Рекордсмен з Дніпра Грунський розповів, як згинав монети зубами і тягнув волотерський бус бородою

Спортсмен з Дніпра Дмитро Грунський - найсильніший екстремал, який має 8 рекордів Гіннеса. На його рахунку протягнуті зубами на 21 метр шість автівок загальною вагою близько семи тонн, вагон метрополітену вагою 32 з половиною тонни, протягнутий на майже 12 метрів. Спортсмен є членом національної збірної команди України з богатирського багатоборства та абсолютним рекордсменом Гіннеса в Україні. В інтерв'ю "Відомо" Дмитро розповів, як готується до рекордів і які несподіванки готує шанувальникам.

- Як ви почали займатися спортом? Що вас привело?

— Ну, як не банально, це було в 9 класі. Я хотів подобатися дівчатам, і саме це привело мене до місцевої "качалки". Це не був модний тренажерний зал, адже 2004 рік. І ось вже майже 20 років я в спорті.

- Чому саме екстремальний вид спорту? У житті не вистачало екстриму?

— Гострі відчуття мені подобаються, це точно. Я пробував різні види спорту, зокрема парну акробатику та деякі види єдиноборств. Але заняття з вагами в тренажерному залі стали моїм улюбленим. Згодом це призвело до силових номерів, трюків, рекордів — всього, що пов’язане з максимальною силою.

- Спорт — це головне заняття у вашому житті, чи хобі?

— Я закінчив Дніпропетровський державний інститут фізичної культури та спорту, за освітою я викладач фізкультури. Можу викладати у школах та інститутах. Починаючи з навчання за фахом і до роботи — я був вчителем фізкультури і тренував людей у тренажерному залі. Потім сам почав займатися. Колись я травмувався, і тренери сказали, що зі мною все, як зі спортсменом. Я сам в це повірив, і в мене була довга перерва з 2007 по 2011 рік, коли я не змагався. Тобто, я продовжував тренуватися, але не змагався. Коли я став тренером і побачив успіхи своїх підопічних, захотілося повернутися в змагальний спорт. І з 2012 року я знову почав виступати.

- Як ви вперше прийшли до ідеї встановлення екстремальних рекордів? Що стало основною мотивацією?

— Я потрапив у середовище, де мене оточували такі ж люди, як і я. Мої знайомі вже були в Національному реєстрі рекордів України, і це мене мотивувало. Я подумав: "Чому б і ні?" Мої товариші зареєстрували свої рекорди, і я вирішив спробувати теж. Перший рекорд я встановив у 2017 році — я згинав монети зубами. Після цього ми почали шукати варіанти для Гіннеса. Я пробував тягнути зубами невеликий літак, і ми хотіли подати це як національний рекорд та зробити його рекордом Гіннеса. Але виникли проблеми з фінансуванням і організацією.

У мене є знайомі, які працюють в управлінні транспорту міської ради, і вони запропонували потренуватися на громадському транспорті. Спочатку це були тролейбуси, потім трамваї, а далі — метро. Ми зняли відео, надіслали національному реєстру і почали домовлятися про подачу рекорду в Гіннес. Спочатку вони погодилися, але згодом охололи до цієї ідеї, бо через третіх осіб співпраця з Гіннесом складніша. Вони бачать в цьому комерційну складову і хочуть отримати кошти за реєстрацію, тому ми вирішили звернутися безпосередньо до Гіннеса. Я написав їм і отримав від них позитивний відгук. Вони вислали правила, за якими я мав виконати спробу.

Проте, експерт Гіннеса — це 10 000 євро тільки за його роботу, не враховуючи квитків і інших витрат, тому ми вирішили йти шляхом онлайн-реєстрації. Все було заплановано на 24 лютого 2022 року. І ось почалося повномасштабне вторгнення. Я прокинувся від вибухів, але вже були домовленості про спробу. Ми мали йти в трамвайне депо, приїхали свідки, але все скасували. Зв’язалися з Гіннесом, і вирішили перенести спробу.

- Який з усіх ваших рекордів Гіннеса був найважчим або найнебезпечнішим для виконання?

— Перший рекорд був найважчий через відсутність тренувань і емоційний стан. Сам рекорд був дуже складним — я використовував двоміліметровий трос, який міг врізатися в горло, душити і пошкоджувати його. Тому Гіннес відзначив цей рекорд як небезпечний для здоров'я. Крім того, існувало вікове обмеження для його встановлення. Цей рекорд дійсно був найважчим.

Зараз ми готуємо новий рекорд для військового, який наразі виконує бойові завдання. Це накладає певний відбиток на підготовку, але ми все одно плануємо зареєструвати ще один рекорд з ним. Це будуть віджимання, але точні деталі поки що залишаються в таємниці.

- Як фізично і психологічно ви готуєтесь до таких неймовірних випробувань?

— Фізично я тренуюсь в залежності від завдання. У міжсезоння це може бути 3 тренування на тиждень, а коли ставлю собі конкретну ціль, тренуюсь до 6-7 разів на тиждень — фактично щодня. Емоційно моя сила йде зсередини. Коли журналісти, які не бачили моїх соцмереж, питають, як я виглядаю, вони часто уявляють мене з вагою 140 кг. Але насправді саме внутрішній настрій дає мені силу для досягнення всього.

- Цікаво, як виглядає раціон у силачів, чи використовуєте ви хімію або спеціальні дієти?

