Страх замість довіри: що відбувається з мобілізацією на Дніпропетровщині

Повномасштабна війна триває майже чотири роки. Україна тримається на тих, хто вже роками на передовій. Армія виснажена, підрозділи на передовій потребують ротацій, а військові - відпочинку та психологічного відновлення. Солдати, які місяцями перебувають на нулі, прямо говорять про втому, брак замін і відчуття несправедливості, коли частина суспільства живе так, ніби війни немає.

Саме тому мобілізація є об’єктивною необхідністю. Але питання дедалі частіше звучить інакше: чи можна її проводити так, щоб не руйнувати довіру всередині країни?

Останні події на Дніпропетровщині показали, наскільки тонкою стала межа між необхідністю і свавіллям. Регіон сколихнули кілька гучних історій за участі представників ТЦК. Найбільш шокуючою цими днями стала смерть 52-річного чоловіка у Дніпрі. За словами родини та очевидців, йому завдали побоїв. Остаточні висновки має зробити слідство, і тільки суд поставить крапку. Проте сам факт того, що людина помирає у контексті мобілізаційних заходів, є потужним ударом по довірі.

Окрема болюча тема - корупційна складова мобілізаційної системи. За роки війни суспільство не раз чуло про тарифи на відстрочки, фіктивні довідки, рішення ВЛК і можливість вирішити питання. У публічному просторі звучать захмарні суми, яких нібито коштує уникнення від служби. Навіть якщо кожен конкретний випадок потребує доведення в суді, сам масштаб розмов про це вже став вироком для довіри. Бо там, де з’являється відчуття, що для одних закон, а для інших - прайс, мобілізація перестає сприйматися як спільний обов’язок і перетворюється на інструмент нерівності. І це руйнує не лише систему. Це руйнує відчуття справедливості в країні, яка за цю саму справедливість воює.

Водночас на фронті ситуація не менш напружена. Військові аналітики та ветерани кажуть про те, що проблема полягає не лише в кількості мобілізованих, а й у відсутності системних ротацій.

"Підрозділи не можуть воювати безперервно роками. Людський ресурс не безмежний", - неодноразово підкреслюють фахівці з оборонної політики у публічних дискусіях.

Соціологи також звертають увагу на інший аспект. Довіра до державних інституцій прямо впливає на готовність громадян виконувати мобілізаційні обов’язки. Коли люди бачать справедливі правила і рівність перед законом, спротив стає мінімальним. Коли ж виникає відчуття вибірковості або приниження, то з’являється опір.

І саме у цій точці сходяться кризи фронту і тилу.

Коли мобілізація перетворюється на серію конфліктів і скандалів, виграє тільки ворог. Бо примус без поваги народжує не підтримку, а неприйняття. Людина, яку принижують, не стає більш мотивованою. Вона стає більш озлобленою.

Експерти з безпекової політики давно попереджають про те, що жодна мобілізаційна кампанія не може бути ефективною, якщо вона базується на страху. Соціологи додають: довіра до інституцій прямо впливає на готовність громадян виконувати свій обов’язок. Якщо люди впевнені, що правила однакові для всіх, що не існує "недоторканних" і "своїх", напруга знижується. Якщо ж виникає відчуття вибірковості та демонстративної сили, суспільство закривається.

Зменшити цю напругу можна лише повернувши процес у правове поле і зробивши його максимально відкритим. Потрібна публічна, чесна комунікація про те, як саме працює система, хто і за якими критеріями підлягає мобілізації, які є механізми оскарження. Потрібна реальна, а не декларативна відповідальність за доведені випадки перевищення повноважень. Кожен такий інцидент має отримувати не кулуарне замовчування, а прозору правову оцінку.

Не менш важливою є й інша складова. Мова про ротації. Люди повинні розуміти, що мобілізація - це не квиток в один кінець, а частина системи, яка дозволяє тим, хто вже тривалий час на фронті, повернутися додому хоча б на певний період. Без цього довіра не відновиться.

І, зрештою, держава має говорити з громадянами не мовою сили, а мовою відповідальності. Не через демонстрацію повноважень, а через пояснення, чесність і приклад справедливості. Бо мобілізація - це не поліцейська операція, а складний суспільний договір під час війни.

Мотивація завжди є сильнішою за примус - давайте згадаємо, як це працювало у 2022 році. Людина, яка відчуває повагу до себе, яка бачить рівні правила для всіх і розуміє сенс своїх дій, здатна приймати важкі рішення свідомо. Повага є сильнішою за страх. Страх може змусити підкоритися, але він ніколи не створить внутрішньої готовності захищати країну. А без цієї внутрішньої готовності жодна мобілізаційна система не буде по-справжньому ефективною.