася війна, ми зрозуміли, що потрібно цінувати те, що у нас є. А саме українська мова, традиції. Ми потроху повертаємось до цього, намагаємось передати нашій дитині, що українська мова - це важливо, традиції теж. І хочемо, щоб інші українці нарешті переходили на українську мову і підтримували. Авжеж ми віримо в перемогу. Мрія нашої дитини - щоб закінчилася війна і відкрились садочки наші", - сказала жителька міста Тетяна.

Є що сказати і тим, хто побував на фронті і захищав країну зі зброєю у руках.

"З початку повномасштабного вторгнення моє життя змінилось докорінно, скажімо так. Тому що я 25 лютого 2022 року вже був у лавах Збройних Сил України. Я спочатку не розумів куди я піду, ким я буду. Але знав точно, що нам треба захищати свою країну. І з цього все почалося. З того моменту ми пройшли з моїми побратими певний бойовий досвід та шлях. А в 2023 році у середині червня я отримав поранення від танкового снаряду, уламок перебив мені руку, пробив грудну клітину. Після цього я був евакуйовуваний. І після реабілітації я зараз займаюсь допомогою таким самим, як я побратимам, які повертаються з служби і не знаходять себе, і на жаль не можуть знайти сенсу життя далі.

Я вірю у перемогу, тому що правда завжди перемагає, світло завжди перемагає. Знаю, що ми стоїмо на стороні світла та правди, тому за нами перемога. Щоб перемогти у війні, Україні, по-перше, потрібна єдність. Потрібно стояти на своєму до кінця, на своїй землі, на своїх принципах, на правді і на нашому славетному українському дусі, який у нас всередині та дає нам можливості не опустити руки", - сказав Станіслав Ралдугін, ветеран ЗСУ.