— Я використовую добавки, БАДи, вітаміни. Без цього складно, тому що якщо подивитись на підготовку закордонних спортсменів, їх спорт — це їх життя і заробіток одночасно. У них є контракти з брендами чи партнерами, які допомагають фінансувати їхнє життя. У нас, на жаль, немає такої підтримки для рекордів чи підготовки. Все, що ти робиш, ти робиш за власні кошти. Я не раз намагався звертатися до місцевих управлінь, міськради, управління спорту — але ніхто не бере на себе відповідальність і не підтримує. Є окремі люди, з якими є зв’язки, наприклад, в управлінні транспорту. Але це більше завдяки людським відносинам, а не офіційній підтримці.

- Протягнення автомобілів чи вагонів метрополітену виглядає дуже вражаюче. Як проходить тренування для таких рекордів? Які техніки ви використовуєте?

— Зазвичай тренування не проводяться часто, оскільки організувати, наприклад, зв’язку з автомобілями — це великий виклик. Щоб поставити рекорд із шістьма автомобілями, я потренувався лише два рази, і то не на тих самих машинах, з якими була рекордна спроба. Мені дали машини, які були вільні, а кріплення не завжди було відповідним. Це створювало певні труднощі. Коли ж ми вже готувались до рекорду, ми врахували ці нюанси та використали шість однакових автомобілів. Те саме стосується тренувань з вагоном метро — через війну і режимний статус метрополітену нам дозволили лише один день для запису рекорду.

- Ви тягнули поїзд шиєю, автомобілі зубами. Казали, що хочете протягти щось бородою. Це тролінг чи ви справді збираєтесь це здійснити?

— Це не тролінг, я справді вже встановив рекорд. Я тягнув волонтерський мікроавтобус вагою близько 2 300 кг бородою. Це був шостий рекорд, який ми зареєстрували восени 2023 року. Я вирішив зробити цей рекорд, щоб не обмежуватись лише одним типом випробувань. Є люди, які зупиняються на одному рекорді і просто ускладнюють його. Я також неодноразово працював з автомобілями, але не хочу зациклюватися тільки на цьому. Тягнув і зубами, і горлом, і бородою — це просто один із варіантів. Ми також перебирали різні рекорди Гіннеса, і тягнення бородою було серед них.

- Як ставиться до вашого захоплення дружина? Чи ваші заняття спортом якось сприяли тому, що вона звернула на вас увагу?

— Насправді, ми з дружиною знайомі ще з часів інституту. Тому я не був тоді ані знаменитим, ані професійним спортсменом. Тому навряд чи моє захоплення спортом стало причиною, чому вона звернула на мене увагу. Щодо її ставлення, то вона, як і мої батьки, іноді переживає, особливо коли мова йде про небезпечні вправи. Мама завжди хвилюється, щоб зі мною нічого не сталося. Дружина теж хвилюється, але завжди підтримує. Вона розуміє, що врешті-решт все буде так, як я захочу.

- Чи вважаєте ви, що ваш приклад надихне вашого сина займатися чимось подібним?

— В одному інтерв'ю він сказав, що хоче протягнути літак зубами. Він знав про мій рекорд, і хоча йому лише 7 років, він вже багато чого розуміє про мої рекорди. На деяких спробах він навіть був присутній, а на тренування я його часто беру з собою. Можливо, його бажання протягнути літак було просто поривом, а може й справді він цього хоче. Але я не намагаюсь нав’язати йому свій шлях, типу "будь як батько" або "роби як я". У нього свій шлях. Він займається карате з 4 років і вже має чималі досягнення. Мій син — чемпіон області у своїй віковій групі. Тому поки що він йде своїм шляхом. Якщо він коли-небудь прийде до мене і скаже: "Хочу встановити рекорд, допоможи", або попросить допомоги в тренуваннях, я обов'язково йому допоможу.

- Знаю, що свої рекорди ви присвячуєте нашим воїнам, збираєте кошти для підрозділів ЗСУ. Ви підтримуєте контакти з військовими?

— Так, ми підтримуємо зв'язок з багатьма підрозділами, і я завжди намагаюсь допомагати чим можу. Не завжди це виходить, але хоча б якимось чином допомагаю: кому шини, кому повербанки, спальники і так далі. Це не означає, що я все це купую за свої гроші. У мене є знайомі, які хочуть допомогти, і я їх зводжу з тими людьми, яким це необхідно. Я розумію, що вони мені довіряють, і це допомагає організувати підтримку. Зараз стало важче збирати кошти, люди втомилися від війни, хтось бачить корупцію в ЗСУ. Але я намагаюсь своїм авторитетом показати, що ці кошти йдуть безпосередньо до військових і ніхто їх не привласнить. Можна не лише донатити гроші, а й купити те, що потрібно, і особисто передати хлопцям.

- Що, на вашу думку, треба робити, щоб молодь, яка зависає в гаджетах, вживає алкоголь чи палить, почала вести здоровий спосіб життя?

— Потрібно показувати власним прикладом. У мене є багато знайомих, які могли б стати мотивацією для інших, але, на жаль, вони цього не роблять, закриваються в собі. Я намагаюся довести, що звичайний хлопець з села Петропавлівка Дніпропетровської області, без зв'язків, без багатих батьків чи особливих фізичних даних, зміг досягти того, чого досягнув. І я не вважаю це успіхом, бо я й досі продовжую йти своїм шляхом, долати труднощі. Інколи вдається зруйнувати стіни, а інколи — ні.