Громадянський вплив без ілюзій: як діяти, а не лише обурюватися

Кореспондентка "Відомо" поспілкувалася з лідерами громадських та благодійних організацій, які щодня працюють із реальними проблемами людей - від соціального захисту й антикорупційної діяльності до волонтерства та громадського контролю.

Анна Шкнай - керівниця БФ "Гордість нації UA"

Чи може публічне обурення в соцмережах бути ефективним інструментом впливу?

- Може, але лише як початковий сигнал, а не як кінцева дія. Соцмережі добре привертають увагу, але самі по собі нічого не вирішують. Якщо за публічним обуренням не йдуть документи, звернення і системна робота з відповідальними органами, ефект швидко зникає.

Ми бачимо це щодня у практичній роботі нашого благодійного фонду. З початку повномасштабної війни фонд працює з внутрішньо переміщеними особами, родинами військових та дітьми. Спочатку це була масова гуманітарна допомога: сотні продуктових наборів щотижня, згодом через обмежені ресурси робота стала більш точковою. Але незалежно від формату допомоги логіка однакова - публічність може привернути увагу, а реальний результат з’являється лише тоді, коли є конкретні дії, тобто звернення, супровід, контроль і доведення справи до кінця.

Саме тому ми завжди намагаємося переводити емоцію людей у зрозумілий план дій, інакше обурення просто зникає разом зі стрічкою новин.

Чому петиції та громадські ініціативи часто не дають очікуваного результату?

- Тому що від них чекають автоматичного ефекту. Петиція - це не наказ і не гарантія змін, це лише сигнал. Якщо після неї немає контролю, уточнень, повторних звернень, вона так і залишається формальною відповіддю на сайті.

Ще одна проблема - відсутність розуміння повноважень. Часто ініціатива адресована не тому органу або не підкріплена фактами. У результаті люди розчаровуються не в інструменті, а у самій ідеї впливу.

Як не стати "корисним ідіотом", навіть маючи добрі наміри?

- Ставити три прості запитання: де факти, яка процедура і кому це вигідно. Якщо вас закликають до "термінового скандалу", але не дають документів, джерел і плану дій - це привід зупинитися. Благодійна і громадська робота - це завжди про відповідальність перед тими, кому ти допомагаєш. Тому критичне мислення і перевірка інформації - не недовіра, а необхідна умова, щоб не нашкодити ні людям, ні справі.

Олександр Мамрич - керівник БФ "Вікіпедія”

Які механізми громадського впливу в Україні реально працюють сьогодні?

- Якщо бути чесними, майже жодні. Класична система громадського впливу фактично не працює. Залишається один дієвий інструмент - публічність: соціальні мережі та медійний простір. Це те, чого влада ще іноді боїться, хоча цей страх швидкоплинний.

Недавній приклад із так званим "Картонним Майданом" показав, що принцип масового громадського тиску все ще працює. Люди пам’ятають, що Майдан уже змінив владу, і цей інструмент залишається ефективним.

Соцмережі теж працюють, але лише за умови подальших дій. Якщо за ними нічого не слідує, активність швидко згасає. Часто при перших проблемах говорять про Майдан. Це показник того, що інших дієвих механізмів громадяни просто не бачать.

Чи часто громадські ініціативи використовують у політичних інтересах?

- Так, на жаль, це поширена практика. Не всі, але багато "активістів" фактично працюють на інформаційні приводи для політичних або комерційних цілей. Навіть під час Майдану з’явилися політики, які скористалися рухом для власної популярності.

Чому довіра - головний ресурс громадянського сектору?

- Без довіри за вами ніхто не піде. Водночас довіру дуже легко втратити. Вона працює лише один раз. Якщо її зрадити, повернути практично неможливо. Саме тому довіра є основою впливу і часто стає об’єктом маніпуляцій.

Яку одну річ кожен громадянин може зробити вже завтра?

- Простий крок - створити або підписати петицію. Так, більшість петицій не призводять до змін, особливо якщо не набирають 25 тисяч підписів. Але петиції з 100 –150 тисячами підписів ігнорувати складно, і їх можна додатково просувати через медіа та соцмережі.

Як мінімум, важливо не мовчати: підсвічувати проблеми, говорити про них у своєму колі та онлайн. Це не ідеально, але мовчання точно не допомагає.

Олена Васильченко - керівниця Дніпропетровського обласного осередку ГО "Захист держави"

Чому, на вашу думку, в українському суспільстві обурення часто підміняє реальні дії?

