Що робити з Федоровим і Сирським?

Звільненням Михайла Федорова з посади міністра оборони Президент Зеленський відкрив свою власну "скриньку Пандори", і політичні проблеми посипались на нього в геометричній прогресії. Виникнув "картонковий Майдан" з вимогами відновити Федорова на посаді міністра оборони, а Сирського звільнити з посади главкома ЗСУ, плани щодо призначення І.Клименка новим міністром оборони провалилися, з’явилася хвиля критики в західних ЗМІ щодо звільнення Федорова і очевидні іміджеві негативи, а також і ризик отримати ще одного популярного опозиційного діяча в особі Михайла Федорова.

І що з усім цим робити? Точніше, що робити з Федоровим і Сирським? Саме це зараз є ключовим питанням для Президента Зеленського щодо нейтралізації політичних проблем, які виникли.

Звісно, можна виконати всі вимоги "картонкового Майдана". Але Президент Зеленський напевно сприймає такий сценарій як свою поразку, і навряд на це погодиться. До того ж, він чудово розуміє, що для нього це буде початком політичного кінця. Всі опоненти Президента швидко зрозуміють, що треба робити, щоб притискати Зеленського до нових поступок.

Але і залишати все, як є зараз, для Президента Зеленського теж ризиковано. Кризові тенденції (від вуличних протестів до парламентської турбулентності) можуть посилитись, не кажучи вже про ще більші іміджеві і рейтингові проблеми.

З Федоровим, нібито, очевидно, що треба зробити. Його бажано залишити в команді, надати йому значущу і відповідальну ділянку для роботи (але не міністерство оборони). Однак схоже, що Михайло Федоров не менш гонористий і впертий хлопець, ніж Володимир Зеленський. За повідомленнями різних ЗМІ (від РБК-Україна і NV до Financial Times) Федоров відмовляється від різних "компенсаційних" пропозицій щодо нової посади. Він вимагає саме повернення на посаду міністра оборони. Якщо це дійсно так, то це виглядає як ультиматум.

Уявимо собі, що з тактичних міркувань Президент Зеленський погодиться на це. Але тоді він отримає для себе подвійний виклик – ризик регулярного тиску (нових ультиматумів) з боку старого-нового міністра оборони, який буде спиратися на майданну підтримку, а ще і цілком ймовірно на симпатії частини депутатського корпусу. В державному апараті, парламенті і навіть в команді Зеленського швидко з’явиться умовна "партія Федорова". За цих умов неминуче виникне новий конфлікт – вже між Федоровим як міністром і Президентом Зеленським.

Взагалі я собі важко уявляю, як після того що сталося і зараз відбувається, вони можуть нормально працювати разом в одній команді. В кращому випадку між ними може бути певний компроміс щодо нової посади для Михайла Федорова, прийнятної для нього (але крім посади міністра оборони), з подальшим умовним "мирним співіснуванням" до завершення війни або до виникнення нового конфлікту між ними. Справа тут не в політичних амбіціях екс-міністра оборони, а в тому, що Федоров і Зеленський дуже схожі за норовом і впертістю, і Федоров зараз ще відчув суспільну підтримку і буде сприймати себе більш політично спроможним. А чим завершується співіснування двох яскравих харизматиків, давно відомо. Ми це вже неодноразово спостерігали в українській політичній історії.

Щодо Сирського, ситуація виглядає і простіше і складніше одночасно.

Схоже, що Президент Зеленський схиляється до того, щоб зробити нинішнього главкома ЗСУ символічною жертвою для нейтралізації нинішніх політичних проблем. Але не йдеться про звільнення Сирського на вимогу "картонкового Майдана". Це може бути добровільна відставка (як реакція на політичний тиск). І він при цьому може залишитись радником Президента Зеленського з воєнних питань, або отримати іншу почесну посаду.

Однак не факт, що цієї відставки буде достатньо для нейтралізації "картонкового Майдана".

Ще одна і більш складна проблема – а ким замінити Сирського? Зрозуміло, що це має бути людина авторитетна для українського війська, зі стратегічним мисленням і з талантом полководця, з гарною репутацією (для суспільного сприйняття), але без власної харизми (щоб не з’явилося нового Залужного), без політичних амбіцій. Це має бути командир, здатний контролювати ЗСУ, але абсолютно лояльний Президенту Зеленському. Умовно і образно кажучи, новий главком ЗСУ має бути щось на кшталт Сирського, але значно молодше і суспільно привабливий.

Однак ідеального кандидата на заміну Сирського, який відповідав би всім цим критеріям, не має. І це ускладнює вибір Зеленського. І саме тому його кадровий кастінг на вибір нового главкома ЗСУ затягнувся.

Що тоді далі? Скоріше за все, буде якесь рішення по главкому ЗСУ і начальнику Генштаба. По Федорову – або певний компроміс між Зеленським і екс-міністром оборони, або політичний розрив між ними. Саме від цього залежить і подальша доля "картонкового Майдана". Він або припинить свою вуличну активність, або, можливо, трансформується в новий суспільно-політичний рух, якщо Михайло Федоров наважиться на свій перехід до опозиції і на те, щоб очолити цей рух. Щодо погроз деяких активістів про можливість безстрокового Майдану, то треба розуміти – початок внутрішньої політичної війни буде шляхом до поразки у війні з Росією. І тут справа не в симпатіях чи антипатіях до Зеленського, Федорова або Сирського. Йдеться про виживання країни. Це важливіше, ніж чиїсь політичні амбіції чи романтичні ілюзії. Зеленський свої помилки вже зробив. Якщо свої помилки почнуть робити політики і громадські активісти, ми ризикуємо повторити сумну історію УНР.