Що насправді означає 8 березня: як виник цей день і чому його не варто зводити до дня жіночності

Більшість українців цього року не планують святкувати 8 березня: за даними опитування Rating Group, так відповіли 52% респондентів. На тлі війни та переосмислення радянської спадщини ця дата дедалі частіше стає не "святом весни”, а приводом поговорити про її справжню історію - і про те, як Міжнародний день боротьби за права жінок змінювався протягом більш ніж століття. В історичних фактах розбиралися журналісти "Відомо".

Навколо 8 березня в Україні досі багато міфів. Один із найпоширеніших - нібито Клара Цеткін заснувала це свято саме на честь дня народження Рози Люксембург. Це не відповідає дійсності: Роза Люксембург народилася 5 березня 1871 року, а не 8-го.

У 1910 році на Міжнародній конференції соціалісток у Копенгагені Клара Цеткін запропонувала щорічно проводити жіночий день, присвячений боротьбі за права жінок, передусім за виборчі права. Пропозицію підтримали делегатки з 17 країн. Але конкретну дату тоді ще не визначили. Перші акції в різних країнах проходили у березні, але не обов’язково саме 8 числа.

Ключовою для закріплення саме 8 березня стала подія в Петрограді 1917 року. 23 лютого за юліанським календарем, що відповідає 8 березня за григоріанським, жінки вийшли на демонстрації з вимогами "хліба і миру”. Ці виступи стали початком Лютневої революції в Російській імперії. Саме пам’ять про ці події згодом допомогла закріпити дату 8 березня в лівому політичному календарі.

Тому називати 8 березня суто радянським святом неправильно. Воно виникло раніше за СРСР і мало міжнародне політичне коріння. Водночас саме радянська влада зробила цю дату частиною державного календаря: після революції вона вкорінилася в офіційній традиції, а з 1965 року в СРСР 8 березня стало неробочим днем.

При цьому радянське трактування 8 березня з часом сильно віддалилося від первісного сенсу. Якщо спочатку йшлося про політичні права, працю, виборче представництво і громадянську участь жінок, то в пізньорадянський період дата дедалі більше перетворювалася на ритуал привітань, квітів і "жіночності”. Саме цей пізній, деполітизований образ 8 березня і успадкувала значна частина пострадянського простору.

Свою роль тут зіграла і ООН. Організація почала відзначати Міжнародний жіночий день 8 березня у 1975 році, під час Міжнародного року жінок. А в 1977 році Генеральна Асамблея закликала держави-члени визначати день для прав жінок і міжнародного миру відповідно до національних традицій. Тобто ООН не "вигадала” це свято, а надала йому додаткове міжнародне визнання.

Теза про те, що 8 березня більше ніде не відзначають, окрім країн колишнього соцтабору, теж не правдива. У 2019 році 8 березня стало офіційним вихідним у Берліні. У багатьох країнах ця дата залишається днем маршів, протестів і публічних дискусій про нерівність, насильство та дискримінацію.

В українському контексті ставлення до 8 березня теж змінюється. З одного боку, популярність свята падає: у 2026 році 52% опитаних українців сказали, що не планують його відзначати. З іншого - сама дата не зникає з публічного простору, а дедалі частіше повертається до свого первісного змісту як день розмови про права жінок, безпеку і рівність.

Феміністичні акції до 8 березня в Україні мають уже власну історію. Перші марші відбувалися ще наприкінці 2000-х, а перший відкритий феміністичний марш у Києві пройшов у 2011 році.

Тож саме радянська традиція надовго змінила сприйняття цього дня в Україні. Сьогодні ж ця дата знову стає тим, чим замислювалася спочатку - днем боротьби за права жінок, а не просто приводом для букетів і чергових формальних привітань.