- Тому що обурення - це емоція, а дія - це відповідальність. Емоційно відреагувати легко: написати пост, обуритися в коментарях, відчути внутрішнє полегшення. Але дія - це зовсім інше. Це час, розуміння процесів, готовність зіткнутися з бюрократією і не зупинитися після першої відмови.

Ми в своїй роботі часто бачимо це у зверненнях людей. Багато емоцій, але мало конкретики. І водночас недовіра до того, що власні дії можуть щось змінити. Саме з цією недовірою доводиться працювати найчастіше, коли допомагаєш людям переходити від обурення до реального кроку.

Де сьогодні громадський контроль потрібен найбільше?

- У соціальній сфері. Там, де люди найбільш уразливі. Військові, ветерани, родини полонених, ВПО. Саме тут будь-яка помилка або байдужість має надто високу ціну.

Під час безкоштовних юридичних консультацій наші юристи допомагають ветеранам і переселенцям розібратися у своїх правах, статусах, процедурах і документах, супроводжують у підготовці звернень та заяв. Часто проблема починається не з відмови, а з нерозуміння: люди не знають, куди звертатися і як діяти.

Нерідко замість чіткої відповіді людину "водять по колу" між установами, уникаючи відповідальності. У таких випадках громадський контроль - це не тиск, а постійна присутність поруч і нагадування державі про її зобов’язання перед тими, хто заплатив за війну надто високу ціну.

Важливим напрямом роботи ГО "Захист держави" є антикорупційна діяльність. Організація системно підіймає тему доброчесності, проводить антикорупційні форуми та залучає фахівців і представників правоохоронних органів, влади, громадськості та медіа.

Зокрема, у Дніпрі Дніпровський осередок ГО "Захист держави" організував форум "Корупція як загроза розвитку громади та держави: шляхи протидії", у якому взяли участь представники ГУНП, органів виконавчої влади та антикорупційних структур. Під час заходу обговорили спільні механізми запобігання корупції та дотримання прав людини.

Як не нашкодити країні, критикуючі владу під час війни?

- Потрібно чітко розрізняти контроль і підрив довіри. Критика має бути спрямована на вирішення проблеми, а не на створення хаосу чи взаємної недовіри.

Під час війни особливо важливо не грати на емоціях, а працювати з фактами, процедурами і законними інструментами. Це складніше і повільніше, але саме так зберігається баланс між громадянською відповідальністю і стійкістю держави.

Ігор Головчик - керівник БФ "Холодний Яр - 93”

Як не перетворити активізм на постійний конфлікт із системою?

- Активізм - це не війна з усіма. Це здатність домовлятися, наполягати і не переходити в емоційну агресію. Конфлікт виснажує і не дає довгострокового результату. У всьому повинна бути міра.

Де межа між принциповістю та радикалізацією?

- Межа проходить через здатність чути й враховувати аргументи інших. Принципова людина має чіткі цінності та переконання, але водночас відкрито обговорює питання, шукає компромісні рішення або способи досягти мети без шкоди іншим. Вона вміє дискутувати, аналізувати різні точки зору і коригувати свої дії, якщо з’являється нова інформація.

Радикальна ж людина концентрується на конфлікті і бачить "ворога" там, де можна було б знайти порозуміння. Її позиція стає жорсткою, непримиренною, часто агресивною, а будь-які альтернативні думки сприймаються як загроза. Радикалізація зазвичай супроводжується відмовою від діалогу і готовністю діяти будь-якими засобами заради своєї мети, навіть якщо це шкодить суспільству або власним цінностям.

Простими словами, принциповість будує, радикалізація руйнує. Принциповість шукає рішення, радикалізація ворога.

Які зміни у громадянській культурі Україні ви вважаєте неминучими після війни?

- Після війни українське суспільство неминуче рухатиметься до цивілізаційних норм і стандартів європейського рівня. Це стосується не лише формальних правил, законів, процедур, адміністративних стандартів, а й ментальних установок. Відповідальності за свої дії, поваги до прав інших, культури діалогу, здатності домовлятися та співпрацювати заради спільного блага.

Війна прискорила усвідомлення, що без активного громадянського суспільства і відповідального громадянина неможливо побудувати сильну державу. Люди стали більш обізнаними, критичними і вимогливими до влади. Ці зміни вже закладають фундамент для підвищення стандартів прозорості, підзвітності та ефективності у всіх сферах життя.

Крім того, очікується зростання громадянської солідарності та активності. Участь у волонтерстві, ініціативах місцевого самоврядування та проєктах для спільноти стане нормою, а не винятком. Люди зрозуміли, що власна активність - це реальна сила впливу, і це сформує нову культуру відповідальності та громадянської участі на довгі роки.